Рішення № 84946959, 15.10.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2474/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Денисюка Р.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 2042 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини А 2042 (далі - Військова частина, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини А 2042 - 27.06.2019; про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.06.2019 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.06.2019 включно за виключенням виплачених сум за грудень 2018 року та місяців 2019 року.

Ухвалою суду від 16.08.2019 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та її розгляд ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в період з по 01.01.2016 по 27.06.2019 не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Також вказує, що відповідачем протиправно не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2018 рік, у той час як статус учасника бойових дій позивач набув, додаткову відпустку, як учасник бойових дій, не використав, у зв`язку з чим має право на її компенсацію.

Відповідач у встановлений судом строк, надав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача та зазначив, що законодавством України не передбачено можливості заміни додаткової відпустки учасника бойових дій грошовою компенсацією. При цьому, звертає увагу на те, у зв`язку з переводом позивача до іншого місця служби, а не у зв`язку із його звільненням зі служби, в наказі командира військової частини А 2042 зазначено, що додаткова відпустка, зокрема, учасникам бойових дій тривалістю 14 календарних днів із збереженням заробітної плати з 2016 року по 2019 рік не надавалась. Щодо індексації грошового забезпечення зазначив, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється в межах наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. На момент виключення позивача із списків особового складу військової частини А 2042, остання провела зі ОСОБА_1 повний розрахунок належних виплат грошового забезпечення, згідно з вимогами чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача у відповіді на відзив та додаткових поясненнях, заперечив аргументи відповідача та просив позов задовольнити.

Відповідач у запереченні проти позову заперечив, з аналогічних підстав, викладених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 19.04.2016 серії УБД № НОМЕР_1 , в зв`язку з чим має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 13).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А 2042 (по стройовій частині) від 27.06.2019 № 139 капітана ОСОБА_1 заступника командира частини з озброєння, призначеного наказом командувача військ оперативного командування «Захід» від 18.06.2019 № 182 на посаду начальника відділення забезпечення Старовижівського районного військового комісаріату Волинської області вважати, що вибув до нового місця служби смт. Стара Вижівка, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

На заяву позивача, листом від 31.07.2019 № 521 Військовою частиною А 2042 повідомлено, що для виплати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу у Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалось. Відповідно до роз`яснень Мінсоцполітики механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки. Порядком не передбачений. Одночасно повідомлено, що індексація грошового забезпечення проводиться, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103%. У зв`язку з тим, що величина індексу споживчих цін у квітні - серпні 2018 року не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, індексація грошового забезпечення за цей період не проводилась. Разом з тим зазначено про виплачену індексацію за грудень 2018 року - в сумі 71.08 грн., за січень 2019 року в сумі 71,08 грн., за лютий 2019 року в сумі 71,08 грн., за березень 2019 року в сумі 134,47 грн., за квітень 2019 року в сумі 134,47 грн. та за травень, червень 2019 року. Також повідомлено, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових соціальних відпусток не виплачується.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період з 2016 року по 2018 рік та індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.06.2019, з врахуванням виплачених сум, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі статтею 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 року (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі ст. 1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін «особливий період», як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, саме у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм, за останнім місцем служби, виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, право на які набув військовослужбовець під час військової служби незалежно від місця такої служби та періоду набуття права на відпустку.

Як встановлено судом, позивач набув право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за період 2016 -2018 років, під час проходження військової служби у військовій частині А 2042, проте його не звільнено з військової служби, а переведено до нового місця служби смт. Стара Вижівка.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не звільнено з військової служби, то і виплата компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", чинним законодавством не передбачена.

Відтак позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини А2042 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.06.2019, та зобов`язання нарахувати та виплатити вказану індексацію грошового забезпечення з врахуванням виплачених сум, то вони підлягають до задоволення, з огляду на таке.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Статтями 1, 2, 4, 5, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

При цьому, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. N 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що, відповідно до вимог законодавства, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Як вбачається з листа відповідача від 31.07.2019 № 521, відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по грудень 2018 року, чим вчинив протиправну бездіяльність. Поряд з цим, у вказаному листі зазначено про виплачену позивачу індексацію за період з грудня 2018 року по червень 2019 року, що і не заперечується позивачем.

Оскільки індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по грудень 2018 року не була проведена у встановлений статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» строк, тому є необхідність зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача саме за період з 01.01.2016 по грудень 2018 року.

