Рішення № 84982885, 16.10.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2019 р. справа № 300/1594/19

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Скільський І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-87229-53 від 20.05.2019,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-87229-53 від 20.05.2019.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вимога Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-87229-53 від 20.05.2019 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21 030,90 грн. є протиправною, оскільки позивач, хоч і має право на зайняття адвокатською діяльністю, однак з 2016 по даний час працює за трудовим договором на посаді головного юрисконсульта у ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття». Позивач вказав, що протягом 2016-2019 років його роботодавець повністю сплатив єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з одержаних позивачем доходів, а тому вважає, що контролюючим органом безпідставно, всупереч вимогам законодавства винесено оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-87229-53 від 20.05.2019. Вважачи оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 №Ф-87229-53 протиправною, позивач оскаржив її до Державної фіскальної служби України, яка рішенням №32212/6/99-99-11-05-02-25 від 11.07.2019 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 №Ф-87229-53 залишила без змін, а скаргу - без задоволення. Позивач вказав на порушення Державною фіскальною службою України порядку розгляду скарги, тому вважає, що його скарга є задоволеною, а оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 скасованою. На підставі вищенаведеного, позивач просить визнати протиправною та скасувати оскаржену вимогу про сплату боргу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.08.2019 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області направив відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, в якому позовних вимог не визнав, просив в задоволенні позову відмовити. Вказав на те, що згідно даних, які містяться в ІКП позивача, на момент формування спірної вимоги за позивачем обліковується недоїмка в розмірі 21030,90 грн., яка складається із систематично несплачених зобовязань із єдиного соціального венеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування., за період з 2017 до 2019 року. Зазначив, що відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р.№2464-VI починаючи з 01.01.2017 позивач зобов`язаний сплачувати до державного бюджету зобов`язання зі сплати єдиного внеску, навіть якщо ним не отримано дохід (прибуток) у звітному році, а тому ГУ ДФС в Івано-Франківській області позивачу правомірно, оскаржуваною вимогою, нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску (а.с.43-44).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.

Відповідно до даних сайту Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 має право на здійснення адвокатської діяльність на підставі Свідоцтва № 145 від 26.07.2004 виданого Івано-Франківською обласною КДКА (https://erau.unba.org.ua/profile/12356).

Відповідно до записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 I №8216977 від 29.10.1984, ОСОБА_1 з 23.11.1993 прийнятий на роботу в Надвірнянський нафтопереробний завод на посаду юрисконсульта. З 05.021998 призначений на посаду начальника юридично-договірного відділу. З 14.03.1994 Надвірнянський нафтопереробний завод перейменований у відкрите акціонерне товариство «Нафтохімік Прикарпаття». З 08.09.2000 призначений на посаду головного юрисконсульта – начальника юридично-договірного відділу. З 09.03.2007 переведений на посаду головного юрисконсульта юридично-договірного відділу. З 02.06.2011 ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» змінило найменування на публічне акціонерне товариство «Нафтохімік Прикарпаття» де по даний час позивач перебуває на посаді головного юрисконсульта (а.с. 36-37).

Згідно із довідками ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» про заробітну плату та інші доходи №121, 122, 123, 124 від 30.05.2019, ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» сплачує на користь головного юрисконсульта ОСОБА_1 . єдиний соціальний внесок (ЄСВ), зокрема, за 2016 рік сплачено ЄСВ з доходу позивача 944941,00 грн., за 2017 рік – 109725,00 грн., за 2018 рік – 147430,80 грн., за період з 01.01.2019 по 30.04.2019 – 55083,60 грн. (а.с.32-35).

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів контролюючий орган сформував та надіслав позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-87229-53 від 20.05.2019, відповідно до якої Головне управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області вимагає сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 21 030,90 грн. (а.с.26).

