Рішення № 84943361, 09.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.10.2019Справа № 910/8507/19

за позовом доУправління поліції охорони в Одеській області Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"про стягнення 24 480,33 грн. Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.

Представники сторін: від позивача:не з`явився; від відповідача:Захарчук А.В. - представник за довіреністю.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління поліції охорони в Одеській області (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (надалі - відповідач) про стягнення 24 480, 33 грн страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується із застосованим відповідачем коефіцієнтом фізичного зносу складників пошкодженого автомобіля та з тими сумами вартості відновлювального ремонту та страхового відшкодування, що були зазначені в листі відповідача від 31.01.2019 № 12/357.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 відкрито провадження у справі № 910/8507/19, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 02.08.2019.

25.07.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він вказує на необхідність врахування фізичного зносу при розрахунку заявленої позивачем суми страхового відшкодування, а також на те, що позивачем, з урахуванням приписів ст. ст. 22, 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не доведено належними та допустимим доказами розмір страхового відшкодування, у зв`язку із чим відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 вирішено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче судове засідання на 13.09.2019.

09.09.2019 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача на позовну заяву, у якій він зазначив про неправомірність нарахування фізичного зносу при розрахунку заявленої суми страхового відшкодування.

13.09.2019 від відповідача до суду надійшли заперечення на відзив відповідача на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2019 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 11.10.2019.

Згодом ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 було повідомлено Сторони про те, що судове засідання призначене ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 на 11.10.2019 не відбудеться та натомість повідомлено про призначення справи до розгляду у судовому засіданні на 09.10.2019.

В судове засідання, що відбулось 09.10.2019 представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, ухвали суду були надіслані за адресами Сторін, яка містяться у позовній заяві.

Окрім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, оскільки Сторін було належним чином повідомлено про судове засідання та при цьому - на засадах відкритості та гласності судового процесу створено всі необхідні умови для можливості Сторонам для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивачем, у свою чергу, не повідомлено про причини неявки в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 03.12.2018 у справі № 523/15947/18, ОСОБА_1 , 02.11.2018 о 17 год. 40 хв., керуючи автомобілем "Iveco" д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом д.н.з. НОМЕР_2 на перехресті вул. Одарія та вул. От. Головатого у напрямок вул. Балківській в м. Одесі, при повороті праворуч не врахував дорожньої обставини, не зайняв крайнэ відповідне положення, не дотримався бокового інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "Mitsubisi" д.н.з. НОМЕР_3 , чим порушив п.п.13.1,10.4 ПДР України, в результаті якого автомобілі отримали механічні пошкодження та згідно вказаної постанови особою винною в настанні ДТП визнано ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що станом момент скоєння ДТП, цивільну відповідальність ОСОБА_2 було застраховано в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" згідно полісу AM 5125730 строком дії з 20.08.2018 по 19.08.2019.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що водієм Управління поліції охорони в Одеській області ОСОБА_3 06.11.2019 було подано до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від потерпілого, у відповідь на що 06.02.2019 на адресу позивача надійшов лист за № 12/357 від 31.01.2019 у якому йдеться про те, що відповідач відшкодовує вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу згідно консультації № 30-D/49/7 від 08.01.2019, що визначений на підставі п. 7.38 методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів і становить 50,30%, а вартість відновлювального ремонту з врахуванням зносу становить 16 716,27 грн. та натомість позивач вказує, що відповідно до рахунку-фактури від 21.02.2019 року № АО-00000543 повна вартість відновлювального ремонту автомобіля "Mitsubisi" д.н.з. НОМЕР_3 , становить 41 196,60 грн. за вирахуванням визначеної відповідачем суми страхового відшкодування в сумі 16 716, 27 грн. (тобто залишок страхового відшкодування в сумі 24 480,33 грн.) позивач просить стягнути з відповідача.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем "Iveco" д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, розмір шкоди та коефіцієнт фізичного зносу застрахованого автомобіля підлягають доведенню перед судом сторонами спору належними засобами доказування відповідно до статей 74, 76 ГПК України.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Суд враховує, що Закони України "Про страхування" та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачають зобов`язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, на що також вказує Верховний Суд України у постанові від 15.04.2015 р. у справі № 3-50гс15, проте, відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при здійсненні відшкодування обов`язковим є врахування зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 28 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надає визначення поняття "шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого". Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов`язана:

- з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;

- з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;

- з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;

- з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;

- з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;

- з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відтак, оскільки страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП транспортним засобом, власник якого застрахував свою цивільно-правову відповідальність, на умовах спеціального нормативно-правого акта, а саме Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", то в даному випадку застосовуються норми цього Закону, а саме статті 29.

Таким чином, виходячи з наведених вище норм права, положення Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачають відшкодування страховиком цивільно-правової відповідальності лише оціненої шкоди, тобто вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням його зносу, визначеної за результатами проведеної суб`єктом оціночної діяльності оцінки.

При цьому суд приймає до уваги, що за змістом абзацу 2 пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Як вбачається з обставин справи позивач, як потерпілий та відповідач, як страховик винної особи, що заподіяла збиток майну позивача, не досягли згоди щодо розміру страхового відшкодування, а відтак, для визначення розміру страхового відшкодування, з урахуванням зазначених вище приписів законодавства обов`язковим є проведення оцінки завданого збитку суб`єктом оціночної діяльності та визначення необхідності врахування коефіцієнту фізичного зносу.

Згідно з п. 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395) (надалі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п. п. 7.38, 7.39 Методики, коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Так, оскільки ДТП сталося у 2018 році, а як вбачається з наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль "Mitsubisi" д.н.з. НОМЕР_3 – 2012 року випуску , тобто на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди строк експлуатації автомобіля "Mitsubisi" д.н.з. НОМЕР_3 не перевищував 7 років, слід дійти висновку, що коефіцієнт фізичного зносу не має враховуватися при розрахунку розміру страхового відшкодування.

Натомість відповідач надав разом із відзивом аварійний сертифікат № 30-D/49/7 від 08.01.2019 відповідно до вартість матеріального збитку завданого пошкодженому автомобілю "Mitsubisi" д.н.з. НОМЕР_3 складає 16 716,27 грн., а також письмову консультацію щодо фізичного автомобіля "Mitsubisi" д.н.з. НОМЕР_3 який дорівнює 50,3 %.

Разом із тим, із вказаних аварійного сертифікату та консультації вбачається, що коефіцієнт фізичного зносу розраховано на момент складення аварійного сертифікату про оцінку, а не на момент скоєння ДТП, а відтак вказаний аварійний сертифікат № 30-D/49/7 від 08.01.2019 не може бути прийнятий судом у якості допустимого доказу на підтвердження розміру матеріального збитку завданого внаслідок пошкодження автомобіля "Mitsubisi" д.н.з. НОМЕР_3 у ДТП, що сталося у 2018 році.

Також із зазначеного сертифікату неможливо встановити, що на момент скоєння ДТП у автомобіля "Mitsubisi" д.н.з. НОМЕР_3 наявні корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.

Частина 1 ст. 73 ГПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до приписів ст. ст. 74, 86 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18.

Суду не надано доказів на підтвердження належним чином оціненої шкоди в розумінні ч. 22.1 статті 22 та статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" завданої автомобілю "Mitsubisi" д.н.з. НОМЕР_3 внаслідок ДТП, а відтак в суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 24 480, 33 грн. страхового відшкодування, у зв`язку із чим у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 237, п. 2. ч. 5. ст. 238, 240, 241, 247, ч. 1. ст. 256, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Управління поліції охорони в Одеській області відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15.10.2019 року.

Суддя Ю.О. Підченко