Рішення № 84948884, 15.10.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2019 року № 320/4012/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київської міської митниці ДФС, в якому просить скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товару від 23.04.2019 №UA100010/2019/000093/2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при митному оформленні товару, який ввозився на територію України, позивачем самостійно визначено його митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту), та заявлено відповідні показники в митній декларації, до якої додано документи, що її підтверджують. Однак, на думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товару, визначеною за ціною договору (контракту), та не врахував подані позивачем документи і протиправно прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару, застосувавши резервний метод. Наголосив, що коригуючи митну вартість, відповідач необґрунтовано проігнорував існування висновку експертного дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 17.04.2019 №12320/19-54, у відповідності до якого вартість придбаного позивачем автомобіля відповідає заявленій ним у митній декларації ціні.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмовий відзив, в якому зазначив, що під час митного оформлення товару, для підтвердження його митної вартості, позивач надав документи, які містять розбіжності і не підтверджують числові значення складових митної вартості. Тому, у митного органу виникли обґрунтовані сумніви з приводу правильності визначення декларантом митної вартості товару. На переконання відповідача, оскільки позивач надав митному органу не всі необхідні документи, митний орган законно та обґрунтовано прийняв рішення про коригування митної вартості та визначив митну вартість імпортованого позивачем товару за резервним методом.

Ухвалою суду від 29.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

Протокольною ухвалою суду від 18.09.2019, з урахуванням думки сторін, суд перейшов у письмове провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, легковий автомобіль марки - VOLKSWAGEN, модель - PASSAT, календарний рік випуску 2016, модельний рік -2017, VIN - код НОМЕР_2, був придбаний позивачем за посередництва польської компанії «ELEMENTAL TECH Sp.zO.O.» на аукціоні в Бельгії (організатор аукціону бельгійська компанія «COTW»). Ціна купівлі автомобіля на аукціоні в Бельгії склала 12500,00 євро.

За результатами аукціону організатор направив посереднику - польській компанії «ELEMENTAL TECH Sp.zO.O.». підтвердження замовлення від 26.02.2019 № 3329553, а у подальшому рахунок-фактуру від 11.03.2019 № 201903-08553 на загальну суму 12970,00 євро, що включає ціну продажу (12500,00 євро,) аукціонний збір в розмірі 210,00 євро та внутрішньодержавні витрати в розмірі 260,00 євро).

З метою митного оформлення товару «Автомобіль лековий, бувший у використанні, марка - VOLKSWAGEN, модель - PASSAT, календарний рік випуску 2016, модельний рік -2017, VIN - код НОМЕР_2», ОСОБА_1 через особу, уповноважену на декларування ТОВ «АРТ-ВЕД», подано до Київської міської митниці ДФС митну декларацію від 15.04.2019 №UA100010/2019/327753.

У графі 22 вказаної митної декларації, заявлено митну вартість автомобіля в розмірі 13170,00 євро, визначену за основним методом визначення митної вартості.

На підтвердження заявленої митної вартості разом з митною декларацією надано виставлений польською компанією ELEMENTAL TECH SP.Z.0.0 інвойс від 06.04.2019 № 06042019 на суму 13170,00 євро.

Проте, відповідач направив декларанту позивача електронне повідомлення від 15.04.2019 наступного змісту: «Вартість транспортного засобу нижча наявної цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел, митна вартість за VIN кодом НОМЕР_2, валюта - EUR, вартість - 18751.»

У зв`язку з цим, декларантом позивача надано відповідачу наступні додаткові документи: платіжні доручення в іноземній валюті від 01.03.2019 на суму 4380,00 євро, від 04.03.2019 на суму 4405,00 євро та від 06.03.2019 євро (всього - на 13170,00 євро) та експортну митну декларацію країни відправлення від 09.04.2019 № 19PL301010T0298100 з повідомленням про вивезення автомобіля з території Республіки Польща від 09.04.2019 № 19ІУ599-717989, в яких митними органами Республіки Польща підтверджено митну вартість автомобіля в розмірі 13170,00 євро.

Однак, 23.04.2019 відповідач прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA00010/2019/000093/2, яким визначив митну вартість належного позивачу автомобіля на рівні 18750,00 євро.

У подальшому, 03.05.2019, на виконання частини восьмої статті 55 МК України декларантом додатково, на підтвердження достовірності заявленої митної вартості автомобіля, було надано відповідачу висновок експертного дослідження за результатами проведення автотоварознавчого дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) від 17.04.2019 № 12320/19-54, згідно з яким вартість належного позивачу складає 12410,82 євро.

Листом від 11.05.2019 № 4640/10/26-70-19-0, митний орган відмовив позивачу у визнанні заявленої митної вартості та скасуванні рішення про коригування митної вартості товару від 23.04.2019 №UA00010/2019/000093/2.

На переконання позивача, оскаржуване рішення не базується на приписах чинного законодавства та порушує його права та інтереси, тому він звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Основним нормативно-правовим актом, яким врегульовані спірні правовідносини є Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI.

Відповідно до статей 49-50 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною другою статті 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 Митного кодексу України «Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, та порядок їх застосування».

За правилами частини другої статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

При цьому, частинами другою та третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною п`ятою вказаної статті передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

У відповідності до норм частинами першою-третьою статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Таким чином, статтею 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

У свою чергу, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується, зокрема, у разі, якщо: щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Згідно з частиною першою статті 59 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

При цьому, аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

З наведеного убачається, що орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

При цьому, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

У розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 09.04.2019 у справі №826/10733/15, від 19.02.2019 у справі №826/2312/16 та інших.

