Рішення № 84946770, 15.10.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 жовтня 2019 р. Справа № 120/2493/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не прийняття рішення про надання або про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,09 га. з метою подальшої передачі у власність за межами населеного пункту села Агрономічне Вінницького району Вінницької області. Не погоджуючись з вказаною бездіяльністю відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

21.08.2019 на адресу суду від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просив в задоволені позову відмовити повністю з огляду на наступне.

Як слідує із змісту ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, даною нормою в імперативній формі встановлено, що для отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності заінтересована особа повинна подати клопотання, а також обов`язково додати графічний матеріал, на якому зазначено категорію, цільове призначення земельної ділянки, а також визначено її місце розташування. Необхідність подання таких матеріалів випливає із самого змісту наведених норм, оскільки, як передбачено ч. 7 цієї статті, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Листом від 14.03.2019 №Є-2267/0-891/0/95-19 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило позивач про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в зв`язку з тим, що з надісланих на розгляд матеріалів неможливо чітко визначити місце розташування земельної ділянки та, відповідно, категорію та цільове призначення вказаної ділянки.

Крім того, відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. При цьому представник відповідача зауважив, що у разі надання відмови на розроблення документації із землеустрою розпорядча діяльність не здійснюється, в той час як організаційна діяльність стосується лише внутрішньої діяльності державного органу, зокрема дій пов`язаних з призначенням працівників на відповідні посади, переведенням, організації проведення земельних торгів та інше.

Позиція щодо необов`язковості оформлення відмови у формі листа узгоджується з позицією Верховного суду, яка висловлена у постанові від 14.08.2018 по справі №826/1050/17, в якій суд дійшов висновку про те, що «... законодавством, яке регулює земельні відносини не встановлено вимог до форми висновків уповноважених органів за результатами розгляду клопотань осіб, зацікавлених в одержанні у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, зокрема відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Єдина вимога до такої відмови, передбачена Земельним кодексом України, - це її належна мотивація ...».

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

15.02.2019 позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садівництва орієнтовною площею 0,09 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність за межами населеного пункту села Агрономічне Вінницького району Вінницької області (межує із земельною ділянкою за №0520680200:01:004:0012), за графічними матеріалами, що додаються додатково.

Листом від 14.03.2019 №Є-2267/0-891/0/95-19 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,09 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

За змістом відповіді, відмова мотивована тим, з надісланих на розгляд графічних матеріалів неможливо визначити чітке місце розташування земельної ділянки та, відповідно, категорію і цільове призначення вказаної ділянки.

Вважаючи, що отриманий від відповідача лист не є рішенням суб`єкта владних повноважень, що в свою чергу свідчить про неналежний розгляд його заяви, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, а наведені у листі мотиви безпідставними, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з абзацом 3 частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.

Отже, цією нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі №806/3095/17, від 17 грудня 2018 року у справі №№509/4156/15-а).

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Щодо змісту та форми рішення відповідного органу про відмову у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

У частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Для порівняння, у частині 9 статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.

У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов`язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).

У пункті 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Отже, лист відповідача від 14.03.2019 №Є-2267/0-891/0/95-19 у відповідь на клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садівництва орієнтовною площею 0,09 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність за межами населеного пункту села Агрономічне Вінницького району Вінницької області за змістом та формою не може вважатись "відмовою" у розумінні частини 7 статті 18 ЗК України.

Таку правову позицію виклав Верховний Суд у справі № 806/2208/17 ( постанова від 11 квітня 2018 року).

Таким чином, на думку суду, такий документ не може трактуватись як належний розгляд клопотання ОСОБА_1 .

Крім того, досліджуючи графічні матеріали, які були додані позивачем до клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою від 15.02.2019, судом встановлено, що останні містять чітко визначене місце розташування бажаної земельної ділянки. Також, відповідні графічні матеріали містять уточнення місцерозташування відповідної земельної ділянки, а саме зазначено що остання межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680200:01:004:0012.

Таким чином надана стороною позивача до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області інформація про місцезнаходження земельної ділянки щодо якої ОСОБА_1 має бажання отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою є досить чіткою та дає можливість ідентифікувати відповідну земельну ділянку та, відповідно, визначити категорію та цільове призначення вказаної ділянки.

За сукупністю вищевстановлених обставин суд дійшов до переконання, що наведені у відзиві на позовну заяву обгрунтування правомірності наданої відмови не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, а наведені у позовній заяви доводи сторони позивача узгоджуються з нормами чинного законодавства, а також позицією Верховного суду висвітленою в постановах від 10 липня 2018 року в справі №806/3095/17, від 17 грудня 2018 року у справі №№509/4156/15-а.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суду у постанові від 21.02.2019 по справі №0240/2896/18-а.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши досліджені в ході розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не прийняття рішення про надання або мотивованої відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,09 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність за межами населеного пункту села Агрономічне Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути заяву щодо надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,09 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність за межами населеного пункту села Агрономічне Вінницького району Вінницької області за результатами якого прийняти рішення із врахуванням положень статті 123 Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Повний текст рішення виготовлено та підписано: 15.10.2019

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна