Рішення № 84947313, 29.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2019 року Справа № 160/1424/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О.В.,

за участі секретаря судового засідання Максименко Е.М.,

представника позивача Німець Ю.С.,

представника відповідача Сігалова М.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення витрат на правову допомогу, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Сансервіс" Криворізької міської ради (далі - КП «Сансервіс» КМР, позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 0535321306 від 19.10.2018 року про нарахування КП "Сансервіс" КМР грошового зобов`язання - штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 905 812 грн. 14 коп. за порушення термінів сплати податку на доходи фізичних осіб.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2019 у справі № 160/1424/19 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк, протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в підготовчому засіданні.

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, оскільки відповідачем було порушено порядок здійснення перевірки, своєчасно не направлено акт перевірки про виявлені порушення податкового законодавства позивачем. Позивач вказує на те, що оскільки податковий орган стверджує, що акт перевірки було вручено позивачу 24.09.2018 року, то рішення про нарахування штрафних санкцій мало бути прийнято ним не пізніше 08.10.2018 року, натомість оскаржуване рішення датовано 19.10.2018 року, що вказує на порушення строків притягнення платника податків до відповідальності. Враховуючи той факт, що перевірка своєчасності сплати податку розпочата податковим органом згідно акту та наказу на проведення перевірки від 06.07.2018 року, то податковий орган пропустив строки давності для визначення сум податкового зобов`язання - 1095 днів з початку проведення перевірки. Тобто, строк давності обмежується періодом 06.07.2015 року - 06.07.2018 року, а період 01.03.2015 року - 05.07.2015 року знаходиться за межами строку позовної давності на суму 209072,1 грн. штрафу та 4221,63 грн. пені з податку на доходи фізичних осіб. На думку позивача, податковий орган не мав права застосовувати до вказаних в акті платежів розміри штрафних санкцій, визначених статтею 127 Податкового кодексу України, оскільки КП «Сансервіс» КМР сплатило узгоджену суму податку, але із затримкою, а об`єктивна сторона правопорушення, встановленого статтею 127 Податкового кодексу України полягає у несплаті такого податку взагалі.

Представником відповідача 14.05.2019 року подано відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи тим, що за даними перевірки, на момент складання акту перевірки, податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року, сплачено в повному обсязі, але з порушенням граничних термінів сплати, після виплати заробітної плати. Факт порушення позивачем вимог законодавства встановлений з урахуванням подання 21.01.2016 року уточнюючого розрахунку за ІІ квартал 2015 року. Застосування статті 127 Податкового кодексу України, як відповідальність за встановлене порушення, відповідає правовій позиції, зазначеній в постановах Верховного суду.

23.07.2019 року представником позивача надані суду письмові пояснення, в обґрунтування яких зазначено, що податковий орган не мав права застосовувати до позивача штрафні санкції в розмірі 50% та 75% навіть в разі однієї перевірки, оскільки протягом 1095 днів жодних інших аналогічних порушень відповідачем не було зафіксовано та ознака повторності в даному випадку відсутня. В разі якщо сплата податку відбувалась одночасно з виплатою доходу чи передувала йому, хоч і з затримкою, застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 126 Податкового кодексу України, а не стаття 127 Податкового кодексу України.

19.08.2019 року представником відповідача надані суду письмові пояснення, в яких зазначено, що враховуючи факт допущення позивачем посадових осіб контролюючого органу до перевірки, у спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов`язки для платника податків, є рішення контролюючого органу, прийняте за результатами проведеної перевірки. Другий екземпляр акту перевірки від 23.08.2018 року №47322/04-36-13-06/30644336 було направлено поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцезнаходженням КП «Сансервіс». Відповідно даних АІС «Податковий блок» КП «Сансервіс» КМР 21.01.2016 року подано уточнюючий розрахунок до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за ІІ квартал 2015 року. Враховуючи вимоги п. 102.1 ст. 102 ПК України штрафна санкція та пеня нараховані за квітень-червень 2015 року застосовуються, у зв`язку з поданням КП «Сансервіс» КМР 21.01.2016 року уточнюючого розрахунку за ІІ квартал 2015 року.

