Рішення № 84982803, 15.08.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2019 року 11 год. 50 хв.Справа № 280/1283/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Максименко Л.Я.

за участю секретаря судового засідання Биховської А.П.

представника позивача - ОСОБА_1 Р.М.

ппредставника відповідача - Довбишенко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 77)»

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 77)» (далі - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 04.10.2018 №0029781306 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб в частині порушення підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.1 "и" пункту 165.1 статті 165, підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України із суми грошового зобов`язання за податковим зобов`язання на суму 433 020,30 грн., за штрафними санкціями у сумі 336 173,50 грн. та суми пені до підпункту 129.1.1, підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України на суму 138 703,27 грн.;

визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу від 04.10.2018 №Ю-0029741306 на суму боргу у розмірі 231 546,08 грн.;

визнати протиправним та скасувати рішення №029761306 вад 04.10.2018 про застосування штрафних санкцій у сумі 110 919,50 грн. з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між Державною установою «Бердянська виправна колонія (№77)» та Державним підприємством «Підприємство ДКВС України (№77)» укладено договори № Г-1/01-Г-17 та № Г- 1/1-Г-18, №Г-2/2-Г-18 та №Г-3/1-1/1-Г-19 на використання праці осіб позбавлених волі. Вказує, з аналізу податкового законодавства вбачається, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку: на податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Стверджує, що роботодавцем у даному випадку, виступає Державна установа «Бердянська виправна колонія (№77)» так як саме вона заключала строкові договори між засудженими. Отже, позивач не є роботодавцем для засуджених, не укладає строкові трудові договори з ними, оскільки таке право надано Кримінально-виконавчим кодексом України виключно державній установі, а тому відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не є платником єдиного внеску. Крім того, в письмовій відповіді на відзив від 15.05.2019 вх. № 19529 посилається на те, що відповідач вийшов за межі періоду проведення перевірки та при обчислені грошового зобовязання врахував суму 196 011,32 грн. та суму 153 538,06 грн., яка виникла до 01.10.2015. Також, у письмових поясненнях від 18.06.2019 вх.№ 24632 посилається на те, що на час винекнення спірних правовідносин законодавство України передбачало звільнення від нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску у разі отримання платниками податку компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу. Відтак, здійснені нарахування податку по гр. ОСОБА_2 вважає протиправними. З огляду на викладене, просить задовольнити адміністративний позов та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідач адміністративний позов не визнав, у письмовому відзиві від 06.05.2019 вх. №17954 вказав на те, що перевіркою встановлено, що ДП «Підприємство ДКВС України (№77)» здійснювало утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб при нарахуванні та виплаті доходів у вигляді оплати праці вільнонайманим працівникам, мобілізованим працівникам, грошового забезпечення атестованим працівникам, доходів за виконані роботи засудженим з порушенням 164.2.1 п. 164.2 ст.164, пп. 165.1.1 «и» п. 165.1 ст.165. пп. 168.1.1. пп. 168.1.2. пп. 168.1.5 п. 168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI. Зазначає, що дане порушення призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб, який підлягає перерахуванню до бюджету, на суму 2007,18 грн.; несвоєчасного перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 87850,72 грн.; заборгованості по утриманому та не перерахованому до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 431013,12 грн. Також, стверджує, що у порушення п.1 ч.2 ст.6. п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI, ДП «Підприємство ДКВС України (№77)» у перевіряємому періоді занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який підлягає нарахуванню та перерахуванню до бюджету, на суму 231 546,08 грн. Вважає, що прийнявши оскаржувані рішення, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих повноважень, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 22.04.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/1283/18. Призначено підготовче судове засідання на 15.05.2019.

У підготовчому судовому засіданні 15.05.2019 судом оголошено перерву до 30.05.2019.

У підготовчому судовому засіданні 30.05.2019 судом оголошено перерву до 21.06.2019.

Ухвалою суду від 21.06.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі №280/1283/19 строком на 30 (тридцять) днів. Відкладено підготовче судове засідання в адміністративній справі №280/1283/18 на 15.07.2019.

Протокольною ухвалою суду від 15.07.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 08.08.2019.

У судовому засіданні 08.08.2019 оголошено перерву до 15.08.2019.

Представник позивача в судовому засіданні 15.08.2019 підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

У судове засідання прибув представник відповідача та підтримав відзив з підстав викладених вище. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

На підставі частини третьої статті 243 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 15.08.2019.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

На підставі направлень, виданих Головним управління ДФС у Запорізькій області від 28.08.2018 року №375 та №374, згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, гіп.75.1.2 ст.75. ип.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, п.2 ч.1 ст.13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ, наказу ГУ ДФС у Запорізькій області від 27.08.2018 №2936 проведена документальна позапланова виїзна перевірка Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№77)» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2015 по 30.06.2018.