Вважаючи вищевказану вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-87229-53 від 20.05.2019 протиправною, позивач оскаржив її до ДФС України, однак рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 11.07.2019 №32212/6/99-99-11-05-02-25 скарга залишена без задоволення, а вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 №Ф-87229-53 залишено без змін (а.с.29-31).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно частини першої та другої статті 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за №2464-VI, завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

За визначенням, яке міститься в підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно пункту 65.2 статі 65 Податкового кодексу України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання (пункт 65.2 статі 65 Податкового кодексу України).

Пунктом 178.1 статті 178 Податкового кодексу України визначено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 178.2 статті 178 Податкового кодексу України доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

В свою чергу, згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При цьому, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (стаття 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Як встановлено судом, позивач має право на здійснення адвокатської діяльність на підставі Свідоцтва № 145 від 26.07.2004 виданого Івано-Франківською обласною КДКА.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону№2464-VI).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» свідчить про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2018 у справі №820/1538/17.

Як встановлено судом, позивач з 1993 року по даний час перебуває у трудових відносинах з ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» своє право на заняття адвокатською діяльністю, в період виникнення спірних правовідносин, реалізовував не як самозайнята особа, а як найманий працівник.

Суд зазначає, що роботодавець позивача сплатив ЄСВ з доходу ОСОБА_1 за 2016 рік – 94941 грн., за 2017 рік – 109725 грн., за 2018 рік – 147430,89 грн., за період з 01.01.2019 року по 30.04.2019 року – 55083,60 грн.

Відповідачем не надано доказів наявності у позивача доходу як самозайнятої особи.

Враховуючи наведене, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-87229-53 від 20.05.2019, базується на односторонньому трактуванні і застосуванні відповідних норм законодавства, причому на такому, яке здійснено не на користь платника податків і зборів.

Разом з тим, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Отже, в розумінні Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право здійснювати адвокатську діяльність, зокрема у період, коли він є найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Як уже встановлено судом, позивач в спірний період був найманим працівником, за якого роботодавцем нараховано та сплачено ЄСВ на його заробітну плату, при цьому позивач не отримував доходу від адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

Суд звертає увагу, що Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.

А із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Стосовно тверджень позивача про розгляд органом доходів та зборів його скарги поза межами строків визначених 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, суд зазначає таке.

Позивач, вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-87229-53 від 20.05.2019 неправомірною, оскаржив її до ДФС України у адміністративному порядку.

Як встановлено пунктом 1 розділу IV Порядку № 1124, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під підпис. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення контролюючим органом не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Аналогічна вимога щодо строків розглядів скарг передбачена і частиною 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відповідно до якої орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Згідно матеріалів справи, позивачем 06.06.2019 направлена на адресу ДФС України скарга на вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-87229-53 від 20.05.2019 ГУ ДФС в Івано-Франківській області, листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, скарга позивача отримана ДФС України 10.06.2019 року (а.с.28).

З матеріалів справи слідує, що скарга ОСОБА_1 направлена 06.06.2019 року, надійшла до ДФС України 10.06.2019 року, була зареєстрована 11.06.2019 року.

Таким чином, на переконання суду, строк відліку 30-денного строку на прийняти вмотивованого рішення за скаргою позивача та надіслання його платнику єдиного внеску слід обчислювати саме з 11.06.2019 року, тобто наступного дня з моменту отримання скарги і останнім днем для надання ДФС України вмотивованого рішення було 10.07.2019 року.

Разом із тим, як слідує з матеріалів справи, рішення ДФС України про результати розгляду скарги позивача прийнято 11.07.2019 року, а отже слід погодитись із доводами позивача про те, що його скарга щодо скасування вимоги ГУ ДФС у Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 №Ф-87229-53 є повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідачем не доказано правомірності спірного рішення, при цьому, судом на підставі належних та допустимих доказів встановлена його протиправність.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-87229-53 від 20.05.2019 порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень. Відповідно до цього позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-87229-53 від 20.05.2019 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21 030,90 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463) сплачений судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 );

Відповідач: Головне управління ДФС в Івано-Франківській області (вул.Незалежності, 20, м.Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463).

Суддя /підпис/ Скільський І.І.