Рішення № 84981870, 07.10.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 р. Справа № 120/2452/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання Михайловського М.В.,

представника позивача ОСОБА_1 .,

представників відповідача Кіт С.М., Жердєва О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особа-підприємця ОСОБА_2

до Головного управління ДПС у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

30.07.2019 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Вінницькій області від 19.04.2019 № 0012841305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 28859,71 грн та нарахування штрафних санкцій в сумі 7214,92 грн та від 19.04.2019 № 0012851305 про збільшення зобов`язань зі сплати військового збору на суму 2404,96 грн та нарахування штрафних санкцій в сумі 601,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач провів планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за результатами якої склав акт від 03.04.2019 № 1185/13/1972426895 та прийняв оспорювані податкові повідомлення-рішення. Так, згідно з висновками контролюючого органу позивач, завищив свої витрати за вказаний період на загальну суму 160331,80 грн у зв`язку з включенням до їх складу витрат на утримання та ремонт основних засобів подвійного призначення. Позивач вважає такі висновки помилковими та зазначає, що в Податковому кодексі України (далі – ПК України) відсутнє чітке визначення поняття основних засобів подвійного призначення та порядку віднесення витрат на їх утримання. При цьому позивач зауважує, що згідно з пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею. Водночас підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 ст. 177 ПК України передбачено, що повністю включаються до складу витрат звітного періоду, зокрема, витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів. Крім того, цієї нормою визначено, що не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення як земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі. Відтак позивач зазначає, що оскільки в ПК України відсутнє визначення поняття "основні засоби подвійного призначення", а наведений у пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Кодексу перелік таких засобів стосується лише питань, пов`язаних з амортизацією, на думку позивача, у цьому випадку порушується принцип юридичної визначеності, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

Крім того, позивач вказує на те, що вантажні сідлові тягачі та напівпричепи, які він використовує у власній господарській діяльності, в розумінні вимог чинного законодавства не відносяться до вантажних автомобілів, а тому не можуть вважатися основними засобами подвійного призначення відповідно до пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПК України.

Також позивач зазначає, що витрати на придбання тих запчастин, перелік яких міститься в акті перевірки, в дійсності не були включені до складу валових витрат. Тобто, як стверджує позивач, проведеною перевіркою відповідач збільшив дохід підприємця на суму витрат, які взагалі не брали участі в розрахунку доходу, що підлягає оподаткуванню. Відтак, оскільки витрати в сумі 160331,80 грн позивач не включав до складу своїх валових витрат за 2017-2018 рр., відповідач безпідставно зробив висновки про завищення підприємцем вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, зазначених у графі 5 додатку Ф2 податкової декларації про майновий стані і доходи.

Таким чином, позивач не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями відповідача щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, зі сплати військового збору та нарахування штрафних санкцій, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 05.08.2019 відкрито провадження у справі за позовом ФОП ОСОБА_2 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

28.08.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що Головне управління ДФС у Вінницькій області провело планову документальну виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018. За результатами перевірки встановлено порушення вимог пп. 177.4.1, пп. 177.4.4, пп. 177.4.2, пп. 177.4.3 п. 177.4 ст. 177 ПК України, у зв`язку з чим позивачу донараховано податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування в загальній сумі 28859,71 грн, в тому числі за 2017 в сумі 19369,55 грн та за 2018 рік в сумі 9490,16 грн. Крім того, перевіркою встановлено порушення вимог пп. 1.2, 1.3, п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, внаслідок чого позивачу донараховано військовий збір в загальній сумі 2404,96 грн, зокрема за 2017 рік в сумі 1614,12 грн та за 2018 рік в сумі 790,84 грн.

Також відповідач зазначає, що поняття термінів, пов`язаних з автомобільним транспортом визначено Законом України від 05.04.2011 № 2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт". Згідно зі ст. 1 цього Закону автомобільний транспортний засіб – це колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних функцій. При цьому автомобіль вантажний – це автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Відповідач вказує на те, що згідно з п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця. Водночас в силу вимог пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України не включається до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, до яких належать земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі.

