Рішення № 84949034, 16.10.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2019 року справа № 340/2056/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Брегея Р.І., розглянувши в м.Кропивницький в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (далі – Управління) (третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області (далі – Управління 2 )) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з заявою до Управління про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 04 грудня 2018 року по 30 червня 2019 року.

Водночас, просила суд зобов`язати відповідача нарахувати посадовий оклад судді у розмірі 15 мінімальних заробітних плат та сплатити додаткові кошти з урахуванням раніше отриманих.

У заяві зазначила, що Управління нараховує посадовий оклад у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, нехтуючи рішенням Конституційного Суду України, за яким посадовий оклад судді першої інстанції, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, становить 15 мінімальних заробітних плат.

Відповідач заперечив щодо задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.29-33).

Пояснив, що посадовий оклад судді першої інстанції, що не пройшов кваліфікаційне оцінювання, з 04 грудня 2018 року складає 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки такий розмір встановлено сукупністю декількох законів, один з яких ототожнює розмір мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Управління 2 не висловило відношення до позову, будучи належним чином повідомлене про розгляд справи (а.с.28).

Ухвалою суду від 16 серпня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а.с.1-2).

Суд, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про часткове задоволення позову з таких підстав.

Встановлені обставини і факти, що стали підставами звернення до суду.

Так, Указом Президента України від 27 червня 2013 року №352/2013 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області (а.с.14-16).

Указом Президента України від 26 вересня 2015 року №564/2015 ОСОБА_1 в межах п`ятирічного строку переведена на посаду судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області (а.с.17-20).

Наказом голови Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2015 року №134-к позивач зарахована на посаду судді суду (а.с.21).

Згідно довідки Управління від 19 липня 2019 року №242 посадовий оклад судді ОСОБА_2 .А. з 04 грудня 2018 року становить 26430 грн., а з 01 січня 2019 року – 28815 грн. (а.с.22).

З 04 грудня 2018 року посадовий оклад рівняється 15 прожитковим мінімумам для працездатних осіб, який береться станом на 01 січня кожного року.

Станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб склав 1762 грн., а з 01 січня наступного року – 1921 грн.

Суддя Бугайченко Т.А. не пройшла кваліфікаційне оцінювання (незавершена процедура).

Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.

Перш за все, суть спору полягає у неправильному нарахуванні суддівської винагороди.

Завдання суду – встановити норму права, яку належить застосовувати у спірних правовідносинах.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон).

Приписами пункту 1 частини 3 статті 135 Закону встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Приписами пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Приписами пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Приписами частини 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 07 липня 2010 року) станом на день набрання чинності Законом встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Приписами пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону встановлено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить: з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду – 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; з 01 січня 2018 року для судді місцевого суду – 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; з 1 січня 2019 року для судді місцевого суду – 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Отже, з 01 січня 2017 року розмір винагороди судді першої інстанції обчислювався за двома формулами.

Їх вибір залежав від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання.

Станом на 01 січня 2017 року частина суддів першої інстанції пройшли кваліфікаційне оцінювання і розмір їх винагороди суттєво (в сторону збільшення посадового окладу і встановлення нової надбавки (в залежності від населеного пункту, в якому розміщений суд)) відрізнявся від винагороди судді першої інстанції, котрий не пройшов кваліфікаційне оцінювання в силу обставин, що не залежали від його волі (загальновідомий факт).

Рішення про призначення кваліфікаційного оцінювання приймає Вища кваліфікаційна комісія суддів України, затверджуючи графік.

Суд, проаналізувавши Закон, зробив висновок, що припис пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень не відповідає Конституції України з таких підстав.

Так, приписами частини 2 статті 52 Закону встановлено, що судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Приписами пункту 8 частини 5 статті 48 Закону визначено, що незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Отже, судді однієї інстанції мають одні і ті ж права, у тому числі право на отримання винагороди у одному і тому ж розмірі, що забезпечує їх незалежність.

Мова йде про нарахування суддівської винагороди за однією формулою, яка встановлена Законом.

Починаючи з 2017 року, законодавець розділив суддів на дві категорії: суддя, який пройшов кваліфікаційне оцінювання; суддя, котрий не пройшов кваліфікаційне оцінювання.

Розмір їх суддівської винагороди за виконання однієї і тієї ж роботи суттєво відрізняється.

Приписами частини 1 статті 83 Закону передбачено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Кваліфікаційне оцінювання судді полягає у підтвердженні здатності здійснювати правосуддя.

Вперше кваліфікаційне оцінювання має місце до призначення особи на посаду судді.