29.08.2019 року представником позивача надані суду письмові заперечення щодо прийняття до розгляду судом документів, наданих податковим органом до матеріалів справи, в яких позивач зазначає про несвоєчасність подачі письмових доказів відповідачем.

В судовому засіданні 18.06.2019 року закрито підготовче засідання у справі та призначено до судового розгляду на 23.07.2019 року.

В подальшому розгляд справи було перенесено на 15.08.2019 року, 20.08.2019 року, 29.08.2019 року.

Представники сторін в судовому засіданні підтримали обрані правові позиції.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 25.06.2018 року №3903 та №3902, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 77.1, підпункту 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, пункту 2 частини 1 статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», плану-графіку проведення документальних планових перевірок платників податків на 2018 рік, наказу від 25.06.2018 року №3661-п, було проведено документальну планову виїзну перевірку КП «Сансервіс» КМР з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.03.2018 року.

За результатами перевірки складено акт від 23.08.2018 року №47322/04-36-13-06/30644336.

В акті перевірки міститься відмітка про направлення позивачу копії акту поштою та складання акту про неможливість вручення та підписання акту від 23.08.2019 року №47324/04-36-13-06/30644336.

Перевіркою встановлено порушення, зокрема, пп.16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 57.1 ст. 57, пп.168.1.2 п. 168.1 ст. 168, пп. 176.2 «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України в частині несплати до бюджету у встановлений строк, а саме до або під час виплати заробітної плати найманим працівникам узгодженого грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1193051 грн.

На підставі акту перевірки від 23.08.2018 року №47322/04-36-13-06/30644336 відповідачем сформовано та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення від 19.10.2018 року №0535321306 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у сумі 905812,14 грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями 894720,75 грн. та пенею 11091,39 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДФС України, рішенням якої від 08.01.2019 року №592/6/99-99-11-05-01-25 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В акті перевірки щодо встановленого порушення зазначено, що:

- перевіряючими встановлено несплату (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету податковим агентом КП «Сансервіс» КМР до або під час виплати заробітної плати, нарахованої (сплаченої) за період з 01.04.2011 року по 31.03.2018 року на користь найманих працівників на загальну суму 1193051 грн., що є порушенням статті 168 Податкового кодексу України;

- за даними перевірки на момент складання акту податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року, сплачено в повному обсязі, але після спливу граничного терміну сплати. Перевіркою встановлено, що першою з дій стали виплати заробітної плати, а сплата податку відбувалась з порушенням строку, саме після виплати заробітної плати.

Отже, фактично перевіркою встановлено несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету.

Представник позивача в судовому засіданні та позовній заяві погодився з виявленим порушенням щодо несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, та не заперечує щодо предмету виявленого порушення.

В основу підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 19.10.2018 року №0535321306, позивачем покладено твердження про порушення процедури проведення перевірки, порушення строків давності встановлених порушень, невірного застосування статті Податкового кодексу України, якою передбачено відповідальність за відповідне правопорушення, та невірне обчислення штрафу.

Надаючи правову оцінку твердженням позивача, суд виходить з наступного.

Щодо твердження представника позивача про несвоєчасне повідомлення про проведення перевірки, судом встановлено наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки посадових осіб фіскальних органів під час здійснення податкового контролю, врегульовано положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).

У відповідності до п.п.19-1.1 п.19-1.1 ст.19-1 ПК України, контролюючі органи здійснюють, зокрема, адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

На підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з п. 75.1 ПКУ контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п. 75.1.2 ПКУ документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно з п. 77.4 ст. 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв`язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14), від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14) та у постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року (справа N1570/7146/12).

З аналізу викладених норм, встановлено, що право проведення перевірки контролюючий орган набуває лише у випадку завчасного повідомлення відповідача про проведення планової перевірки, а саме за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки.

В акті перевірки зазначено, що перевірку проведено з 06.07.2018 року по 16.08.2018 року.

