Рішення № 84946447, 16.10.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8608/18

Провадження № 2/369/368/19

РІШЕННЯ

Іменем України

16.10.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

Головуючого судді: Дубас Т.В.,

за участю секретаря Мазурик Д.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Боярської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, рішення сесії та визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть. Його мати проживала та була зареєстрована до дня смерті за адресою АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що прийняв спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 , шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном, як передбачено ст.549 ЦК України ( в ред. 1963 р.). Відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 № 18/5, що була чинною до 03 березня 2004 року, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця.

З 03 січня 1997 року він постійно проживав та був зареєстрований в спадковому будинку, що підтверджується відповідними записами у його паспорті та будинковій книзі. Конкретні приміщення в цьому житловому будинку перейшли йому в користування згідно з договором дарування від 03.08.1996 року, але протягом шести місяців після смерті матері він зайняв іще одну кімнату будинку, якою користувалась померла мати. Він сплачував всі комунальні послуги, в тому числі і за спадкову частину житлового будинку, до закінчення шести місяців з дня смерті матері, провів капітальний ремонт спадкової частини житлового будинку, уклав договір на користування стаціонарним телефоном, який раніше був на матері. Успадкував частину предметів домашньої обстановки і вжитку, особисті речі матері та як спадкоємець сплатив борг матері. Таким чином, позивач вважає, що фактично прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_5 .

Позивач зазначає, що зі спадкової справи вбачається, що вона була заведена 12.03.2013 року, тобто майже через 15 років після смерті спадкодавця.

19 березня 2014 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_3 на 39/100 (тридцять дев`ять сотих) часток домоволодіння АДРЕСА_1 , про що в Спадковому реєстрі міститься відповідний запис за реєстровим номером 1-884.

22 січня 1997 року ОСОБА_5 (мати позивача), 1929 року народження, яка постійно проживала та була зареєстрована до дня смерті за адресою: АДРЕСА_1 склала та нотаріально посвідчила заповіт, яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла синові ОСОБА_3 .

В заяві ОСОБА_3 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 07.02.2013 року за реєстровим №2-172 діяв ОСОБА_6 , зазначено, що спадщину після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_3 прийняв фактично, що підтверджується наявністю у нього на руках ощадних книжок, виписаних на ім`я ОСОБА_5 .

Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів того, що на день смерті своєї матері ОСОБА_5 чи протягом шести місяців після її смерті він вступив в управління спадковим майном. Наявність у ОСОБА_3 ощадних книжок станом на 12 березня 2013 року не свідчить про фактичний вступ в управління майном та про те, що він отримав їх у шестимісячний строк, встановлений для прийняття спадщини.

Відповідач ОСОБА_3 вибув із спірного будинку 09.02.1988 року до міста Києва, де з 05.03.1988 року зареєстрований (прописаний) за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачу також відомо, що у 1995 році відповідач вибув до міста Челябінська, а з 1996 року до міста Уфи Російської Федерації. Повернувся ОСОБА_3 до України лише у 2000 році, тобто до дня смерті матері він з нею не проживав.

Позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_3 не надсилав до нотаріальної контори листа з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_5 та після повернення в Україну у 2000 році не звертався до суду з заявою про продовження строку на прийняття спадщини. Позивач вважає, що не виконавши необхідні процедури, передбачені ЦК УРСР у редакції 1963 року для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 у встановлений ст.549 ЦК УРСР шестимісячний строк, ОСОБА_3 не є спадкоємцем, який фактично прийняв спадщину, та як наслідок у нього не виникло право на успадкування спадкового майна. Тому, відповідно до ст. 554 ЦК УРСР в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Позивач зазначає, що він прийняв спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном, як передбачено ст. 549 ЦК України ( в ред. 1963 р.). Відповідно до п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 № 18/5, яка була чинною до 03 березня 2004 року, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Він з 03.01.1997 року постійно проживав та був зареєстрований в спадковому будинку, що підтверджується відповідними записами у його паспорті та будинковій книзі.

Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_3 оформив право власності на спадщину після смерті матері ОСОБА_5 без врахування його прав та інтересів як спадкоємця першої черги, у зв`язку з чим на даний час він позбавлений права на оформлення права власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті його матері ОСОБА_5 Його право на спадкування було порушено, а тому свідоцтво про право на спадщину від 19 березня 2014 року, видане державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М. на ім`я ОСОБА_3 , зареєстроване в реєстрі за №1-884, необхідно визнати недійсним.