За результатами перевірки позивача контролюючим органом складено акт від 10.09.2018 №64/08-01-13-06/08680081.

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- п. 176.2 «б» ст. 176 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-V1 (зі змінами та доповненнями), а саме: надання звітів за формою 1-ДФ за період IV кв. 2015 року - II кв. 2018 року не у повному обсязі;

-164.2.1 п. 164.2 ст.164, пп. 165.1.1 «и» п. 165.1 ст.165, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), а саме: занижено податок на доходи фізичних осіб, який підлягає перерахуванню до бюджету, на суму 2007,18 грн.;

-пп.168.1.2, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), а саме: несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 87 850,72 грн.; заборгованість по утриманому та не перерахованому до бюджету податку на доходи фізичних осіб станом на 30.06.2018 у сумі 431013,12 грн.;

-164.2.1 п. 164.2 ст.164, пп.165.1.1 «и» п.165.1 ст.165, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), а саме: занижено військовий збір, який підлягає перерахуванню до бюджету, на суму 200,71 грн.;

-пп.168.1.2, пп..168.1.5 п. 168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 27550-VІ (зі змінами та доповненнями), а саме: несвоєчасно перераховано до бюджету військовий збір у сумі 17846,27 грн., заборгованість з утриманого та не перерахованого до бюджету військового збору сумі 436,78 грн.;

- п.2 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (зі змінами та доповненнями), а саме: неналежне ведення документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок у період жовтень 2016 року - червень 2018 року;

п.1 ч.2 ст.6, п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI, а саме: заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який підлягає нарахуванню та перерахуванню до бюджету на суму 231 546,08 грн.

На підставі акту перевірки від 10.09.2018 №64/08-01-13-06/08680081 контролюючим органом прийнято:

- - податкове повідомлення рішення від 04.10.2018 №0029781306 на суму грошового зобов`язання за податковим зобов`язання на суму 433 020,30грн., за штрафними санкціями у сумі 336 173,50грн. та суми пені у розмірі 138 703, 27грн.

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2018 №10-0029741306 на суму боргу у розмірі 231 546,08грн.

- рішення №029761306 від 04.10.2018 про застосування штрафних санкцій у сумі 110 919,50грн.

Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№77)» не погодилося з вказаними рішеннями та оскаржило їх в адміністративному порядку.

Рішенням ДФС України від 23.11.2018 №381566/99-99-11-02-02-25 скаргу ДП «Підприємство ДКВС України (№77)» залишено без задоволення, а прийняті рішення ГУ ДФС у Запорізькій області - без змін.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 77)» звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Положеннями статті 162 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, податковий агент.

Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом, визначений пунктом 168.1 статті 168 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Положеннями підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно зі статтею 18 Податкового кодексу України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

В силу положень статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Чинним законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

У свою чергу, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. На податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

ДП «Підприємство ДКВС України (№77)» є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Так, відповідно до підпункту 6 частини 2 статті 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Порядок використання праці засуджених осіб та нарахування їм заробітної плати врегульовано положеннями статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (зі змінами, внесеними Законом України №1492-VI.II від 07.09.2016), якою визначено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Отже, залучення засуджених до позбавлення волі до робіт як на підприємстві виправної колонії так і на державному підприємстві, має здійснюватися за одночасним додержанням наступних умов:

- засуджені мають працювати за строковим трудовим договором;

- строковий трудовий договір укладається між засудженим і виправною колонією;

- забезпечується належна охорона та ізоляція засуджених.

Без оплати засуджені можуть бути залучені лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством (абзац перший частини п`ятої статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Таким чином, роботодавцем для засуджених, які залучаються для оплачуваної праці та на підставі строкового трудового договору, з 08.10.2016 має виступати у спірних правовідносинах виправна колонія.

Інші нормативно-правові акти мають відповідати нормам Кримінально-виконавчого кодексу України як нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, та у разі прийняття перших до 08.10.2016, вони мають застосовуватись із врахуванням відповідних законодавчих змін.

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача та свідчать матеріали справи, протягом перевіряємого періоду ДП «Підприємство ДКВС України (№77)» залучало засуджених до позбавлення волі осіб до оплачуваної праці на підставі договорів від 04.01.2016 №Г-3/1-1/1-Г-19, від 02.01.2017 №Г-1/01-Г-17, від 02.01.2018 № Г-1/1-Г-18 та від 02.01.2018 №Г-2/2-Г-18, укладених між позивачем (замовник) та Бердянською виправною колонією управління ДПС україни в Запорізькій області №77.

Відповідно до п. 1.1 вказаних договорів, «Виконавець» за письмовою заявкою «Замовника» щоденно виділяє необхідну робочу силу з числа спецконтингенту (засуджених) в кількості та на строк вказаний у письмовій заявці для виконання робіт на території «Замовника».

Згідно з розділом 4 вказаних договорів, розрахунок по оплаті вартості виконаних робіт проводиться безпосередньо з «Виконавцем». Розрахунок проводиться на підставі виставленого рахунку на розрахунковий рахунок «Виконавця» протягом наступного місяця.

До матеріалів справи долучені щомісячні звіти про залучення засуджених до праці, які складались між «Замовником» та «Виконавцем». У звітах визначалась кількість людино-годин відпрацьованих засудженими, вартість наданих послуг тощо (копії у справі).

Також, судом досліджено лист ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)» від 28.05.2019 № 6/2-119 в якому повідомляється, що для виконання умов договорів від 04.01.2016 №Г-3/1-1/1-Г-19, від 02.01.2017 №Г-1/01-Г-17, від 02.01.2018 № Г-1/1-Г-18 та від 02.01.2018 №Г-2/2-Г-18 із засудженими та виправлною колонією були укладені строкові трудові договори. Також зазначено, що особові рахунки засуджених вела колонія, здійснюючи відповідні зарахування на такі рахунки заробітної плати задля забезпечення додержання черговості утримання відповідних сум із заробітної плати засуджених.

При цьому, суд звертає увагу, що особові рахунки засуджених веде саме виправна колонія, у зв`язку із чим саме на колонію покладено обов`язок здійснювати відповідні зарахування на такі рахунки і відрахування із заробітку та інших доходів засуджених задля забезпечення додержання черговості утримання відповідних сум.

Зокрема, згідно статті 121 Кримінально-виконавчого кодексу України та пункту 6.3 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 №396/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 за №387/22919, першочергово відраховуються податок на доходи фізичних осіб і суми аліментів, а в подальшому вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу), вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування), витрати за виконавчими листами на користь громадян, за виконавчими листами на користь юридичних осіб та суми відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

Проведення всіх належних відрахувань та утримань із сум заробітної плати державною установою також прямо передбачено пунктом 4.5 Порядку організації виробничої діяльності та залучення засуджених до суспільно корисної праці на підприємствах виправних центрів, виправних та виховних колоній Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.01.2013 №26/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.01.2013 за №68/22600.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що обов`язок здійснювати своєчасну виплату працівникові заробітної плати покладається саме на роботодавця, як сторону трудового договору. Оскільки у даному випадку роботодавцем виступає саме Державна установа «Бердянська виправна колонія (№77)», а не ДП «Підприємство ДКВС України (№77)», то відповідно і обов`язок дотримання вимог діючого трудового законодавства, покладається на колонію.

При цьому, суду не надано належних та допустимих доказів того, що позивач є роботодавцем для засуджених та укладав з ними строкові трудові договори, здійснював виплату заробітної плати засудженим та сплачував за засуджених загальнообов`язкові державні соціальні виплати.

Тобто, висновки контролюючого не відповідають фактичним обставинам, наведені без з`ясування та аналізу дійсних обставин та порядку нарахувань оплати за суспільно-корисну працю засуджених до позбавлення волі та відповідних відрахувань.

Таким чином, фактична виплата заробітної плати засудженим здійснюється Державною установою «Бердянська виправна колонія (№77)», а не ДП «Підприємство ДКВС України (№77)», у зв`язку із чим суд вважає, що у правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в Державній установі «Бердянська виправна колонія (№77)», позивач не є податковим агентом.

Відтак, нарахування позивачу ПДФО на суму основного зобов`язання в розмірі 280 201,11 грн., 210 150,83 грн. штрафних санкцій та 63 446,28 грн. пені є протиправним, а податкове рішення в цій частині неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно абзацу 1 пункту 1 статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464) платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу1 пункту 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, оскільки судовим розглядом встановлено відсутність обов`язку позивача щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, суд також вважає обгрунтованими вимоги позивача щодо протиправності вимоги Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2018 №Ю-0029741306 на суму 231 546,08 грн. та рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області №029761306 від 04.10.2018 про застосування штрафних санкцій у сумі 110 919,50 грн.

Щодо оподаткування доходу мобілізованих працівників.