З акту перевірки від 23.08.2018 року №47322/04-36-13-06/30644336 відомо, що КП «Сансервіс» КМР проінформовано про проведення планової виїзної перевірки письмовим повідомленням від 25.06.2018 року №1537, яке надіслано платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення, отримано 20.07.2018 року; направлення на перевірку від 25.06.2018 року №3902, №3903 вручено під розписку 06.07.2018 року головному бухгалтеру КП «Сансервіс» КМР ОСОБА_2

Таким чином, судом встановлено, що фахівці відповідача фактично приступили до проведення перевірки без дотримання встановленого строку завчасного повідомлення про проведення перевірки в 10 календарних днів до дня проведення перевірки.

В постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справа №1570/7146/12 зазначено, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог податкового законодавства призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Крім того, ознайомлення бухгалтера позивача ОСОБА_2 з повідомленнями про проведення перевірки лише в день проведення перевірки, позбавляє можливості реалізації свого права на ознайомлення з ними до початку проведення перевірки.

Твердження відповідача про недопустимість розгляду процедури проведення перевірки після винесення податкового повідомлення-рішення спростовується правовою позицію Верховного суду (постанова від 07.02.2018 року справі №821/1562/16, постанова від 27.01.2015 року у справі №21-425а14), відповідно до якої незгода з порядком проведення перевірки після допущення до проведення перевірки може бути викладена в позовній заяві про скасування податкового повідомлення-рішення.

Відтак, суд погоджується з позицією позивача про протиправність проведеної перевірки, оформленою актом від 23.08.2018 року №47322/04-36-13-06/30644336.

Щодо твердження представника позивача про несвоєчасне отримання акту перевірки від 23.08.2018 року №47322/04-36-13-06/30644336, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Згідно з п. 86.3 ст. 86 ПК України акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п`яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта або довідки про результати перевірки або неможливості його вручення та підписання у зв`язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених у цьому абзаці випадках контролюючим органом складається відповідний акт.

На виконання наведених норм, відповідачем складено акт від 23.08.2018 року №47324/04-36-13-06/30644336 «Про неможливість вручення та підписання посадовими особами КП «Сансервіс» КМР акту перевірки від 23.08.2018 року №47322/04-36-13-06/30644336».

З вказаного акту відомо, що працівником ГУ ДФС у Дніпропетровській області було здійснено виїзд за юридичною адресою позивача для підписання та вручення акту перевірки від 23.08.2018 року №47322/04-36-13-06/30644336. Проте, було встановлено відсутність посадових осіб за юридичною адресою та фактичною адресою позивача, що не дало можливості підписати та вручити посадовим особам екземпляр акту.

У зв`язку із зазначеним було складено акт про неможливість вручення та підписання акту перевірки. Враховуючи зазначене, другий екземпляр акту на адресу позивача направлено поштою.

Направлення поштою другого екземпляру перевірки підтверджено долученою до матеріалів справи копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №5000020815092.

Крім того, з копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №5000020815092 відомо, що позивачем акт перевірки від 23.08.2018 року №47322/04-36-13-06/30644336 було отримано 24.09.2018 року, що спростовує твердження представника позивача про отримання акту перевірки лише 31.10.2018 року, після винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем виконано вимоги Податкового кодексу України щодо направлення акту перевірки від 23.08.2018 року №47322/04-36-13-06/30644336.

Твердження представника позивача про протиправність прийняття судом вищезазначених доказів, а саме копій акту від 23.08.2018 року №47324/04-36-13-06/30644336 «Про неможливість вручення та підписання посадовими особами КП «Сансервіс» КМР акту перевірки від 23.08.2018 року №47322/04-36-13-06/30644336» та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №5000020815092, оскільки такі докази були подані після закриття підготовчого провадження у справі, не підтверджуються вимогами діючого процесуального законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 173 КАС України завданням підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно з ч.3 ст. 44 КАС України учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

На підставі ч.2 ст. 210 КАС України у урахуванням змісту спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів суд під час розгляду справи по суті може змінити порядок з`ясування обставин справи та порядок дослідження доказів, про що зазначається у протоколі судового засідання.

Статтею 211 КАС України визначено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Речові, письмові та електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, визначених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їхнім клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З аналізу наведених норм, суд зазначає, що процесуальним законом не встановлено заборони на подання доказів та, відповідно, і прийняття їх судом після закриття підготовчого провадження у справі.

Подання доказів в обгрунтування своєї правової позиції є правом особи, та не може бути обмежено судом в даному випадку.