При цьому суд зазначає, що не проведення та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення є обмеженням його Конституційних прав відповідачем, що є незаконним.

Щодо твердження відповідача про відсутність механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди, то суд зазначає, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме Порядку № 1078. Індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) та однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, нарахування і виплата якої здійснюється без обмеження будь-яким строком. Суд зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення проводиться одночасно з виплатою заробітної плати.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 зазначив, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність коштів для виплати індексації, оскільки відсутність бюджетного фінансування для проведення індексації, не впливає на обов`язок відповідача її нараховувати та виплачувати.

Безпідставним є і посилання відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України щодо відсутності підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, оскільки нормами чинного законодавства України передбачено проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців та обмеження виконання цих норм законодавства не може відбуватися за роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України.

Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018 є порушенням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядку № 1078 та порушує права позивача.

Відтак, виходячи із наданих пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України повноважень суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А 2042 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018 та зобов`язання Військову частину А 2042 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018.

Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 6000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вбачається із доданих письмових доказів (договору про надання правової допомоги від 14.06.2018 №ДА-32, додаткової угоди №1 від 15.07.2019, акту приймання-передачі виконаних робіт від 10.08.2019, квитанції від 07.08.2019 № 0.0.142951600.1 позивач сплатив на рахунок адвоката Матяшука В.К. 6000,00 грн. на оплату правової допомоги, яка відповідно до акту виконаних робіт від 10.08.2019 складається з: вивчення чинного законодавства щодо порядку виплат компенсації військовослужбовцям за невикористані відпустки учасникам бойових дій - 500,00 грн. (1 год.); вивчення та аналіз судової практики розгляду справ щодо стягнення компенсації військовослужбовцям за невикористані відпустки учасникам бойових дій - 500,00 грн. (2 год.); вивчення чинного законодавства щодо порядку виплат індексації грошового забезпечення - 500,00 грн. (1 год.); вивчення та аналіз судової практики розгляду справ щодо стягнення індексації грошового забезпечення - 500,00 грн. (2 год.); консультування з приводу можливого стягнення у судовому порядку невиплати компенсації військовослужбовцям за невикористані додаткові відпустки як учасникам бойових дій та індексації грошового забезпечення - 500,00 грн. (5 консультацій); складання проекту позовної заяви - 500,00 грн. (1 заява); підготовка проекту позовної заяви, виготовлення та форматування додатків до позовної заяви - 1500,00 грн. (1 заява з додатками); участь у суді першої інстанції, підготовка та скерування відповіді на відзив - 1500,00 грн. Всього 6000,00 грн.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правовою допомогою адвоката, суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності, а тому, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу в сумі 1500,00 грн., що становить вартість послуг із написання та подання до суду позовної заяви - 1500,00 год.

При цьому, суд зазначає, що вивчення чинного законодавства щодо порядку виплат компенсації військовослужбовцям за невикористані відпустки учасникам бойових дій - 500,00 грн. (1 год.); вивчення та аналіз судової практики розгляду справ щодо стягнення компенсації військовослужбовцям за невикористані відпустки учасникам бойових дій - 500,00 грн. (2 год.); вивчення чинного законодавства щодо порядку виплат індексації грошового забезпечення - 500,00 грн. (1 год.); вивчення та аналіз судової практики розгляду справ щодо стягнення індексації грошового забезпечення - 500,00 грн. (2 год.); консультування з приводу можливого стягнення у судовому порядку невиплати компенсації військовослужбовцям за невикористані додаткові відпустки як учасникам бойових дій та індексації грошового забезпечення - 500,00 грн. (5 консультацій); складання проекту позовної заяви - 500,00 грн. (1 заява), участь у суді першої інстанції, підготовка та скерування відповіді на відзив - 1500,00 грн. включається до витрат пов`язаних з підготовкою позовної заяви. Крім того, дана справа розглянута в порядку спрощеного позовної провадження без виклику сторін. Отже, решту витрат у сумі 4500,00 грн. повинен понести позивач.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295, пунктом 15.5 частини першої розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 2042 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 грудня 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А 2042 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 грудня 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А 2042 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина А 2042 (45007, Волинська обл., м. Ковель, вул. Кутузова, 12, код ЄДРПОУ 08454137).

Суддя Р.С. Денисюк