Відтак відповідач вважає, що позивач незаконно включив до складу валових витрат витрати на придбання запчастин для основних засобів подвійного призначення (сідельних тягачів), внаслідок чого занизив суму чистого оподатковуваного доходу та, відповідно, суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та зі сплати військового збору.

18.09.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується із викладеними у відзиві обставинами та вказує на те, що оподаткування податком з доходів фізичних осіб та відображення доходів і витрат здійснюється в Книзі обліку доходів і витрат, яка ведеться за касовим методом. Так, доходи позивача від здійснення підприємницької діяльності визначаються по факту надходження коштів на банківський розрахунковий рахунок без податку на додану вартість, а витрати в книзі обліку доходів і витрат визначаються по факту списання коштів з банківського розрахункового рахунку позивача. Позивач зазначає, що відповідно до податкових декларацій про майновий стан і доходи сума одержаних доходів від надання послуг з перевезення вантажними автомобілями становить 4499619,30 грн за 2017 рік та 3683873,22 грн за 2018 рік, що підтверджується виписками з банківського рахунку. Водночас вартість документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю позивача, становить за 2017 рік – 4427172,23 грн та за 2018 рік – 3656104,22 грн, в тому числі вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що використані у наданні транспортних послуг за 2017 рік в сумі 2930566,55 грн та за 2018 в сумі 2181766,12 грн. При цьому позивач наголошує, що до складу вказаних витрат входили лише витрати, зазначені в Книзі обліку доходів і витрат, в якій поденно відображено як суми коштів, отриманих позивачем за надані транспортні послуги, так і суми, що були перераховані або списані з розрахункового рахунку на оплату понесених витрат із зазначенням номерів та дат платіжних доручень. На думку позивача, записи у Книзі обліку доходів і витрат підтверджують той факт, що витрати на придбання запчастин в сумі 160331,80 грн, визначені на сторінці 9 акту перевірки, не були задекларовані в податкових деклараціях про майновий стан та доходи за 2017-2018 рр., а отже не брали участі при визначенні чистого оподатковуваного доходу позивача.

17.09.2019 до суду надійшло письмове клопотання про заміну відповідача правонаступником. Клопотання обґрунтовується тим, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Постановою Кабінету Міністрів від 19.06.2019 № 537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, зокрема Головне управління ДПС у Вінницькій області. Наказом голови ДФС України від 12.07.2019 № 14 затверджено Положення територіальних органів Державної податкової служби, в тому числі Головного управління ДПС у Вінницькій області. Положенням визначено, що Головне управління ДПС у Вінницькій області є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного управління ДФС у Вінницькій області. 02.08.2019 відомості про Головне управління ДПС у Вінницькій області внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 29.08.2019 в.о. начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області Кузьменчук В.І. винесено наказ за № 7 "Про початок діяльності Головного управління ДПС у Вінницькій області". Враховуючи наведене, в порядку процесуального правонаступництва відповідач просить суд замінити Головне управління ДФС у Вінницькій області на Головне управління ДПС у Вінницькій області.

Представник позивача щодо задоволення вказаного клопотання не заперечив.

Відтак ухвалою суду від 18.09.2019, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, на підставі положень ст. 52 КАС України допущено заміну відповідача у справі з Головного управління ДФС у Вінницькій області на його правонаступника – Головне управління ДПС у Вінницькій області.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та надала пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представники відповідача в судовому засіданні позов заперечили та просять суд відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін, оцінивши наявні у справі докази, а також доводи, наведені у заявах по суті, судом встановлено, що на підставі п. 77.4 ст. 77, п. 82.1, ст. 82 ПК України, наказу відповідача від 22.02.2019 № 1045 та направлення від 12.03.2019 посадовими особами ГУ ДФС у Вінницькій області проведено планову документальну виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

