Рішення № 84950420, 16.10.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/2408/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Менської міської ради Менського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 14.08.2019 звернулась до суду з адміністративним позовом до Менської міської ради Менського району Чернігівської області (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.06.2019 №254 ''Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами с. Стольне'' в частині розгляду проекту землеустрою щодо позивача;

- зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7423088500:07:000:0156, площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради, та передати її безоплатно у власність позивача.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що за наявності погодженого висновку відповідного органу виконавчої влади, визначено лише один варіант правомірної поведінки органу місцевого самоврядування, у разі звернення до нього особи з клопотанням про затвердження проекту землеустрою - це прийняти рішення про затвердження останнього та надання земельної ділянки у власність. Натомість, відповідач прийняв рішення про усунення недоліків в технічній документації, не будучи наділеним такими повноваженнями.

Крім того, в резолютивній частині оскаржуваного рішення відповідач вказує на необхідність усунути недоліки в технічній документації, при цьому на затвердження надавався проект землеустрою.

Ухвалою судді від 19.08.2019 відкрито провадження у справі, та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також установлено відповідачу 15-денний строк з дня тримання ухвали про відкриття провадження для надання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 28.08.2019 заяву ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін залишено без задоволення.

У встановлений ухвалою суду строк представник відповідача надіслав відзив на позов, у якому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову та зазначив, що спірне рішення прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства, а певні його дефекти не можуть пов`язуватись зі змістом рішення. Також зазначив, що позивач 18.01.2019 та 17.03.2019 зверталась до сесії Менської міськради у формі «заяви», а не «клопотання» як того вимагає диспозиція статті 118 Земельного кодексу України.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов належить задовольнити у повному обсязі, з урахуванням таких обставин.

Судом встановлено, що 18.01.2019 ОСОБА_1 звернулась до Менської міськради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) комунальної власності на території Стольненської сільської ради Менського району Чернігівської області (за межами населених пунктів) (а.с. 20).

У зв`язку із неотриманням у законодавчо встановлені строки відповіді на вищевказану заяву, позивач замовила у ФОП ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки, про що повідомила відповідача заявою від 17.03.2019 (отримано 21.03.2019) (а.с. 21).

ФОП ОСОБА_2 , на виконання умов договору від 15.03.2019 №25/03-19, було розроблено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2.0000 га, у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради Менського району Чернігівської області (а.с. 13-61).

15.05.2019 ОСОБА_1 звернулась до Менської міськради із заявою про затвердження вказаного Проекту землеустрою (а.с. 62-65). До заяви позивачем було додано сам Проект та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

14.06.2019 тридцять другою сесією сьомого скликання Менської міськради прийнято рішення №254 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами с. Стольне», яким, керуючись статтею 34 Закону України «Про землеустрій», статтею 10 Закону України «Про топографогеодезичну і картографічну діяльність», статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішила звернення позивача розглянути після усунення недоліків в технічній документації, а саме: погодження меж земельних ділянок, проведення топозйомки, встановлення межових знаків (а.с. 12).

Вважаючи вказане рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Частинами 1 та 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Відповідно до частин 8 та 9 статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 17 вказаної статті визначено, що підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

У свою чергу, згідно частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обовязкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини 5 статті 186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно із частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

За приписами частини 8 статті 186-1 Земельного кодексу України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) укладення угоди на розроблення проекту землеустрою на підставі дозволу органу місцевого самоврядування або за принципом мовчазної згоди;

4) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема, з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України;

5) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

6) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у користування або рішення про відмову передання земельної ділянки у користування.

Таким чином, наведені вище норми Земельного кодексу України визначають, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише невідповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Так, відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій», проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: 1) завдання на розроблення проекту землеустрою; 2) пояснювальну записку; 3) копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); 4) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); 5) письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; 6) довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; 7) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); 8) відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); 9) копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва III - V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці; 10) розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); 11) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); 12) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); 13) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); 14) перелік обмежень у використанні земельних ділянок; 15) викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); 16) кадастровий план земельної ділянки; 17) матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); 18) матеріали погодження проекту землеустрою.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у затвердженні проекту землеустрою, є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася з метою затвердження проекту землеустрою, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 14.06.2019 прийнято рішення №254 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами с. Стольне», яким, з посиланням на статтю 34 Закону України «Про землеустрій», статтю 10 Закону України «Про топографогеодезичну і картографічну діяльність», статтю 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішено звернення ОСОБА_1 розглянути після усунення недоліків в технічній документації, а саме: погодження меж земельних ділянок, проведення топозйомки, встановлення межових знаків.