Позивач зазначає, що оформити спадщину він не може, так як на всю 39/100 частину житлового будинку вже видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я відповідача, тому він змушений звернутися до суду з даним позовом. Державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори 25.11.2017 року видала йому лист-відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за фактичним вступом у спадщину. 07.03.2017 року нотаріус видала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Його частка в спадковій частині житлового будинку після смерті матері ОСОБА_5 складає 39/100. Позивач вважає, що саме на цю частку, в житловому будинку, за ним і повинно бути визнано право власності.

Позивач також посилається на те, що неправомірно отримавши свідоцтво про право на спадщину на 39/100 частин житлового будинку, відповідач отримав у власність і частину земельної ділянки площею 0,0303га для його обслуговування.

Рішенням сесії Боярської міської ради від 16.07.2015 року за №61/2816 земельну ділянку площею 0,0303 га в АДРЕСА_1 було передано відповідачу ОСОБА_3 у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд.

Скориставшись цим рішенням, та тим, що він був власником 39/100 частин житлового будинку, відповідач зареєстрував своє право власності на земельну ділянку площею 0,0303 га у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У зв`язку з тим, що відповідач незаконно отримав свідоцтво про право власності на 39/100 частин житлового будинку, то земельну ділянку він отримав також незаконно, з порушенням норм чинного законодавства та його прав. Тому, як зазначає позивач, вищевказані рішення та реєстрація права власності на земельну ділянку за відповідачем повинні бути визнані також недійсними.

Вимоги про скасування реєстрації права власності відповідача у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень заявляються як похідні вимоги відповідно до ч.1 ст.188 ЦПК України.

Посилаючись на ст.ст.15, 16, 317, 392, 1268, 1301 ЦК України, ст.ст. 524, 548, 549, 554 ЦК України (редакції 1963р.), ст. ст. 120, 152 ЗК України, позивач просить: Встановити факт прийняття ним спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 39/100 (тридцять дев`ять сотих) часток домоволодіння АДРЕСА_1 від 19 березня 2014 року, видане державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М., зареєстроване в реєстрі за №1-884, на ім`я ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Визнати недійсним рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 16.07.2015 року №61/2816 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність гр. ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0303га кадастровим номером: 3222410300:01:048:5024, розташовану в АДРЕСА_1 , цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Скасувати реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 1087256532224 на ім`я ОСОБА_3 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексовий номер: 32410360 від 17.11.2016 року на земельну ділянку площею 0,0303га кадастровим номером: 3222410300:01:048:5024, розташовану в АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , право власності на 39/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_3 не скористався правом подання відзиву на позов.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задоволити з підстав зазначених в позові.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позову заперечували.

Відповідач пояснив, що з батьками він не проживав. Батьки запропонували в Боярці добудувати будинок. Так як в дружини приватний будинок в Києві, то прийняли рішення йому побудувати в Києві, а ОСОБА_1 в Боярці.

В 1994 році поїхав в Уфу, де пропрацював два роки. 1996-1999 роках працював в Челябінську.

На момент смерті матері були в нього гастролі і він не міг приїхати на похорони. В липні 1999 року він повернувся на Україну. З вересня 1998 року по липень 1999 року він працював в Челябінську.

З липня 1999 року проживав в Києві, приїздив до батька в гості.

Батько в 2000 -2001 році повідомив, що мати залишила на нього заповіт і батько цей заповіт віддав йому разом з іншими документами.

Після смерті батька через місяць чи два пішов до нотаріуса і пред`явив ощадну книжку, яку батько дав йому разом з заповітом. Це був десь 2000 рік.

Сім`я його брата без його дозволу зразу після смерті матері зайняла одну з її кімнат і спальню та ще й забрали сімейний альбом. Крім того забрали майже все майно матері.

Відповідач Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області свого представника на засідання суду не направила, про причини його неявки суд не повідомила, хоч належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Враховуючи що сторони в судове засідання не з`явились, у відповідності до ч. 5 ст. 286 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, допитавши свідків, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.6 цієї ж статті доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_5 , яка проживала та була зареєстрована до дня смерті за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 22.09.1998р., свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , будинковою книгою.

На випадок своєї смерті ОСОБА_5 22 січня 1997 року склала та нотаріально посвідчила заповіт, яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла синові ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 39/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , власником яких спадкодавець була на день смерті на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом 10-ї Київської державної нотаріальної контори від 28.08.1957 р. №5200 (запис в кн. 12 реєстровий номер №895 від 20.07.1967р.), що підтверджується Дублікатом цього договору, що має силу оригіналу, а також листом КП "БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області" від 20.02.2015 року за №192 та довідкою виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25.02.2013р.