Відтак, суд критично ставиться до твердження позивача про неприпустимість прийняття доказів на стадій розгляду справи по суті, оскільки надані письмові докази стосуються предмета розгляду, та спростовують твердження про несвоєчасне отримання акту перевірки.

Відповідно до п.86.6 ст. 86 ПК України, в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків

Таким чином, податкове повідомлення-рішення має бути прийнято контролюючим органом протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки.

Проте, прийняття податкового повідомлення-рішення залежить не лише від дати вручення акта перевірки, а і від дати отримання контролюючим органом рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з актом перевірки з інформацією про дату отримання, від якого розпочинається відлік.

Оскільки суду не надано інформації стосовно отримання контролюючим органом рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з актом перевірки, суд не може дійти беззаперечного висновку про порушення відповідачем строків прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відтак суд розглядає вказану обставину в сукупності з іншими доказами та обставинами, встановленими під час розгляду справи.

Відповідно до ч.3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Щодо твердження представника позивача про протиправність застосування до встановленого правопорушення статті 127 ПК України, замість статті 126 ПК України, суд зазначає наступне.

Перевіркою КП «Сансервіс» КМР встановлено податкові правопорушення щодо допущення податкового боргу, а саме не сплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб або під час виплати доходу у вигляді заробітної плати на користь найманих працівників, які вчинені неодноразово за період з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року (повторно, втретє та більше протягом 1095 днів) на загальну суму 1193051,00 грн.

В акті перевірки, також, зазначено, що суми податкового боргу у розмірі 1193051,00 грн., який виникав під час виплати доходів у вигляді заробітної плати сплачено після спливу граничного терміну сплати.

Таким чином, перевіркою встановлено саме несвоєчасність сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб.

Представник позивача не спростовує наявність вставленого порушення.

За вказане порушення відповідачем застосовано санкцію статті 127 ПК України.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 зазначеного Кодексу визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та розділом IV цього Кодексу.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу).

Статтею 168 цього Кодексу встановлено порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету і, зокрема, п. 168.1 -цієї статті визначено порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Податкового кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Відповідно до пп. 168.1.2 зазначеного пункту податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

У разі якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені Податковим кодексом для місячного податкового періоду (пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Пунктом 176.2 ст. 176 Податкового кодексу встановлено, що податкові агенти зобов`язані:

- своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

- подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок (форма № 1ДФ) до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається. У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до контролюючого органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку;

- подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

- подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II Подакового кодексу;

- нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідальність платників податків за податкові порушення регламентується главою 11 розділу ІІ Податкового кодексу, який передбачає, зокрема, відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) податків (ст. 126 Кодексу) та за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати (ст. 127 Кодексу).

Відповідно до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 127.1 ст. 127 Податкового кодексу передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Верховним Судом України винесено постанову від 10.11.2015 р., в якій висловлено правову позицію щодо застосування статей 126 та 127 Податкового кодексу.

Аналіз правової позиції суду дає змогу дійти висновку про те, що для того щоб визначити, норми якої саме статті (126 або 127 Податкового кодексу) підлягають застосуванню до правовідносин з порушення порядку нарахування (утримання, сплати) податку на доходи фізичних осіб при виплаті доходу на користь громадян, слід з`ясувати та відобразити в акті перевірки, яка з дій сталася першою - виплата доходу чи сплата податку, хоч і з порушенням строку.

Таким чином, якщо до моменту виплати доходу на користь громадян податковий агент хоч і з порушенням передбаченого ст. 168 Податкового кодексу строку сплачує суму податку, застосуванню підлягає ст. 126 цього Кодексу. Аналогічні наслідки мають місце у разі їх одночасної сплати.

Водночас якщо виплата доходу передувала сплаті податку, податковий агент має нести відповідальність на підставі ст. 127 зазначеного Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 02.03.2018 року у справі справа №820/6196/16 (К/9901/2250/17), в якій Верховний Суд виклав правову позицію щодо застосування приписів статті 127 Податкового Кодексу України у подібних відносинах, зазначивши наступне: положеннями статті 127 Податкового кодексу України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 Податкового кодексу України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Також, відповідна правова позиція викладена і в постанові Верховного суду від 22.05.2018 року у справі № №820/6437/16 (№К/9901/31032/18).