Судом встановлено, що згідно заяви від 27.12.2013, на підставі наказу № 6 о/с від 13.01.2014 ОСОБА_2 прийнято на посаду начальника відділу маркетингу, збуту та матеріально-технічного постачання ДП «Підприємство Бердянської виправної колонії (№77)» (арк.справи 3,4 Том ІІ).

У березні 2014 року ОСОБА_2 був мобілізований, про що свідчить відмітка у трудовій книжці (арк.справи 6, Том ІІ).

Відповідно до вимог ст. 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232 «Про військовий обов`язок і військову службу» призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Указами Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17 березня 2014 року та № 454/2014 від 06 травня 2014 року, затвердженими Законами України від 17 березня 2014 року за № 1126-VІІ та від 06 травня 2014 року за № 1240-VII, оголошена та проводиться часткова мобілізація.

08 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року №1275-VІІ, яким внесено зміни до ряду законодавчих актів України, в тому числі Кодексу законів про працю України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Зокрема, згідно з положеннями ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року №1275-VІІ дію наведеної норми Кодексу законів про працю України поширено на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303 «Про часткову мобілізацію».

Разом з тим, 15 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII, яким також внесено зміни до ряду законодавчих актів України, в тому числі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Частиною 7 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) передбачено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Отже, на час спірних відносин законодавство України передбачало звільнення роботодавців від нарахування та утримання єдиного внеску з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Вказана позиція також висловлена Верховним судом України від 01.03.2016 у справі №816/1993/15 та Верховним судом від 20.11.2018 у справі №808/1636/17.

Також, відповідно до п.п. 164.2.1 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставки податку 15% (20%) відсотків, визначених ст. 167 Податкового кодексу України (п.п. 168.1.1 Податкового кодексу України).

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін у Податковий кодекс України і деяких інших законодавчих актів України» оподатковування військовим збором подовжено до вступу в силу рішення Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України (п. 16-1 підрозділ 10 розділа XX Перехідних положень ПКУ).

Згідно із п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПКУ об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст. 163 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 163 Податкового кодексу України об`єктом оподатковування збором платника податків- резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включається дохід у вигляді заробітної плати, до складу якої відноситься середній заробіток працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

З 17.03.2015 набрала чинності постанова КМУ від 04.03.2015 № 105, якою затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 105).

З метою отримання бюджетних коштів для виплати працівникам компенсації у межах середнього заробітку роботодавці визначають середню заробітну плату таких працівників як розрахункову величину та інформують про її розмір органи соціального захисту населення шляхом заповнення звітів, які підприємством було направлені до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради області м.Бердянськ в частині компенсації з бюджету середнього заробітку мобілізованого працівника (звіти за жовтень, листопад, грудень 2015 року додаються та виписка з 01.12.15 по 31.12.15 по банку про надходження компенсаційних коштів з урахуванням платіжного доручення №12121 від 22.12.15).

Згідно з п.п. «и» п.п. 165.1.1 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до п.п. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України від оподаткування ПДФО та військового збору звільняються доходи, що згідно з розділом IV ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб, крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.51, 165.1.52 Податкового кодексу України.

Отже, дохід, отриманий працівником, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у вигляді компенсаційних виплат, який виплачується роботодавцем за рахунок коштів державного бюджету в межах середнього заробітку відповідно до Порядку № 105, не включається до оподатковуваного доходу таких працівників, тобто не оподатковується ПДФО та військовим збором.

Відтак, здійснені контролюючим органом нарахування ПДФО в сумі 2 007,18 грн., штрафних санкцій в сумі 1 505,39 грн. та пені в сумі 1 094,41 грн. за мобілізованим ОСОБА_2 суперечать положенням податкового законодавства. Тому, податкове повідомлення-рішення в цій частині суд також вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Також, в акті перевірки на сторінці 7 міститься висновок контролюючого органу щодо несвоєчасної сплати та наявності заборгованості по нарахованому та не перерахованому до бюджету податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку в сумі 150 812,01 грн. та 64 982,78 грн. В довідках долучених до матеріалів справи (арк.справи 40,42 Том І) зазначено, що станом на 01.10.2015 на підприємстві позивача рахується кредитове сальдо з ПДФО в сумі 153518,06 грн. та 96 334,07 грн. відповідно.

Відтак, нарахування та перерахування в подальшому сум ПДФО здійснено контролюючим органом з урахуванням вказаного кредитового сальдо станом на 01.10.2015, що не суперечить положенням законодавства.

Посилання позивача на те, що контролюючий орган вийшов за межі перевіряємого періоду та врахував при розрахунку грошового зобов`язання суму кредиторської заборгованості за попередній період, що не був предметом дослідження, суд вважає безпідставним.