Проте, суд вказує, що такі вимоги є безпідставними, оскільки чинним законодавством не передбачено право Менської міськради вимагати від особи, яка звернулась із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, усунення недоліків в технічній документації.

Крім того, на законодавчому рівні розмежовано поняття «проект землеустрою» та «технічна документація».

Зокрема, статтею 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

У свою чергу, технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Також судом встановлено, що наявний у матеріалах справи Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки містить в собі матеріали геодезичного вишукування, схему розміщення земельної ділянки, відомість про обчислення площі земельної ділянки, які надають можливість у повній мірі ідентифікувати бажану ОСОБА_1 земельну ділянку. Також, до Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки додано креслення перенесення меж земельної ділянки в натурі, кадастровий план, які містять зображення контуру земельної ділянки та її місцезнаходження відносно інших земельних ділянок.

Крім того, як вбачається з матеріалів, доданих до Проекту землеустрою, вони містять висновок експерта державної експертизи про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 25.04.2019 №3427/32-19 (а.с. 43), згідно якого Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, розроблений ФОП ОСОБА_2 на замовлення позивача, відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам. Зауваження та пропозиції до проекту землеустрою відсутні. Підсумкова оцінка проекту: «погоджується». Отже суд робить висновок, що наданий ОСОБА_1 до Менської міськради проект землеустрою пройшов усі необхідні погодження зі всіма передбаченими законом органами.

Суд звертає увагу, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, а рішення приймати обґрунтовано. У спірному випадку, за наявності погодженого висновку відповідного органу виконавчої влади, у відповідача були відсутні правові підстави для утримання від погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наданого ОСОБА_1 , або наданні мотивованої відмови у його погодженні.

Відповідно до статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель; земельне законодавство базується на принципі забезпечення гарантій прав на землю.

Суд звертає увагу, що органи державної влади не можуть безпідставно приймати рішення, що пов`язані з обмеженням реалізації певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, відстрочувати термін реалізації права на земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами державної влади і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з конституційним принципом, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3 Конституції України).

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі та зобов`язати Менську міськраду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, прощею 2,0000 га, у власність для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради Менського району Чернігівської області. При цьому, на переконання суду, зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою не може бути ефективним способом захисту прав позивача, оскільки це не попереджає здійснення відповідачем повторної відмови в затвердженні проекту землеустрою. Враховуючи, що всі необхідні умови для затвердження проекту землеустрою виконанні, а підстави для відмови відсутні, ефективний спосіб захисту прав ОСОБА_1 від порушень з боку суб`єкта владних повноважень є саме зобов`язання Менської міськради затвердити проект землеустрою.

При цьому, доводи відповідача про втручання суду у дискреційні повноваження Менської міськради суд вважає необґрунтованими, враховуючи таке.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 (справа №825/602/17).

У справі, що розглядається, повноваження щодо затвердження проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його затвердженні, регламентовано Земельним кодексом України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен затвердити проект. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або не затвердити (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Крім того, суд звертає увагу, що Менською міськрадою не прийнято жодного рішення щодо поданої ОСОБА_1 заяви про затвердження проекту землеустрою у строк, закріплений Земельним кодексом України, а фактично протиправно відтерміновано її розгляд до усунення недоліків. Наведене ставить позивача у правову невизначеність, що є недопустимим у відповідності до змісту та сутності принципів верховенства права та законності, а також порушує конституційні права ОСОБА_1 щодо розгляду її звернення органом місцевого самоврядування.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Частиною першою статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до вимог частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (далі - Закон) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до статті 30 Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат за отриману правничу допомогу ОСОБА_1 надано: договір про надання правової допомоги від 21.05.2019 (а.с. 73-74), акти наданих послуг від 09.08.2019 та від 12.09.2019 (а.с. 75, 104), рахунок на оплату від 04.10.2019 №3, квитанція від 07.10.2019 №119D48145F (а.с. 105, 106).