Судом було проаналізовано додаток №1 до акту перевірки «Деталізовані відомості встановлених фактів сплати податку на доходи фізичних осіб з порушенням строку, фактичної виплати заробітної плати, сплати податку на доходи фізичних осіб під час виплати заробітної плати та граничні терміни сплати податку до бюджету», з якого судом з`ясовано, що за перевіряємий період неможливо встановити яка подія була першою виплата заробітної плати або сплата податку.

Вказані факти мали місце за різні періоди виплати заробітної плати, наприклад:

- 03.04.2015 року виплачено заробітну плату лікарю ФСС у розмірі 8445 грн., а податок на доходи фізичних осіб сплачено 28.04.2015 року у розмірі 1574,78 грн., тобто передувала виплата заробітної плати;

- 15.04.2016 року виплачено заробітну плату лікарю ФСС у розмірі 11694,63 грн., а податок на доходи фізичних осіб сплачено 15.04.2016 року у розмірі 2614,95 грн., тобто одночасно з виплатою заробітної плати;

- 19.07.2016 року виплачено заробітну плату лікарю ФСС у розмірі 2288,46 грн., а податок на доходи фізичних осіб сплачено 07.07.2016 року у розмірі 205,73 грн., тобто передувала сплата податку.

Таким чином, відповідачем до різних періодів та умов сплати податку застосовано єдину статтю 127 ПК України, без розподілу сум податку, сплаченого з порушенням граничних строків до або одночасно з виплатою заробітної плати та сплаченого після виплати заробітної плати, що порушує права позивача стосовно невірного визначення сум штрафної санкції, що підлягає сплаті та відповідно і розрахованої пені.

Наслідком невірно проведеного розрахунку штрафної санкції є визнання протиправним та скасування такого податкового повідомлення-рішення.

Твердження представника позивача стосовно застосування статті 126 ПК України, оскільки сплата відбулась, хоча і з порушенням граничних строків, не підтримуються судом, оскільки до ознак для кваліфікації статті до вказаних правовідносин фактична сплата або несплата податку не відноситься.

Щодо застосування строків давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Відповідно даних АІС «Податковий блок» КП «Сансервіс» КМР 21.01.2016 року подано уточнюючий розрахунок до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за ІІ квартал 2015 року.

Враховуючи вимоги п. 102.1 ст. 102 ПК України штрафна санкція та пеня нараховані за квітень-червень 2015 року застосовуються, у зв`язку з поданням КП «Сансервіс» КМР 21.01.2016 року уточнюючого розрахунку за ІІ квартал 2015 року.

Отже, відповідачем не пропущено строк давності під час проведення перевірки.

Суд погоджується з твердження позивача про протиправність застосування штрафу у розмірі 25%,50%,75% за перше, друге, третє і подальші порушення в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до п.61.1 ст. 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з пп.54.3.5 п.54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Системний аналіз положень пункту 61.1 статті 61, пункту 62.1 статті 62, підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України зумовлює висновок про те, що факт порушення податкового законодавства може бути встановлений не інакше як за результатами перевірки платника податків, за результатами якої складається акт.

Підвищені розміри штрафів у разі повторного виявлення податкових порушень (50%, 75%) застосовуються не за сам факт виявлення будь-яких порушень, а за повторне вчинення діянь за обставин, передбачених, зокрема, підпунктом 54.3.5 пункту 54.4 статті 54 Податкового кодексу України.

Відтак, застосування штрафу більшого розміру можливе у разі встановлення контролюючим органом повторності порушення протягом 1095 днів, яке зафіксовано в акті перевірки та, відповідно, в податковому повідомленні-рішенні.

Досліджуючи розрахунок повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку доходів фізичних осіб, судом встановлено, що контролюючим органом застосовано до позивача штрафну санкцію у розмірі 50% та 75% суми податку, що була несвоєчасно перерахована до бюджету, однак, відповідачем суду не надано доказів винесення податкового повідомлення-рішення, яким позивачу була б збільшена сума грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб двічі протягом року, що передував прийняттю оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру штрафної (фінансової) санкції, застосованої контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни підстав застосування штрафної (фінансової) санкції та визначення її розміру, до складу повноважень суду не входять питання проведення документальної перевірки платника податків на предмет встановлення наявності або відсутності порушень податкового законодавства та визначення суми податкового зобов`язання. Суд виключно досліджує прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на предмет їх правомірності.