За результатами вказаної перевірки складено акт № 1185/13/1972426895 від 03.04.2019, яким зафіксовано порушення:

- пп. 177.4.1, пп. 177.4.4, пп. 177.4.2, пп. 177.4.3 п. 177.4, п. 177.2 ст. 177 ПК України, внаслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб за результатами річного декларування в загальній сумі 28859,71 грн, у тому числі за 2017 рік в сумі 19369,55 грн та за 2018 рік в сумі 9490,16 грн;

- пп. 1.2, 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано військовий збір в загальній сумі 2404,96 грн, в тому числі за 2017 рік – 1614,12 грн та за 2018 рік – 790,84 грн.

Висновки акта перевірки ґрунтуються на тому, що позивач безпідставно та в порушення вимог пп. 177.4.5, пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПК України включив до складу своїх витрат за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 витрати на ремонт основних засобів подвійного призначення (вантажних транспортних засобів), а відтак завищив вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, зазначених у графі 5 додатку Ф2 податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017-2018 рр. на загальну суму 160331,80 грн, з яких за 2017 рік в сумі 107608,65 грн та за 2018 рік в сумі 52723,15 грн. При цьому повний перелік таких витрат на придбання запасних частин для ремонту транспортних засобів міститься на сторінках 9-15 акта перевірки.

19.04.2019 відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення за № 0012841305 про збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 36074,63 грн, в тому числі штрафні (фінансові) санкції в сумі 7214,92 грн, та за № 0012851305 про збільшення позивачу грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 3006,20 грн, в тому числі 301,24 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач 22.04.2019 подав скаргу до Державної фіскальної служби України про їх скасування. Рішенням про результати розгляду скарги № 33087-16/99-99-11-01-25 від 16.07.2019 скаргу позивача залишено без задоволення, а тому за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та правомірності оспорюваних рішень контролюючого органу, суд керується такими мотивами.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених відповідним розділом Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід – будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Статтею 177 ПК України встановлено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, пунктом 177.2 статті 177 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Водночас в силу положень підпунктів 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця:

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

документально не підтверджені витрати.

Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Таким чином, наведеними вище нормами врегульовано порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування. При цьому види основних засобів подвійного призначення чітко визначені підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України. Це земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі.

Суд зауважує, що відповідна норма є імперативною, тобто такою, що категорично визначає спосіб та межі її застосування, не допускає жодних відхилень від вичерпного переліку прав і обов`язків суб`єкта (прямо вказує правило поведінки) та є безальтернативною для сторін, тобто такою, що не встановлює можливості для самостійного визначення обсягу прав та обов`язків в окремих випадках (не передбачає свободи вибору поведінки суб`єкта господарювання).

Відтак, на переконання суду, немає необхідності у додатковому (альтернативному, спеціальному) тлумаченні поняття основних засобів подвійного призначення в розумінні підпунктів 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, оскільки наведені норми містять чітку імперативну заборону на включення до складу витрат підприємця витрат на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, до яких, зокрема, належать легкові та вантажні автомобілі.

На думку суду, зазначені основні засоби віднесені законодавцем до основних засобів подвійного призначення з метою урегулювання порядку оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, водночас спосіб використання таких автомобілів суб`єктом господарювання (з комерційною метою чи для особистих потреб фізичної особи) не має юридичного значення.

Позивач посилається на порушення принципу юридичної визначеності (певності) правової норми, оскільки, на думку позивача, у підпункті 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не конкретизовано поняття та види основних засобів подвійного призначення, а також не визначено того, витрати на придбання та утримання яких саме основних засобів не може включати підприємець до складу витрат.