Власником інших 61/100 часток даного домоволодіння є позивач ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 03.08.1996 року, укладеного між гр. ОСОБА_5 та позивачем.

Згідно спадкової справи №129/2013 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , з заявою до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори від імені ОСОБА_3 звернувся ОСОБА_6 .

В заяві ОСОБА_3 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 07.02.2013 року за реєстровим №2-172 діяв ОСОБА_6 , зазначено, що спадщину після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_3 прийняв фактично, що підтверджується наявністю у нього на руках ощадних книжок, виписаних на ім`я ОСОБА_5

19 березня 2014 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_3 на 39/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , про що в Спадковому реєстрі міститься відповідний запис за реєстровим номером 1-884.

Згідно Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 березня 2014 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М. відмовлено ОСОБА_3 у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,06 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належну померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , з посиланням на те, що спадкоємець не надав документ, що підтверджує право власності померлої ОСОБА_5 на дане майно.

Згідно рішення сесії Боярської міської ради від 16.07.2015 року за №61/2816 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0303 га, розташованої в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222410300:01:048:5024 у власність гр. ОСОБА_3 та передано йому безоплатно дану земельну ділянку у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Про право власності ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку площею 0,0303 га, кадастровий номер: 3222410300:01:048:5024, внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексовий номер: 32410360 від 17.11.2016 року, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.12.2006р.

07 березня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся з заявою до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори, в якій зазначив про прийняття ним спадщини після смерті матері та просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку спадщини, що становить 39/600 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 березня 2017 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М. відмовлено ОСОБА_1 у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на 39/600 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належну померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

Відмовляючи ОСОБА_1 у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом державний нотаріус Панікар В.М. послалася на те, що згідно ст. 524 Цивільного кодексу Української РСР (1963 року) спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Враховуючи, що ОСОБА_5 на випадок своєї смерті залишила заповіт, посвідчений 22.01.1997 року Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою за реєстровим №159, за умовами якого все своє майно вона заповіла сину - ОСОБА_3 , який спадщину прийняв, то наявність заповіту на все майно на ім`я ОСОБА_3 усуває ОСОБА_1 , який на день смерті ОСОБА_5 пенсійного віку не досяг та інвалідом жодної групи не був (тобто права на обов`язкову частку у спадщині, згідно ст. 535 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, не мав).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача та відповідача ОСОБА_9 , який проживав та був прописаний до дня смерті за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 12.12.2001р., свідоцтвом про народження ОСОБА_1 та свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , будинковою книгою.

Згідно спадкової справи №77 за 2002р. до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 , з заявою від 12.02.2002 року за №127 до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_3 про прийняття спадщини, що залишилася після смерті його батька ОСОБА_9 .

Відповідно до матеріалів даної спадкової справи спадкоємець за законом ОСОБА_3 не звертався до нотаріальної контори про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, що залишилася після смерті його батька ОСОБА_9

05.06.2002 року з заявою від 12.02.2002 року за №371 до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори звернувся позивач ОСОБА_1 про прийняття спадщини, що залишилася після смерті його батька ОСОБА_9 .

07.03.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадщини, яка складається з 429/1800 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (з яких 39/200 часток належали ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , а 78/1800 часток належали йому як спадкоємцю на обов`язкову частку у спадщині, згідно ст. 535 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року), а 1/2 частку спадщини, спадкоємцем на яку за законом першої черги є син ОСОБА_9 - ОСОБА_3 , просить залишити відкритою.

Згідно Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 березня 2017 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М. відмовлено ОСОБА_1 у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадщини, яка складається з 429/1800 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , з посиланням на те, що ОСОБА_1 не надав документи, за якими можна встановити місце відкриття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 та факт прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 її чоловіком - ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини.

З огляду на вищезазначені вимоги у даній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Згідно з статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Статтею 527 ЦК УРСР визначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно із статтями 548, 549 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції на момент відкриття спадщини), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном зокрема може бути довідка виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном також може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Судом встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 прийняв спадщину її син, позивач по справі ОСОБА_1 відповідно до п.1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР, тобто він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.

Так з 03 січня 1997 року позивач постійно проживав та був зареєстрований в спадковому будинку, що підтверджується відповідними записами у його паспорті та будинковій книзі.