Отже, умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Як встановлюється з матеріалів справи і з`ясовано у ході судового розгляду, в документах, поданих позивачем до митного оформлення відсутні будь-які розбіжності, як це стверджує відповідач.

Натомість, у своєму рішенні про коригування митної вартості контролюючим органом зазначено, що за митною декларацією від 15.04.2019 №UA100010/2019/327753 спрацювала система управління ризиками, якою було згенеровано критерії ризику.

З цього приводу, суд зазначає, що спрацювання профілів ризиків автоматизованої системи аналізу та управління ризиками та наявність в базах митного органу інформації про те, що ідентичні або подібні товари було оформлено у митному відношенні іншими особами за вищою митною вартістю, не може бути підставою для відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості за ціною контракту, за відсутності інших законних підстав для витребування додаткових документів.

Ідентичного правового висновку дійшов Верховний суд у своїй постанові від 11.12.2018 у справі №826/28003/15.

При цьому, як з`ясовується із оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, у ньому зазначено лише про неможливість застосування другого-п`ятого методів визначення митної вартості у зв`язку з відсутністю інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари та у зв`язку з відсутністю вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта.

Доказів в підтвердження проведення посадовою особою митниці перевірки наявності чи відсутності відомостей про митне оформлення ідентичних чи аналогічних товарів, як цього вимагають митні процедури, в оскаржуваному рішенні не наведено.

Між тим, коригуючи митну вартість ввізного товару (транспортного засобу), відповідач керувався інформацією із зовнішніх джерел - SuperSchwackeListe.

Суд звертає увагу, що інформація, яка міститься в каталозі SuperSchwackeListe не є інформацією про раніше визначені органами доходів і зборів України митні вартості, а, отже, на цій вартості не може ґрунтуватись митна вартість, що визначається за резервним методом визначення митної вартості.

Верховний Суд у постанові від 27/06.2019 у справі № 803/667/17 про скасування рішення про коригування митної вартості, визначеної із застосуванням інформації з каталогу Schwacke, висловив правову позицію, яка полягає у тому, що прийняття митницею рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем автомобіля за резервним методом, без вказівки, яким чином митна вартість автомобіля визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не наведення порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, є порушенням частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятого рішення.

Водночас, згідно наявних матеріалів справи, польський посередник для забезпечення позивачу можливості провести оплату вартості автомобіля частинами оформив три інвойси від 27.02.2019 № 30022019 на суму 4380,00 євро, від 28.02.2019 № 31022019 на суму 4385,00 євро та від 01.03.2019 № 01032019 на суму 4405,00 євро, разом -13170,0 євро з урахуванням своєї винагороди в розмірі 200,00 євро.

Зазначені інвойси оплачені згідно з платіжними дорученнями в іноземній валюті від 01.03.2019 на суму 4380,00 євро, від 04.03.2019 на суму 4405,00 євро та від 06.03.2019 на суму 4385,00 євро.

У подальшому, після оплати вказаних інвойсів, позивачу як підставу для переміщення автомобіля через кордон було оформлено зведений інвойс від 06.04.2019 № 06042019 на загальну суму 13170,00 євро.

Всі перелічені документи однозначно ідентифікуються з оцінюваним автомобілем за VIN- кодом, а той факт, що в інвойсі від 28.02.2019 № 28.02.2019 платником вказаний громадянин ОСОБА_2 , зумовлений виключно наявністю цивільно-правових відносин між позивачем та громадянином ОСОБА_2 , і жодним чином не впливає на розмір митної вартості.

Між тим, відповідачем без жодного обґрунтування проігнорований висновок експертного дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) від № 12320/19-54, згідно з яким вартість належного позивачу транспортного засобу, складає 12410,82 євро, що узгоджується з ціною його придбання.

Отже, проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого транспортного засобу, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за транспортний засіб. Але, виходячи з презумпції правомірності заявленої митної вартості, закріпленої в частині сьомій статті 54 МК, у митного органу є обов`язок доводити свою позицію, який останній, у рамках даного провадження, не довів.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а відтак, позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією від 08.07.2019 №0.0.1402285201.1.

Отже, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС.

Також, позивачем заявлені вимоги щодо розподілу судових витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу у розмірі 13833,33 грн.

В обґрунтування заявленої суми, позивач посилається на договір про надання професійної (правової) допомоги від 19.06.2019 №06-19 ІСО, рахунки з найменуванням наданих послуг та квитанції до прибуткових касових ордерів адвокатського бюро "Олег Зудінов та партнери".

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до положень пункту першого частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1-3 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 5, 6 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Зі змісту вказаних норм убачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно було пов`язані саме із розглядом даної справи, а виконана адвокатом робота (надані послуги) знайшла своє відображення у матеріалах справи.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява N 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У конкретному випадку, суд зазначає, що дана справа характеризується значною складністю. Крім того, обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом можливо визнати об`ємним, відтак, на думку суду, є доведеними та співнірними понесені позивачем витрати у сумі 13833,33 грн. Тому суд, виходячи із критерію пропорційності, вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно стягнути із відповідача.

За таких обставин, сукупна сума судових витрат, які підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС, становить 14601,73 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товару від 23.04.2019 №UA100010/2019/000093/2.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39422888) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39422888) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13833 (тринадцять тисяч вісімсот тридцять три) грн 33 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.