Дійсно, принцип правової визначеності є одним з основних принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У багатьох своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що національний закон має бути доступним та передбачуваним, водночас ці два критерії також називають "якістю закону", що означає наступне: закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі та чіткі формулювання, які б давали можливість самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку; закон має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування, при цьому судова практика є складовою такої передбачуваності (див. рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), рішення від 31 березня 2013 року у справі "Сірик проти України" (заява № 6428/07), рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєрєнцов проти України" (заява № 20372/11) та інші).

В цьому контексті суд зазначає, що згідно з пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця, зокрема, витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею.

Отже, вказана норма за способом викладення є відсильною, оскільки для визначення конкретних видів основних засобів подвійного призначення, витрати на придбання та утримання яких не включаються до складу витрат підприємця, відсилає до інших норм відповідної статті закону.

Водночас у наступному підпункті 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України наведено перелік основних засобів подвійного призначення, до яких законодавець відносить земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі.

Таким чином, положення підпунктів 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України однозначно вказують на те, витрати на придбання та утримання яких саме основних засобів подвійного призначення підприємець не може включати до складу своїх витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів.

До того ж суд зауважує, що Державною фіскальною службою України неодноразово надавалися роз`яснення щодо правильного застосування платниками податків вищезазначених норм податкового законодавства. Зміст цих роз`яснень не дає підстав для різного тлумачення спірних правових норм. Усі такі роз`яснення є загальнодоступними та містяться на офіційному веб-сайті контролюючого органу (наприклад, лист ДФС від 31.08.2018 № 26967/7/99-99-13-04-03-17, індивідуальні податкові консультації ДФС від 03.10.2017 № 2114/Г/99-99-13-01-02-14/ІПК, від 11.10.2017 № 2220/А/99-99-13-01-02-14/ІПК, від 03.10.2017 № 2114/Г/99-99-13-01-02-14/ІПК, тощо).

Відтак при вирішенні справи суд не бере до уваги доводи позивача щодо відсутності чіткого законодавчого регулювання питань, пов`язаних з порядком віднесення витрат підприємця на утримання основних засобів подвійного призначення, і, як наслідок, порушення принципу правової визначеності.

Отже, суд погоджується з висновками відповідача за результатами перевірки в тій частині, що позивач, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, при визначенні об`єкта оподаткування не має права включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням його господарської діяльності, витрат на утримання (ремонт) таких основних засобів як вантажні автомобілі.

Позивач також аргументує неправомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень тим, що сідельні тягачі і напівпричепи не відносяться до вантажних автомобілів, а тому на них не поширюється дія положень абзацу 3 підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Проте суд не погоджується з цими твердженнями та зазначає, що засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України № 2344-III від 05 квітня 2001 року "Про автомобільний транспорт".

Вказаним Законом надано визначення поняттю "автомобільний транспортний засіб", відповідно до якого таким є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі – транспортний засіб).

Таким чином, закон поділяє автомобільні транспортні засоби за характером використання на такі різновиди: пасажирський, вантажний та спеціальний.

Водночас вантажним автомобілем в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт" є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів. Тобто основною ознакою, яка характеризує вантажний автомобіль, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.

Відтак змістовний аналіз положень зазначеного законодавчого акту дає підстави для висновку про те, що транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на наступні різновиди: загального призначення (транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу), спеціалізованого призначення (транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач) та спеціального призначення (транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій).

Відповідно до норм Закону України "Про автомобільний транспорт" напівпричіп – причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Крім того, згідно з визначенням поняття "сідельний тягач", наданим Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

З наведеного слідує, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів в розумінні Закон України "Про автомобільний транспорт", а тому підлягають класифікації за критеріями, визначеними цим Законом.

Відтак суд доходить висновку, що сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів. Отже, за своєю конструкцією та обладнанням вони призначені для перевезення вантажів та відносяться саме до категорії вантажних автомобілів, тобто підпадають під визначення основних засобів подвійного призначення, що міститься в абзаці 3 підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України.