Так, умовами договору передбачено, що отримання винагороди Адвокатським об`єднанням за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. Гонорар обчислюється у вигляді погодинної оплати, виходячи з кількості годин, які витрачені адвокатами на надання правової допомоги.

За надання правової допомоги клієнту, відповідно до даного договору, платник сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар на підставі Акту виконаних робіт, у розмірі згідно виставленого рахунку.

Як слідує з опису робіт (наданих послуг), Адвокатським об`єднанням у справі №620/2408/19 проведено: 28.05. - ознайомлення з документами ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, які надійшли в електронному вигляді станом на 28.05.2019, їх опрацювання, аналіз (2 год); 05.06. - підготовка адвокатського запиту до Менської міської ради (1 год); 24.06. - підготовка адвокатського запиту до Менської міської ради (30 хв); 08.07. - підготовка адвокатського запиту Голові постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи Менської міської ради (30 хв); 25.07. - ознайомлення з оригіналами документів щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства станом на 25.07.2019, вивчення судової практики, вироблення правової позиції по спірним питанням (2 год); 06.08. - підготовка позовної заяви до Менської міської ради та формування додатків до неї (4 год); 10.09. - підготовка відповіді на відзив Менської ради по справі №620/2408/19 (3 год). Загальна вартість послуг по акту наданих послуг складає 13000,00 грн.

Досліджуючи надані позивачем документи, суд встановив, що опис робіт та квитанція обумовлюють вартість юридичних послуг та порядок розрахунків за правову (правничу) допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Менської міської ради щодо відведення земельної ділянки у власність.

Квитанція від 07.10.2019 №119D48145F, як первинний документ, відповідає вимогам, встановленим статтею 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-14 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містить всі необхідні реквізити, в ній вказано призначення платежу з посиланням на номер рахунку на оплату.

У свою чергу, матеріали справи не містять доказів складення Адвокатським об`єднанням 24.06. адвокатського запиту до Менської міської ради та 08.07. адвокатського запиту Голові постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи Менської міської ради.

Крім того, відповідно до умов договору про надання правової допомоги, вартість однієї години роботи адвоката складає 1000,00 грн.

При цьому, пунктом 4.2 Договору установлено, що при визначенні розміру гонорару враховується: обсяг наданих Адвокатським об`єднанням послуг та виконаних робіт; час, витрачений на виконання робіт та надання послуг; складність справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг); необхідність виїзду у відрядження; характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом; професійний досвід, науково-теоретична підготовка та репутація адвоката.

Як вбачається зі змісту Акту наданих послуг від 12.09.2019 №1, вартість години роботи адвоката визначено на рівні 1000,00 грн. Однак, суду не надано доказів, які відповідно до вищевказаних умов договору, впливають на визначення розміру гонорару.

У свою чергу, у контексті цієї справи суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від прийняття безпідставних рішень та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 (адміністративне провадження №К/9901/5157/19).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), а відтак, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 9000,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме у зазначеному розмірі.

Також за рахунок бюджетних асигнувань Менської міськради на користь позивача мають бути стягнуті витрати, понесені під час сплати судового збору в сумі 1 536,80 грн.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 ,. має бути задоволений у повному обсязі.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Менської міської ради Менського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати пункт рішення тридцять другої сесії сьомого скликання Менської міської ради Менського району Чернігівської області від 14.06.2019 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами с. Стольне» в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Зобов`язати Менську міську раду Менського району Чернігівської на найближчій сесії прийняти рішення про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0000 га, у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради Менського району Чернігівської області, наданий відповідно до заяви від 15.05.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Менської міської ради Менського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Менської міської ради Менського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги в сумі 9 000 (дев`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 16 жовтня 2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Менська міська рада Менського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061777, вул. Титаренка Сергія, буд. 7, м. Мена, Менський район, Чернігівська область, 15600).

Суддя С.В. Бородавкіна