Рішення № 84979886, 17.10.2019, Київський районний суд м. Одеси

____________________

справа № 520/21591/18

провадження № 2-др/520/30/19

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2019 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у одноособовому складі:

суддя Літвінова І.А. – головуючий

учасники судового процесу - секретарі суду: Молодов В.С., помічник судді Палій А.Г. (за дорученням головуючого на підставі ч. 3 ст. 66 ЦПК України),

за відсутністю учасників справи,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву від імені ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Павлішиним Ю.М., про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 520/21591/18 за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Приморський-27», третя особа – ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 червня 2019 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Приморський-27», третя особа – ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії .

Після ухвалення заочного рішення до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у цій справі.

Вказану заяву прийнято до розгляду ухвалою суду від 08.07.2019 року. Розгляд заяви призначено провести складом суду в порядку письмового провадження без проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 12.10.2019 року судом було продовжено процесуальний строк розгляду заяви про ухвалення додаткового.

В ході розгляду заяви судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звертаючись до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Приморський-27», третя особа ОСОБА_2 , з позивними вимогами про зобов`язання відповідача виконати певні дії, просила також стягнути на свою користь судові витрати на правочину допомогу.

При розгляді цивільної справи № 520/21591/18 по суті питання про судові витрати судом вирішено не було.

За приписами частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За приписами статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Приморський-27» задоволені в повному обсязі.

Однак вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Нормою статті 137 ЦПК України регламентовано витрати на професійну правничу допомогу, зокрема вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Представник позивача Охріменко О.К. при подачі позову просив за правничу допомогу стягнути грошову суму у розмірі 11700,00 гривень, додавши до матеріалів справи витяг з угоди № б/н від 16.12.2018р.; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач понесла та очікує понести у зв`язку із розглядом цивільної справи.

20.06.2019 року розгляд справи закінчено постановленням заочним рішенням.

01.07.2019 року представником позивача ОСОБА_1 подано заяву про ухваленні додаткового рішення по справі, до якої додано: уточнений розрахунок судових витрат; витяг з договору правої допомоги; акт виконаних робіт; пенсійне посвідчення ОСОБА_1 .

Вказані документи не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та підтверджений доказами.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

З викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Зокрема, ст. 1 Закону № 4191-VI визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що зазначений закон визначає не види правової допомоги, а виключно граничний розмір їх компенсації.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16, роз`яснила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, тобто це повинно бути платіжне доручення, касові чеки, ордер, з відміткою банку або інший банківський документ про надходження грошей. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги роз`яснення, які містяться в постанові Великої палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, враховуючи, що заявником та його представником не надано доказів, що підтверджують саме оплату наданих послуг через банківські установи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12300,00 грн.

Крім того, в Акті прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 07.04.2019 р. у пункті 3 «вивчення судової практики та роз`яснень ВС, ВСУ, ВССУ; кількість витраченого часу (годин) – 5; вартість роботи адвоката за годину – 600,00 грн./година; вартість (грн.) – 3000,00 грн» датою вчинення цих дій зазначено «18.05.18 р.». При цьому вчинення цих дій передує попередній консультації (п. 2 Акту), вивченню та правовому аналізу матеріалів справи (п.1), складанню протоколів опитування (?) – п.4, розробці правової позиції у справи (п.5), складенню процесуальних документів (п.6), вчинених у період з 16.12.18 по 28.12.18. Така невідповідність взагалі ставить під сумнів достовірність даних в Акті, яким крім того не підтверджується оплата робот.

При надані належних, достатніх та допустимих доказів позивач вправі поставити питання перед судом питання про стягнення витрат на правову допомогу, і саме позивач повинен підтвердити факт понесення тих витрат, які він просить стягнути на його користь. Без підтвердження оплати такі витрати не є понесеними.

Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 141, п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд

ВІРІШИВ:

Вимоги адвоката Павлішина Ю.М. про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Приморський-27» на користь позивача судових витрат у цивільній справі № 520/21591/18 залишити без задоволення.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складання.

Датою складання рішення є 17 жовтня 2019 року.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя Літвінова І. А.