При цьому суд не бере до уваги доводи позивача про те, що згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності вантажні автомобілі відносяться до товарної позиції за кодом 8704, тоді як сідельний тягач відноситься до товарної позиції 8701 20, а напівпричепи – 8716. Суд зауважує, що Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності встановлена Законом України від 19 вересня 2013 року № 584-VII "Про Митний тариф України" та призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку – ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України. Водночас відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами ПК України.

З огляду на викладене суд вважає помилковими доводи позивача про можливість включення підприємцем до складу витрат, пов`язаних з провадженням господарської діяльності, витрат на утримання (ремонт) сідельних тягачів та напівпричепів.

Разом з тим, під час розгляду справи підтвердилися доводи позивача про те, що витрати на придбання запасних частин до вантажних автомобілів в сумі 160331,80 грн, зазначені на сторінках 9-15 акту перевірки, не брали участі при визначенні чистого оподатковуваного доходу позивача за 2017-2018 рр., а тому відповідач безпідставно виключив витрати на вказану суму із задекларованих позивачем витрат та донарахував спірні грошові зобов`язання.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару (пункт 177.10 статті 177 ПК України).

У відповідності до пп. 5, 6 п. 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 16.09.2013 № 481, самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку:

- у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом; документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг;

- у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня.

Таким чином, з огляду на наведені норми чинного законодавства чистий оподатковуваний дохід фізичної особи-підприємця за звітний податковий період визначається як різниця між отриманим від провадження господарської діяльності в грошовій та не грошовій формі доходом та витратами, які пов`язані з її здійсненням та підтверджуються документально.

Відповідно до висновків акта перевірки, в порушення вимог п. 177.2, пп. 177.4.5, 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПК України позивач за рахунок включення до складу своїх витрат за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 витрат на ремонт основних засобів подвійного призначення (вантажних транспортних засобів) завищив вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, зазначених у графі 5 додатку Ф2 податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017-2018 рр. на загальну суму 160331,80 грн, з яких за 2017 рік в сумі 107608,65 грн та за 2018 рік в сумі 52723,15 грн. Як наслідок, за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 позивач занизив суми податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 28859,71 грн, у тому числі за 2017 рік – на 19369,55 грн та за 2018 рік – на 9490,16 грн.

Отже, визначальним для перевірки правильності вказаних висновків є встановлення факту включення позивачем відповідних витрат в сумі 160331,80 грн до складу задекларованих витрат, тобто до тих витрат, що брали участь при визначенні об`єкта оподаткування та враховувались при визначенні чистого оподатковуваного доходу позивача за звітній період.

Так, повний перелік витрат позивача на придбання запчастин для вантажних автомобілів міститься на сторінках 9-15 акта перевірки (том 1, а.с. 22-28).

При цьому судом встановлено, що оплата за такі запчастини здійснювалась позивачем у безготівковому порядку та повністю підтверджується виписками по банківському рахунку (том 1, а.с. 134-250, том 2, а.с. 1-50). Факт придбання позивачем цих запчастин у звітній період також підтверджується договорами поставки (купівлі-продажу) № 217 від 17.05.2018, № Д-0024 від 14.01.2014, № 0501/26 від 05.01.2015, № 106 від 13.04.2011, платіжними дорученнями, видатковими накладними та актами на списання матеріалів (том 2, а.с. 51-250, том 3, а.с. 1-49).

Отже, позивач дійсно поніс витрати на ремонт транспортних засобів в сумі 160331,80 грн, які зазначені в акті перевірки за № 1185/13/1972426895 від 03.04.2019.

Проте такі витрати не включалися до складу витрат, що декларувалися позивачем.

Так, згідно з додатком Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи вартість документально підтверджених витрат позивача, пов`язаних з господарською діяльністю, становить за 2017 рік – 4427172,23 грн та за 2018 рік – 3656104,22 грн, з яких вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що використані у наданні транспортних послуг 2930566,55 грн у 2017 році та 2181766,12 грн у 2018 році (том 1, а.с. 55, 62). При цьому до складу таких витрат увійшли лише ті витрати позивача, що були відображені у Книзі обліку доходів і витрат (том 1, а.с. 73-133).