Позивач пройшла таке оцінювання до 2013 року відповідно до приписів частин 2 та 3 статті 70 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ( від 07 липня 2010 року).

Цією нормою права встановлено, що кваліфікаційний іспит полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з

питань юрисдикції відповідного суду, а також особистих і моральних якостей кандидата.

Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складення кандидатом на посаду судді письмового анонімного тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня практичних навичок та умінь у застосуванні закону.

Тому, до результату кваліфікаційного оцінювання у відповідності до приписів Закону суддя Бугайченко Т.А. вважається кваліфікованим суддею.

Якщо б, навіть, її визнали такою, що не пройшла успішно кваліфікаційне оцінювання, то часом, з якого втратила кваліфікацію, треба вважати дату прийняття рішення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Отже, позивач, кваліфікація якої не спростована державою, отримує меншу винагороду за виконання одного і того ж обсягу робіт, ніж суддя першої інстанції, котрий підтвердив належний кваліфікаційний рівень, що встановлений на час призначення на посаду.

Така відмінність з урахуванням єдиного правового статусу суддів породила дискримінацію.

Дискримінація – різне ставлення до різних осіб за однакових обставин і за відсутності виправдання такого різного ставлення.

У даному випадку різне ставлення до осіб, які мають єдиний правовий статус, належну кваліфікацію, що визнана державою, виконують одну і ту саму за обсягом роботу, нічим не виправдовується.

У державі діє Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі – Закон 2).

У його преамбулі зазначено, що визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Мова йде про забезпечення на рівні закону дотримання приписів статті 24 Конституції України, яка визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У даному випадку дискримінація має місце за «іншими ознаками» (підтвердження належного кваліфікаційного рівня підготовки, що в часі не залежить від волі особи).

Приписами частини 2 статті 6 Закону 2 встановлено, що форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Таким чином, законодавець встановив щодо себе заборону приймати дискримінаційні закони.

Підсумовуючи, суд зробив висновок, що припис пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону, який застосовано відносно позивача, не відповідає сукупності приписів частини 1 та 2 статті 24 Основного Закону і частини 2 статті 6 Закону 2.

Відповідно до приписів частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акту Конституції України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Управління не могло не бачити, що застосовує стосовно ОСОБА_1 очевидно дискримінаційну норму права.

Тому, діяло всупереч такому конституційному принципу як верховенство права (стаття 8 Конституції України).

Стаття 8 Основного Закону відноситься до Розділу І «Загальні засади».

Отже, вона поширює дію на інші розділи Конституції України та нормативно-правові акти.

Сутнісний зміст принципу верховенство права розкрито у приписах частини 1 статті 6 КАС України.

Цією нормою права встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, суд перевіряє на відповідність принципу верховенства права нормативно-правові акти законодавчої влади і дії виконавчої влади, котрі спрямовані на їх реалізацію.

Законодавча і виконавча влади мають дотримуватись принципу верховенства права, оскільки їх рішення та дії з цього питання можуть стати предметом судового контролю.

Підсумовуючи, суд зробив висновок про протиправність дій Управління стосовно нарахування винагороди судді ОСОБА_3 Т.А. на підставі приписів пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону, який відсилає до застосування припису частини 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 07 липня 2010 року) (порушення припису пункту 7 частини 2 статті 2 КАС України).

Так, рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України

(є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453–VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192–VІII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року – 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року – 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року – 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року – 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року – 15 мінімальних заробітних плат».

Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453–VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого

2015 року № 192–VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Це рішення немає впливу на вирішення справи, оскільки суд визнав таким, що не відповідає Конституції України припис пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону, який відсилає до норми права, оцінку котрій надав Конституційний Суд України.

Отже, позов належить задовільнити частково, зобов`язавши Управління перерахувати судді ОСОБА_3 Т ОСОБА_4 А. винагороду з 04 грудня 2018 року відповідно до приписів статті 135 та пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону і виплатити кошти з урахуванням раніше отриманих.

Суд, керуючись приписами частини 2 статті 9 КАС України, виходить за межі позовних вимог в частині обмеження перерахунку строком, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав і інтересів позивача.

Сторони не понесли судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовільнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області стосовно нарахування судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області Бугайченко Тетяні Анатоліївні винагороди з 04 грудня 2018 року відповідно до приписів пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області перерахувати судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області Бугайченко Тетяні Анатоліївні винагороду з 04 грудня 2018 року відповідно до приписів статті 135 та пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і виплатити кошти з урахуванням раніше отриманих.

В іншій частині позову відмовити у задоволенні.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Р.І. Брегей