Рішення № 84935028, 11.10.2019, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/7103/19

Провадження № 2/750/1761/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2019 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

судді Карапута Л.В.,

секретаря Пишенко М.М.,

за участі представника відповідача Вархол М.Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради про скасування наказу,

третя особа - Гусак Василь Іванович,

в с т а н о в и в:

24.06.2019 року позивач звернулася до суду з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради та просила визнати незаконним та скасувати наказ головного лікаря №37-ОС від 15.05.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади медичної сестри операційного відділення комунального неприбуткового підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради, поновити ОСОБА_1 на посаді медичної сестри операційного відділення комунального неприбуткового підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради та стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 5667 грн.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі, позов просив задовольнити.

Представник відповідача заперечувала проти позову.

ОСОБА_2 в судовому засіданні 22.07.2019 року заперечував проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 14.02.2019 ОСОБА_1 прийнято на посаду сестри медичної операційної операційного відділення Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради».

02.05.2019 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А 1376 Драпатим М.В. було укладено контракт про проходження нею військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки (а.с. 8-9).

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради від 15.05.2019 № 37-ОС ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі п. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України, про що позивачу направлено письмове повідомлення (а.с. 10).

Згідно з п. 3 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України,

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Тобто дія особливого періоду, під час якого за працівником зберігається робоче місце та середній заробіток відповідно до ст. 119 КЗпП України, починається з моменту оголошення рішення про мобілізацію, включає строк проведення мобілізації або строк дії воєнного стану і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до п. 2 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275-VII поширено дію ч. 2 і 3 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 3 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції цього Закону на громадян України, які були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15 січня 2015 року, з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено: «Оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом».

З вищевказаного Указу вбачається, що ним встановлюється період проведення мобілізації.

Мобілізація передбачає комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Проте, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Чіткого порядку припинення особливого періоду законом не визначено.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено також поняття демобілізації, як комплексу заходів, що проводяться з метою планомірного переведення Збройних сил України, інших військових формувань, на організацію і режим мирного часу.

Відповідач посилається на те, що позивачка уклала контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України 02.05.2019 року, тобто в той час, коли не діяв особливий період згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», тобто на позивача не розповсюджувались гарантії ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Проте, суд не погоджується з такими доводами представника відповідача, оскільки Указами Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» оголошено часткову мобілізацію, тобто розпочато особливий період.

Указом Президента України «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» від 26 вересня 2016 року № 411/2016 прийнято рішення провести у вересні - жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року N 15 «Про часткову мобілізацію», крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.

При цьому рішення щодо проведення демобілізації Президентом України не приймалося.

Питання щодо наявності особливого періоду в державі поза періодом проведення мобілізації було предметом судового розгляду.

Вищий адміністративний суд України у постанові від 16 лютого 2015 року (справа N 800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Крім того, Верховний Суд у листі від 13.07.2018 р. № 60-1543/0/2-18 повідомив, що особливий період діє в Україні з 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав. Отже, Верховний Суд дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє.

Враховуючи те, що стан особливого періоду не припинився, а тому на позивачку поширюється положення ст. 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. У зв`язку з цим звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП є незаконним та підлягає скасуванню з поновленням її на роботі.

Одночасно слід стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 22318 грн. 40 коп.

Також слід стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради про скасування наказу, третя особа - ОСОБА_2 , задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради №37-ОС від 15.05.2019 року про звільнення ОСОБА_1 , сестру медсестру операційну операційного відділення Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради.

Поновити ОСОБА_1 на посаді сестри медсестру операційну операційного відділення Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради з 16.05.2019 року.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради (місце знаходження: вул. 1 Травня, 172, м. Чернігів, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02006610) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 22318 грн. 40 коп.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок» Чернігівської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 15.10.2019.

Суддя Л.В. Карапута