Аналіз відомостей з цієї Книги вказує на те, що у звітній період позивач поденно відображав як суми коштів, отриманих за надані послуги, так і суми витрат, що були понесені у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності із зазначенням номерів та дат платіжних доручень про списання коштів з банківського рахунку позивача.

Відповідно до Книги обліку доходів і витрат у 2017 році позивач поніс витрати, пов`язані з придбанням товарів (робіт, послуг), що використані у господарській діяльності, в загальній сумі 2930566,55 грн, а у 2018 році – в сумі 2181766,12 грн (том 1, а.с. 105, 132).

Саме ці суми задекларовані позивачем у графі 5 додатку Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017-2018 рр.

Отже, при визначенні чистого оподатковуваного доходу позивача за спірний період враховувались лише ті витрати, що зазначені в Книзі обліку доходів і витрат підприємця.

Натомість судом встановлено, що виключені відповідачем витрати позивача в сумі 160331,80 грн у Книзі не відображені, а відтак не входять до складу задекларованих витрат та не брали участі при визначенні об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Так, вибіркова перевірка показує, що, наприклад, витрати позивача на придбання запасних частин загальною варістю 15960,00 грн. з ПДВ згідно з акту списання від 25.04.2017 (їх перелік міститься на сторінці 9 акту перевірки відповідача) дійсно мали місце, що підтверджується рахунком-фактурою № КЛВ-000252 від 25.04.2017, видатковою накладною № КЛВ-000730 від 25.04.2017, актом списання матеріалів від 25.04.2017, платіжними дорученнями про оплату запчастин № 277 від 11.05.2017, № 281 від 17.05.2017, № 301 від 24.05.2017 (том 2, а.с. 69-74) та випискою з банківського рахунку за відповідні дати (том 1, а.с. 181-183). Водночас такі витрати не відображені у Книзі обліку доходів і витрат позивача ані за датою отримання запчастин, ані за датою їх оплати.

Аналогічно в акті перевірки зазначено про витрати позивача на купівлю запчастин на загальну суму 8763,00 з ПДВ за 02.02.2017 (том 1, а.с. 24). Факт понесення позивачем таких витрат підтверджується рахунком-фактурою № Д-00000026 від 02.02.2017, видатковою накладною № Д-00000026 від 02.02.2017, актом списання матеріалів від 02.02.2017, платіжним дорученнями про оплату запчастин № 145 від 22.02.2017 (том 2, а.с. 89-92) та випискою з банківського рахунку за відповідні дати (том 1, а.с. 207). Проте ці витрати позивача не відображені у Книзі обліку доходів і витрат.

Щодо витрат за 2018 рік, то, наприклад, згідно з актом перевірки відповідач виключив зі складу витрат позивача витрати на придбання запчастин на загальну суму 7385,98 грн з ПДВ згідно з актом списання від 24.07.2018 (том 1, а.с. 27). Такі витрати підтверджуються документально, а саме видатковою накладною № 694 від 24.07.2018, актом на списання матеріалів від 24.07.2018, рахунком на оплату № 726 від 24.07.2018, платіжним дорученням № 310 від 27.07.2018 (том 3, а.с. 1-4) та випискою з банківського рахунку (том 2, а.с. 7). Водночас такі витрати не відображені у Книзі обліку доходів і витрат ні по даті списання запчастин, ні по даті оплати їх вартості.

Ідентична ситуація має місце по запчастинах, що відповідно до акту перевірки були придбані позивачем 05.17.2018 на загальну суму 11610,00 грн з ПДВ (том 3, а.с. 30-33) та 29.01.2018 на загальну суму 2200,00 з ПДВ (том 3, а.с. 21-24).

Суд не вважає доцільним вдаватися до аналізу усіх витрат, що зазначені в акті перевірки, оскільки під час розгляду справи відповідач фактично не заперечив тієї обставини, що такі витрати не відображені в Книзі обліку доходів і витрат, а перевірилися лише на підставі банківських документів.

Водночас суд зауважує, що сума понесених позивачем витрат згідно з виписками по банківському рахунку є значною більшою ніж сума задекларована витрат.

Так, судом встановлено, що загальна сума коштів, списаних з розрахункового рахунку позивача на оплату товарів (робіт, послуг) за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 становить 397992,87 грн (том 1, 216-250, том 2, а.с. 1-45). Натомість вартість документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю позивача за 2018 рік склала 3656104,22 грн.

Отже, порівняльний аналіз сум фактичних витрат позивача із сумами, що були ним задекларовані, також підтверджує те, що витрати на придбання запчастин, зазначені в акті перевірки, не брали участі при визначенні чистого оподатковуваного доходу позивача.

Підсумовуючи, суд приходить до переконання, що факт завищення позивачем витрат за 2017-2018 рр. на загальну суму 160331,80 грн внаслідок порушення вимог п. 177.4 ст. 177 ПК України відповідачем не доведений та спростовується наданими суду доказами.

Відтак висновки акту перевірки про заниження позивачем податку з доходів фізичних осі на загальну суму 28859,71 грн є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. З цих мотивів податкове повідомлення-рішення № 0012841305 від 19.04.2019 визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Щодо рішення за № 0012851305 від 19.04.2019 про збільшення грошового зобов`язання зі сплати військового збору, то суд зазначає, що згідно з абзацом першим пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Підпунктами 1.1-1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України визначено, що платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України об`єктом оподаткування є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; базою оподаткування у фізичної особи є дохід, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно зі статтею 177 ПК України.

Таким чином, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого оподатковуваного доходу, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відтак, збільшуючи суму чистого доходу позивача на 160331,80 грн за 2017-2018 рр. з підстав, які описані в акті перевірки № 1185/13/1972426895 від 03.04.2019, відповідач донарахував позивачу військовий збір в сумі 2404,96 грн. Проте, оскільки судом визнається протиправним збільшення суми оподатковуваного доходу позивача, неправомірним є також донарахування йому суми військового збору. Отже, податкове повідомлення-рішення за № 0012851305 від 19.04.2019 також підлягає скасуванню.

В силу положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що викладені в акті перевірки № 1185/13/1972426895 від 03.04.2019 висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 не знайшли свого підтвердження в ході з`ясування обставин справи по суті, а тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.04.2019 №№ 0012841305 та 0012851305 належить задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з цим позовом, позивач сплатив судовий збір у розмірі 391,00 грн, що підтверджується квитанцією № 183 від 29.07.2019.

Отже, у зв`язку з задоволенням позову, зазначений судовий збір належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Водночас під час ухвалення рішення судом встановлено, що сума судового збору, що підлягала сплаті при зверненні до суду з цим позовом, становить 768,40 грн.

Відтак за результатами розгляду справи решту судового збору в сумі 377,40 грн належить стягнути з відповідача на спеціальний рахунок, призначений для сплати судового збору за подання позову до Вінницького окружного адміністративного суду.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 19.04.2019 за №№ 0012841305 та НОМЕР_1 .

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір в розмірі 391,00 грн (триста дев`яносто одна гривня 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Стягнути з Головного управління ДПС у Вінницькій області судовий збір в розмірі 377,40 грн (триста сімдесят сім гривень 40 копійок) за такими реквізитами: УК у м. Вінниці/м. Вінниця/22030101, ЄДРПОУ 38054707, Банк одержувач: Казначейство України (ЕАП), р/р UA848999980000034318206084001, призначення платежу: судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15.10.2019.

Суддя Сало Павло Ігорович