Крім того, прийняття позивачем спадщини підтверджується дослідженими судом доказами по справі:

Технічним паспортом від 21.05.1996р. на житловий будинок по АДРЕСА_1 , в якому проживала спадкодавець ОСОБА_5 на час смерті і яким підтверджується, що даний будинок був єдиним цілим; Довідкою від 17.05.2016р. №119 Виконавчого комітету Боярської міськради, в якій зазначено, що позивач ОСОБА_1 з 02.12.1981р. по 29.08.1988р., та з 29.09.1988р. по 03.01.1997р., а також з 03.01.1997р. по теперішній час, тобто по день видачі довідки - 17.05.2016 року, був зареєстрований в АДРЕСА_1 , а також довідкою, виданою Відділом реєстрації місця проживання громадян та формування і ведення реєстру територіальної громади Виконавчого комітету Боярської міськради від 19.01.2018р. №332-314, про те, що ОСОБА_1 був зареєстрований за вищезазначеною адресою з 03.01.1997р. по 23.11.2016 рік. Розпискою від 03.02.1999р., згідно якої ОСОБА_1 повернув гр-ну ОСОБА_10 борг його померлої матері ОСОБА_5 в сумі 800 грн. Розпискою від 29.11.1998р., згідно якої ОСОБА_1 повернув гр-ну ОСОБА_11 частину боргу його померлої матері ОСОБА_5 в сумі 500 грн. Двома ощадними книжками на ім`я ОСОБА_5 , рахунок № НОМЕР_3 та рахунок № НОМЕР_4 . Специфікацією плану газопроводу від 18.11.1996р. по АДРЕСА_1 , замовником розробки якого зазначений ОСОБА_1 , що підтверджує його проживання в цьому будинку.

Крім того, прийняття позивачем ОСОБА_1 спадщини підтверджується документами, які він отримав після смерті матері, що у судовому засіданні підтвердив відповідач:

Чорнобильським посвідченням від 11.02.1998р., категорії 1, на ім`я ОСОБА_5 , Рішенням від 04.08.1997р. за №301/10 Виконавчого комітету Боярської міськради про передання ОСОБА_5 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки; Посвідченням пільговика від 07.02.1996р., на ім`я ОСОБА_5 ; Посвідченням від 18.07.1989р. Ветерана праці на ім`я ОСОБА_5 ; Дипломом від 08.01.1958р. на ім`я ОСОБА_5 ; Комсомольським білетом від 19.05.1945р. на ім`я ОСОБА_5 ; Білетом учня трикотажного технікуму від 01.06.1948р. на ім`я ОСОБА_5 ; Двома свідоцтвами про народження ОСОБА_5

Прийняття спадщини позивачем ОСОБА_1 після смерті його матері також підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Після смерті ОСОБА_5 спадщину також прийняв її чоловік ОСОБА_9 , так як згідно будинкової книги на час відкриття спадщини він був прописаний та проживав разом з спадкодавцем у спадковому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони факт прийняття спадщини їх батьком в судовому засіданні не заперечували.

Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_3 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_5 , будучи спадкоємцем за заповітом, відповідно до ст. 549 ЦК УРСР у встановлений законом шестимісячний строк спадщину не прийняв виходячи з наступного.

Згідно будинкової книги для прописки громадян, що проживають в буд. АДРЕСА_1 ОСОБА_3 останній раз був прописаний в даному будинку 12.06.1982р. та виписаний з нього 09.02.1988р.

Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_3 з 21.03.1996р. по 28.09.1999р. (записи за №№19-22) він працював диригентом в Челябінському державному академічному театрі опери та балету ім. М.І. Глинки.

Тобто, зазначені докази підтверджують посилання позивача на те, що відповідач не був прописаний та не проживав разом з спадкодавцем безпосередньо перед її смертю, а також протягом шести місяців після смерті.

Крім того, дана обставина підтверджується поясненнями в судовому засіданні відповідача ОСОБА_3 та показами свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13

Наявність у представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 двох ощадних книжок на ім`я спадкодавця ОСОБА_5 , які він 12 березня 2013 року, пред`явив державному нотаріусу Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори, не підтверджує фактичний вступ ОСОБА_3 в управління або володіння спадковим майном та про те, що він отримав їх у шестимісячний строк, встановлений для прийняття спадщини.