Ця правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 10.11.2015 року та в постанові від 14.05.2019 року у справі №813/3641/15 (№К/9901/26649/18).

Таким чином, відповідачем було невірно здійснено розрахунок штрафної санкції за встановлене порушення та пені, розрахованої із суми такої штрафної санкції.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи з несвоєчасності повідомлення позивача про проведення перевірки, неправомірності застосування єдиної санкції, передбаченої статтею 127 ПК України, за різні обставини сплати податку з доходів фізичних осіб, неправомірне застосування підвищених розмірів штрафів без винесення податкових повідомлень-рішень за попередні порушення, суд приходить до висновку про протиправність винесеного податкового повідомлення-рішення № 0535321306 від 19.10.2018 року.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено в судовому засіданні правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем в позовній заяві заявлено клопотання про стягнення судового збору у сумі 13588,00 грн. та витрат на правничу допомогу у сумі 15000 грн.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до норм статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із задоволенням позову, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровської області відповідно до задоволених позовних вимог у розмірі 13588,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Про наявність витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката, зазначено в заяві представника позивача від 18.06.2019 року.

До матеріалів справи позивачем додано:

- копію договору про надання правничої допомоги №010219 від 01.02.2019 року;

- копію рахунку на оплату №010219 від 01.02.2019 року;

- копію платіжного доручення №9805 від 17.04.2019 року;

- копію платіжного доручення №9860 від 24.04.2019 року;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №3333 від 28.04.2017 року;

- копію посвідчення адвоката №0860 від 28.04.2017 року;

- обґрунтований розмір гонорару (вартості послуг) адвоката за договором.

Взаємовідносини між позивачем та адвокатом виникли на підставі договору №010219 від 01.02.2019 року про надання правничої допомоги. До позову було надано платіжні доручення №9805 від 17.04.2019 року та №9860 від 24.04.2019 року, які не містять жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої за витрати до відшкодування, належного, повного призначення платежу, які б дозволяли ідентифікувати їх як такі, що сплачені за надання правничої допомоги позивачу саме у справі №160/1424/19; відмітки банку про їх проведення відповідно до пунктів 1.22, 2.3 "Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" затвердженої Постановою Національного банку України від 21 січня 2004 № 22.

В наданому суду 23.07.2019 року обґрунтованому розмірі гонорару (вартості послуг) адвоката за договором відсутнє будь-яке посилання на вчинення перелічених дій саме у справі №160/1424/19.

Суду не надано жодних документів, підтверджуючих здійснення представництв адвокатом у цій справі, не визначено перелік проведених робіт, наданих послуг, не зазначено кількість годин, витрачених адвокатом на здійснення представництва у цій справі.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду матеріали, не доводять факту понесення адвокатом витрат пов`язаних з цією справою.

Суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом, подані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Враховуючи те, що наданими до суду, документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція Верховним судом викладена в постановах від 08 травня 2018 року у справі №810/2823/17, від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16, від 24 січня 2019 року у справі № 716/155/1 від 22 квітня2019 року у справі № 806/2143/18.

Отже, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись, ст.ст. 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради (пр.-т. Героїв Підпільників, буд. 15, прим. 1550007, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50007, код ЄДРПОУ 30644336) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення витрат на правову допомогу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 0535321306 від 19.10.2018 року про нарахування Комунальному підприємству "Сансервіс" Криворізької міської ради грошового зобов`язання - штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 905812 грн. 14 коп. за порушення термінів сплати податку на доходи фізичних осіб.

Стягнути на користь Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради (пр.-т. Героїв Підпільників, буд. 15, прим. 1550007, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50007, код ЄДРПОУ 30644336) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 39394856) судовий збір у розмірі 13588, 00 коп.

В частині стягнення сум витрат на правову допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 09 вересня 2019 року.

Суддя О.В. Врона