Рішення № 84949914, 16.10.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2019 р. № 520/8332/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Заічко О.В., розглянувши у спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, скасування протоколу та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною, скасування протоколу та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова МОУ у виплаті йому одноразової грошової допомоги є протиправною.

По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, та отримана ним.

Відповідач надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, він діяв в межах законодавства.

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного .

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, правовідносинам, які вирішується у даній справі передували ті, щодо яких є набравше законної сили рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 р. по справі № 520/8672/18 отже, певні обставини не доказуються в рамках даної справи.

Так у справі № 520/8672/18 судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01.07.1979 по 24.06.1981 проходив дійсну військову службу в Збройних Силах СРСР.

Із витягу протоколу засідання центральної військово-лікарської комісії від 02.10.2013 №2370 вбачається, що захворювання виявлені на час огляду позивача, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Крім того, відповідно до висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертиза від 02.10.2013 № 1710/Ж, описані рубці є наслідком загоєння ран, що могли утворитись внаслідок осколочних поранень, які могли бути спричинені під час проходження строкової служби під час виконання бойових дій і 1980 році.

ОСОБА_1 є інвалідом IІ групи, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК Серія 12 ААА №104615, у зв`язку з захворюванням, що пов`язане з проходженням військової служби в країнах, де велись бойові дії.

ОСОБА_1 звернувся до Харківського обласного військового комісаріату з заявою щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку з інвалідністю.

Листом від 06.07.2018 №1965/ВСЗ Харківський обласний військовий комісаріат повідомив позивача про те, що підстав для складання та подання висновку щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги відповідачем немає, оскільки заявником не надано документу, що є підставою для складання висновку щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги та направлення їх Міністерству Оборони України. Крім того, зазначив, що інвалідність первинно позивачу встановлено у 2013 році, а звернувся із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у 2018 році, понад 3-річний термін.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 р. по справі № 520/8672/18 було, серед іншого, зобов`язано Харківський обласний військовий комісаріат подати висновок (за формою Додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерству Оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", "Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530.

Вказане рішення було виконано Харківським обласним військовим комісаріатом, однак, рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в та компенсаційних сум було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 17 протоколу № 74 від 07.06.2019 року.

Відмова вмотивована тим, що:

- інвалідність позивача встановлено понад 3-х місячний строк після звільнення зі служби;

- позивач не надав документ, що свідчить про причини та обставини поранення;

- виплата одноразової допомоги повинна здійснюватись не Міністерством оборони України а Державною прикордонною службою України;

- позивачу змінено групу інвалідності понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При цьому, з чотирьох підстав для відмови позивачу, спірне рішення позивач оскаржує лише в таких підставах для відмови як: виплата одноразової допомоги повинна здійснюватись не Міністерством оборони України а Державною прикордонною службою України; позивачу змінено групу інвалідності понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.

По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Разом з цим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ ( надалі - Закон № 2011-ХІІ), у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Пунктом 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Водночас, у відповідності до ст. 16-4 Закону № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Частиною 2 пунктом 6 ст. 16 Закону № 2011-XII, встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Відповідно до ч. 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (Порядок № 975).

Пунктом 11 Порядку № 975 ( в редакції, чинній на час звернення позивача з пакетом документів з питання призначення одноразової грошової допомоги) визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється ( абз.2 ч.4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ)

В контексті підстав для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, викладених у спірному рішенні, в частині яких було пред`явлено вказаний позов, суд вказує наступне.

Щодо того, що, на думку Міністерства оборони України, виплата одноразової допомоги повинна здійснюватись не Міністерством оборони України а Державною прикордонною службою України, суд вказує наступне.

Згідно з частиною шостою статті 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

При цьому, абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

З аналізу вказаної норми права слідує, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років зараховується, зокрема, військова служба у прикордонних військах колишнього СРСР.

Відтак, у питаннях соціального захисту військовослужбовців прикордонних військ колишнього СРСР (у даному випадку Прикордонних військ КДБ СРСР) прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Позивач проходив військову службу у військовій частині, що входила до складу прикордонних військ КДБ СРСР.

Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Раді Міністрів СРСР).

Прикордонні війська КДБ СРСР відповідно до статті 4 «Закона Союза Советских Социалистических Республик «О всеобщей воинской обязаности» від 12 жовтня 1967 року, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 1 вересня 1939 року по 21 березня 1989 рік.

Отже, Державна прикордонна служба України до військової частини Прикордонних військ КДБ СРСР, в складі якої проходив службу позивач, не мала жодного відношення. Пунктом 17 Порядку 975 визначено, що особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

Отже, виходячи з аналізу вказаних правових норм вбачається, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов`язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 15 січня 2019 року (справа №825/574/16).

Отже, спірне рішення в частині зазначеної підстави відмови прийнято незаконно.

Щодо того, що позивачу змінено групу інвалідності понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.

Зі спірного рішення встановлено, що первинно позивачу була встановлена третя група інвалідності з 15.10.2013 року, а з 01.01.2015 під час повторного огляду - друга група.

Суд вказує, що нормами Закону №2011-XII передбачено право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.

Положення статті 16-3 цього Закону застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

В свою чергу, стаття 16 Закону № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Суд вказує, що як на момент первинного встановлення позивачу інвалідності так і на момент збільшення групи інвалідності Закон № 2011-ХІІ не містив в собі норм на встановлення строку реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.

В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII у Законі №2011-XIІ пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Саме ця норма стала підставою, серед інших підстав, викладених у спірному рішенні, для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Закон України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ набрав чинності 01.01.2017 р. та не може бути застосований до даних правовідносин, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі, а стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 року не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності, однак, разом з тим, суд бере до уваги і те, що ІІ група інвалідності встановлена позивачу первинно.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент встановлення позивачу як третьої так і другої груп інвалідності, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, спірне рішення в даній частині є неправомірним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року по справі № 295/3091/17, у постанові від 21 червня 2018 року по справі № 760/11440/17 та у постанові від 30 вересня 2019 року справа №825/1380/18.

Отже, спірне рішення в частині підстав для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як: виплата одноразової допомоги повинна здійснюватись не Міністерством оборони України а Державною прикордонною службою України; позивачу змінено групу інвалідності понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності, є неправомірним та підлягає скасуванню.

У свою чергу, в решті позову про зобов`язання відповідача повторно вирішити питання про призначення одноразової грошової допомоги належить відмовити, оскільки спірне рішення в решті підстав для відмови, таких як: інвалідність позивача встановлено понад 3-х місячний строк після звільнення зі служби; позивач не надав документ, що свідчить про причини та обставини поранення є чинним.

Позивач з даних підстав спірне рішення в рамках даної справи та інших справ не оскаржував, доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, підстав виходу за межі позову в даному випадку суд не вбачає, оскільки вказаної нормою не передбачено виходу за межі підстав позову.

Щодо позову в частині оскарження бездіяльності відповідача в частині незвернення до відповідних органів з запитом про отримання інформації про обставини поранення позивача, позов не підлягає задоволенню, оскільки спірне рішення МОУ в частині відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав ненадання документу , що свідчить про причини та обставини поранення позивачем в рамках даної справи не оскаржувалось.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.78 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В межах заявлених підстав позову відповідач не довів правомірність спірного рішення в частині відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги за таких підстав як, виплата одноразової допомоги повинна здійснюватись не Міністерством оборони України, а Державною прикордонною службою України; позивачу змінено групу інвалідності понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.

Відтак, позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 255, 257, 295, 297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України ( 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський,6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною, скасування протоколу та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 оформлене пунктом 17 протоколу № 74 від 07.06.2019 року в частині підстав відмови як ті, що виплата одноразової допомоги повинна здійснюватись не Міністерством оборони України а Державною прикордонною службою України; ОСОБА_1 змінено групу інвалідності понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 16 жовтня 2019 року.

Суддя Заічко О.В.