Так, період перевірки дійсно охоплював період з 01.10.2015 по 30.06.2018, тому контролюючий орган при перевірці правильності обрахунку платником податків суми грошового зобов`язання, виходив насамперед з документів первинного бухгалтерського обліку, оборотно-сальдових відомостей та даних головної книги підприємства з яких і встановлено, що на початку перевіряємого періоду у позивача існувала кредиторська заборгованість в сумі 153518,06 грн. та 96 334,07 грн. відповідно.

При цьому, контролюючий орган не перевіряв підстави та документальне підтвердження правомірності відображення платником податків даних за період, що передував виникненню кредиторської заборгованості та не повинен був цього роботи. Ці дані, зафіксувало саме підприємство, а відтак контролюючий орган використав їх при розрахунку грошового зобов`язання.

У письмових поясненнях від 05.08.2019 вх. № 32309 позивач посилається на те, що відповідно до коригуючих проводок за 2017 рік до аудиторського звіту стану фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 01.07.2014р. по 30.06.2017р. зазначена сума кредитового сальдо була віднесена на рахунок 042 «Непередбачені активи й зобов`язання», який використовується для накопичення інформації про наявність непередбачених (потенційних) активів та непередбачених (потенційних) зобов`язань відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій Міністерства фінансів України №291 від 30.11.1999 №291, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України за №893/4186 від 21.12.1999.

Оцінюючи вказані доводи суд виходить з того, що відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій рахунок 04 «Непередбачені активи й зобов`язання» використовується для накопичення інформації про наявність непередбачених (потенційних) активів та непередбачених (потенційних) зобов`язань. Ці активи або зобов`язання виникли при узгодженні минулих господарських операцій та стануть реальними, якщо відбудеться або не відбудеться в майбутньому одна чи кілька невизначених подій. Це визначення включає три основних характеристики непередбачених активів та зобов`язань: 1) наявна обставина; 2) невизначеність кінцевого результату цієї обставини; 3) вирішення невизначеності на основі однієї або кількох майбутніх подій.

Інформація про існування таких активів та зобов`язань необхідна для розкриття її в примітках до фінансових звітів. Загальні методологічні принципи обліку, подання та розкриття потенційних активів та зобов`язань підприємства викладені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання".

Рахунок 04 "Непередбачені активи й зобов`язання" має такі субрахунки:

041 "Непередбачені активи"

042 "Непередбачені зобов`язання"

На субрахунку 041 "Непередбачені активи" ведеться накопичення інформації про наявність непередбачених активів, щодо яких існує ймовірність надходження економічних вигод у сумі очікуваного відшкодування збитків. Списуються непередбачені активи в міру того, як вони визнаються чи не визнаються при вирішенні невизначених подій.

На субрахунку 042 "Непередбачені зобов`язання" ведеться накопичення інформації про наявність непередбаченого зобов`язання, яке може вимагати витрачання ресурсів (але повної впевненості щодо цього зобов`язання немає) в сумі очікуваних збитків.

З наведеного слід зазначити, що вказаний позабалансовий рахунок не може бути використаний для списання кредиторської заборгованості, а відтак, проведені позивачем коригування суперечать положенням бухгалтерського обліку.

Відтак, доводи позивача в цій частині суд визнає безпідставними, а донараховані контролюючим органом суми ПДФО, штрафної санкції та пені є правомірними та такими, що не підлягають скасуванню.

Крім того, за вказаною перевіркою контролюючим органом здійснено донарахування штрафних санкцій (11408,27грн.) та пені (440,92 грн.) за несвоєчасне перерахування до бюджету сум нарахованого ПДФО за вільнонайманими працівниками, які позивачем фактично не оскаржуються, оскільки будь-які обґрунтування щодо неправомірності донарахування вказаних сум позивачем ані в адміністративному позові, ані в додаткових письмових поясненнях та відповіді на відзив не наведено.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку із викладеним, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 13 619,94 грн. підлягають стягненню на користь Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 77)» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 77)» (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Промислова, буд.1, код ЄДРПОУ 08680081) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправними та скасування рішень, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №029761306 від 04.10.2018 про застосування штрафних санкцій у сумі 110 919,50 грн. за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2018 №Ю-0029741306 на суму 231 546,08 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 04.10.2018 №0029781306 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних в частині визначення Державному підприємству «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 77)» податкового зобов`язання у розмірі 282 208,29 грн., штрафних санкцій у розмірі 211 656,22 грн. та пені у розмірі 71 665,68 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 77)» судовий збір у розмірі 13 619 (тринадцять тисяч шістсот дев`ятнадцять) гривень 94 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складено та підписано 30.09.2019

Суддя Л.Я. Максименко