На дану обставину не звернула уваги державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М. і безпідставно зробила запис під заявою ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 фактично, оскільки на день її смерті мав на руках ощадні книжки на грошові вклади та помилково видала 19 березня 2014 року на ім`я ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 39/100 (тридцять дев`ять сотих) часток домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в процесі розгляду справи не надали суду належних та достовірних доказів того, що на день смерті своєї матері ОСОБА_5 чи протягом шести місяців після її смерті він отримав вищезазначені ощадні книжки та вступив в управління або володіння спадковим майном.

Навпаки, в судовому засіданні при наданні пояснень відповідач ОСОБА_3 визнав, що ощадні книжки на ім`я матері він отримав в 2000 році, тобто через два роки після її смерті.

Відповідно до частини другої статті 553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 554 ЦК УРСР в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Так як відповідач ОСОБА_3 в установленому законом порядку спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 не прийняв, то його ціла частка: 39/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , перейшла в рівних частках до спадкоємців за законом, до позивача ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 чоловіка спадкодавця ОСОБА_9 , який спадщину після смерті дружини фактично прийняв, але юридично не оформив своїх спадкових прав.

Таким чином, після смерті матері та дружини ОСОБА_5 спадкоємці за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_9 успадкували по 1/2 частці спадкового майна - 39/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , що відповідно становить по 39/200 часток цього домоволодіння.

При цьому, суд враховує, що так як після смерті ОСОБА_5 та відкриття спадщини ОСОБА_9 не звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, не заявив про віднесення житлового будинку з надвірними будівлями до спільного майна подружжя і про належність йому 1/2 його частки, то 39/100 частка спірного будинку увійшла до складу спадщини після ОСОБА_5 у цілому.

Аналогічна позиція зазначена у Постанові Верховного Суду від 28.08.2019 у справі №695/5181/14-ц.

Отже, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 відкрилася спадщина на 39/200 часток домоволодіння АДРЕСА_1 .

Так як сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не заявляли до суду вимог про визнання за ними права власності на дане спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 , то ця спадщина залишається відкритою і у разі відсутності в подальшому між ними спору може бути оформлена в нотаріальному порядку.

Згідно ст.49 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Відповідно до ст.50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Згідно положень ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

В пункті 27 роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, іншими підставами за яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним є, зокрема, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про незаконність видачі відповідачу ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 39/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 від 19 березня 2014 року і тому підлягає визнанню недійсним.

Неправомірно отримавши свідоцтво про право на спадщину, на 39/100 частин спірного житлового будинку, відповідачу неправомірно рішенням сесії Боярської міської ради від 16.07.2015 року за №61/2816 надано у власність і частину земельної ділянки площею 0,0303 га для його обслуговування.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюються шляхом, в тому числі: визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. А стаття 153 ЗК України вказує на те, що земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, які перебувають у власності громадян, вирішуються виключно судом.

Отже, вимога позивача про визнання недійсним даного рішення Боярської міської ради підлягає задоволенню.

Вимоги про скасування реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку площею 0,0303га кадастровим номером: 3222410300:01:048:5024, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та про скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд задовольняє як похідні, в зв`язку з задоволенням основних вимог - визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом та рішення Боярської міської ради від 16.07.2015 року №61/2816, відповідно до положення ч.1 ст.188 ЦПК України.

Враховуючи, що як вище встановлено судом, позивач ОСОБА_1 після смерті своєї матері ОСОБА_5 має право на визнання за ним права власності на 39/200 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, то суд задовольняє його вимогу тільки в цій частині.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст.ст. 524, 525, 527, 548, 549, 553, 554 ЦК УРСР, ст.ст. 15, 16, 1301 ЦК України, ст. ст. 152, 153 ЗК України, ст.ст. 49, 50 Закону України «Про нотаріат» та керуючись ст.ст. 1-18, 77-81, 83, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Боярської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, рішення сесії та визнання права власності на спадкове майно - задовольнити частково.

Встановити факт прийняття ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 39/100 (тридцять дев`ять сотих) часток домоволодіння АДРЕСА_1 від 19 березня 2014 року, видане державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М., зареєстроване в реєстрі за №1-884, на ім`я ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Визнати недійсним рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 16.07.2015 року №61/2816 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність гр. ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0303га кадастровим номером: 3222410300:01:048:5024, розташовану в АДРЕСА_1 , цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Скасувати реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 1087256532224 на ім`я ОСОБА_3 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексовий номер: 32410360 від 17.11.2016 року на земельну ділянку площею 0,0303 га кадастровим номером: 3222410300: 01:048:5024, розташовану в АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , право власності на 39/200 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3340,33 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Суддя: Дубас Т.В.