Рішення № 84950586, 15.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 жовтня 2019 року № 826/12123/18

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (01032, м. Київ, бул. Т. Шевченко, 35), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення (наказ) Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» щодо визнання нікчемним трансакції перерахування коштів з ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» (код ЄДРПОУ 39149702) на поточний рахунок позивача за договором поточного банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний» №980-039-000000457 від 02.06.2015 р, номер рахунку № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , ідент.№ НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача - ОСОБА_1 , як вкладника ПАТ «Банк Михайлівський», який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором поточного банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний» №980-039-000000457 від 02.06.2015 р, номер рахунку № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , ідент.№ НОМЕР_1 в сумі 35291,75 грн (тридцять п`ять тисяч двісті дев`яносто одна грн).

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що вважає правочин (трансакцію) щодо перерахування коштів з фінансової компанії ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» по договору позики 980-039-000187582 від 0.02.2016 року нікчемним та його рішення протиправним, таким, що порушує права позивача, оскільки таке рішення стало підставою для невнесення позивача до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі, які гарантовані державою.

Відповідач із такими доводами позивача не погоджується, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що кошти позивача були залучені фінансовою компанією як позика з подальшим їх поверненням на рахунок позикодавця, відповідно позивач, не може бути прирівняний до вкладника проблемного банку, адже правовідносини, які склалися між останньою та ПАТ "Банк Михайлівський", не мають відношення до вкладу, тому у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не виникло жодного обов`язку перед позивачем, а тому права останньої не порушені.

Ухвалою суду від 04 вересня 2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 15.10.2019 закрито провадження в адміністративній справі № 826/12123/18 в частині позовних вимог про визнати протиправним та скасувати рішення (наказ) Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» щодо визнання нікчемним трансакції перерахування коштів з ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» (код ЄДРПОУ 39149702) на поточний рахунок позивача за договором поточного банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний» №980-039-000000457 від 02.06.2015 р, номер рахунку № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , ідент.№ НОМЕР_1 .

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

02.06.2015 між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір № 980-039-000000457 поточного банківського рахунку "Поточний рахунок «Ощадний»", що передбачав розрахунково-касове обслуговування.

09.02.2016 між позивачем та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" було укладено договір № 980-039-000187582 (тип договору: "Суперкапітал" (з виплатою процентів в кінці строку), за умовами якого позивач передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти у розмірі порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язалось повернути позивачу грошові кошти та виплатити проценти в порядку та на умовах, встановлених цим договором. Сума коштів згідно умов договору становить 35000,00 грн.

09.02.2016 позивачем перераховано на поточний рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошові кошти у сумі 33000,00 грн, відповідно до квитанції №QS136301 а також 2000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 11.05.2016 № 1904321.

23.05.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 № 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Відповідно до рішення Правління Національного Банку України від 12.07.2016 № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 № 1213 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно, призначено Уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Юрію Петровичу з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1702 від 01.09.2016 змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський", згідно з яким всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову Олександру Юрійовичу з 05.09.2016.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1758 від 21.06.2018 року продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» на 2 роки з 13.07.2018 по 12.07.2020 включно та продовжені повноваження уповноваженої особи Фонду з 13.07.2018 по 12.07.2020 року - ОСОБА_2 .

02.07.2018 року позивач звернулась до відповідача з заявою про надання інформації про стан рахунку № НОМЕР_2 та повідомити підстави про не включення останньої до переліку рахунків вкладників.

Отримавши на вказану заяву виписку по особовому рахунку № НОМЕР_2 за період з 19.05.2016 по 23.05.2016 року, позивачу стало відомо, що зарахування 19.05.2016 коштів на рахунок останньої з рахунків ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" є нікчемним в силу положень статті 216 Цивільного кодексу України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Не погодившись з діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У спірних правовідносинах суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 38 Закону України від 23.02.2012 N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), викладені у постанові від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15.

Згідно з положеннями статті 1 Закону N 4452-VI цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладником, у розумінні пункту 4 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI, - є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Згідно з положеннями статті 27 Закону N 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 11 частини четвертої статті 26 цього Закону.

Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону N 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто, мають здійснити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38; прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

За змістом вищенаведених норм Закону N 4452-VI право перевірки правочинів на предмет перевірки виявлення серед них нікчемних не є абсолютним, а кореспондується з обов`язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов`язує нікчемність правочину, довести суду такі обставини. Тобто, самого твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

Перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що за Законом № 4452-VI до такого переліку віднесені правочини, що вчинені (укладені) саме Банком. Щодо правочинів (у тому числі договорів), які укладені між фізичними чи юридичними особами - уповноважена особа таких повноважень не має за цим Законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, врегульовані цивільним законодавством, положення якого не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині третій статті 36 Закону № 4452-VI. Про це зазначив Верховний Суд у пунктах 41-43 вищезазначеної постанови від 04.07.2018.

Так, Уповноваженою особою 01.06.2016 видано наказ № 42/1 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними".

У даному випадку відповідач вважає нікчемними саме правочини між фізичною та юридичною особами від 19.05.2016 з перерахування коштів юридичною особою на рахунок позивача, посилаючись при цьому на пункти 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI та статті 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до указаних пунктів частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7);

банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (пункт 8);

здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (пункт 9).

Разом з тим, платіжні операції з перерахування коштів з рахунку однієї особи на рахунок позивача не є правочинами між Банком та позивачем згідно зі статтею 202 ЦК України.

Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492, та умовами договорів з відповідними клієнтами банку.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України врегульовано Законом України від 05.04.2001 № 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон № 2346-III).

Так, відповідно до пункту 1.24 статті 1 цього Закону переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

У свою чергу, згідно з пунктом 1.15 статті 1 цього ж Закону ініціатором є - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу. Згідно з п.1.23 вказаної норми отримувач - це особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.

Частиною другою пункту 1.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою НБУ № 22 від 21.01.2004, зареєстрованої в Мін`юсті 29.03.2004 за N 377/8976, банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.

Пунктом 1.7. Інструкції визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Частиною 5.2 статті 5 Закону № 2346-III визначено, що відносини між суб`єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.

Таким чином, зарахування на банківський рахунок позивача грошових коштів від третьої особи відповідає вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що операція з перерахування коштів на рахунок позивача не належить до правочинів, передбачених частиною другою статті 38 Закону № 4452-VI, які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет їх нікчемності та як наслідок визнані нікчемними. У той же час правова оцінка доводів, які можуть вказувати на недійсність правочину з інших підстав, ніж у зв`язку з його нікчемністю, не може бути надана під час розгляду та вирішення даної справи, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення спорів про визнання договору недійсним.

Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Відповідно до пункту 30.1. статті 30 Закону № 2346-III переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Уповноваженою особою не заперечується факт зарахування 19.05.2016 від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на рахунок позивача № НОМЕР_2 грошових коштів у сумі 35000,00 грн та у сумі 229,42 грн, а тому у суду відсутні підстави для висновку про нікчемність правочинів, укладених між суб`єктами переказу коштів.

Крім того, вказане підтверджується й наявною у матеріалах справи довідкою про стан рахунку № НОМЕР_2 за період з 19.05.2016 по 23.05.2016.

Та обставина, що кошти, які були повернуті юридичною особою на рахунок позивача, були залучені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у зв`язку з укладанням останнім та Банком договорів про відступлення права вимоги, не спростовує правомірності набуття позивачем статусу вкладника у розумінні Закону № 4452-VI.

Посилання Уповноваженої особи на постанову НБУ №917/БТ від 22.12.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", якою були встановлені обмеження щодо здійснення кредитних операцій, не заслуговують на увагу з огляду на те, що така постанова адресована посадовим особам Банку, а не владникам, відтак невиконання посадовими особами Банку постанови НБУ, навіть якщо і мало місце, не є саме по собі підставою для висновку про нікчемність правочину.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то стаття 38 Закону № 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У свою чергу частина друга статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного способу захисту порушеного права слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Положення пункту 1 частини другої статті 27 Закону № 4452-VI передбачають складення переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Таким чином, право позивача може бути захищене шляхом зобов`язання Уповноваженої особи включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

В зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає відшкодуванню на користь позивача складає 704,80 грн.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 257, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

2.Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича (01032, м. Київ, бул. Т. Шевченко, 35) подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача - ОСОБА_1 , як вкладника ПАТ «Банк Михайлівський», який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором поточного банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний» №980-039-000000457 від 02.06.2015 р, номер рахунку № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , ідент.№ НОМЕР_1 в сумі 35291,75 грн (тридцять п`ять тисяч двісті дев`яносто одна грн).

3.У задоволенні інших вимог - відмовити.

4.Стягнути за рахунок Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича (01032, м. Київ, бул. Т. Шевченко, 35) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 704,80 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.Г. Вєкуа