Ухвала суду № 84933033, 04.10.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

04.10.2019 Справа №607/19096/13-ц

Справа №607/19096/13ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2019 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючої судді Черніцької І.М.

- за участю секретаря судового засідання Бойко І.І.

-сторони в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи – Акціонерне товариства комерційний банк «Приватбанк», Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про визнання неправомірними дій державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області щодо примусового стягнення на предмет іпотеки та скасування рішення у формі вимог про виселення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із скаргою про визнання дій Тернопільського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області щодо примусового стягнення на предмет іпотеки - квартиру за АДРЕСА_1 неправомірними та скасування рішення у формі вимог щодо виселення із даної квартири.

В обґрунтування скарги заявники вказують, що заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року задоволено позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі банк, ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 52,20 кв.м., житловою площею 30,10 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 з метою погашення її заборгованості перед банком в розмірі 114011,62 доларів США, що за курсом 7,99грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 14.10.2013року складає 910952,88грн. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із квартири за АДРЕСА_1 , загальною площею 52,20 кв.м., житловою - 30,1 кв.м.

Постановою державного виконавця від 09 жовтня 2014 року відкрито виконавче провадження. 28 грудня 2018 року органом ДВС здійснено виїзд на спірну квартиру та складено акт про те, що в даній квартирі проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Даний акт складено у присутності племінника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , якого повідомлено про необхідність боржника з`явитись до органу ДВС. 03 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ДВС, де на підставі заяви ознайомилась із матеріалами виконавчого провадження. ОСОБА_1 вручено копію рішення у формі вимоги за №61627 від 29 грудня 2018 року щодо необхідності виселитись із спірної квартири у строк до 11 січня 2019 року. Вказані дії ДВС та рішення у формі вимоги щодо примусового виселення вважають неправомірними та такими, що суперечать положенням ЗУ «Про мораторії на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року. Зокрема вказують, що вказана квартира є предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується ними як єдине та постійне місце їх проживання, а площа квартири не перевищує 140 кв.м.

Посилаючись на наведене, вважають, що органом ДВС передчасно застосовано механізм примусового стягнення на предмет іпотеки шляхом виселення, а тому просять скаргу задовольнити.

Крім цього вказують, що дізнались про порушення своїх прав 03 січня 2019 року при ознайомленні ОСОБА_1 із матеріалами виконавчого провадження та отримання копії вимоги про виселення. Відтак, у встановлений законом строк звернулась до суду із скаргою.

У судове засідання скаржники та їх представник адвокат Іщук К.В. не з`явилися, хоча про час та місце його були повідомлені належним чином. Попередньо адвокат Іщук К.В. подав заяву про слухання справи за їх відсутності, скаргу підтримують та просять задовольнити.

Представник ДВС в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце його був повідомлений належним чином. Представник ДВС- державний виконавець Бистрицький О.А. був присутній у попередніх судових засіданнях, просив відмовити у задоволенні скарги, оскільки вважає, що діяв у спосіб та в межах повноважень передбачених Законом.

Представник АТ КБ «Приватбанк» в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце його був повідомлений належним чином. Попередньо представник банку подав заяву про слухання справи за їх відсутності. При цьому зазначив, що судові рішення ухвалюються іменем України та є обов`язковими до виконання. Виконання рішення суду про виселення боржників провадиться лише у разі, якщо боржником воно не виконано у встановлений виконавцем строк. Вважає, що дії державного виконавця є правомірними та відповідають вимогам Закону,

Неявка учасників процесу, належним чином повідомлених, не перешкоджає розгляду скарги по суті.

Судом встановлено, що 28.01.2008р. між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №ТЕМLGК0000000005, у відповідності з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 61 697 доларів США на наступні цілі: 53 000 доларів США на придбання нерухомості, а також 8 697 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28.01.2023р.

В забезпечення виконання умов кредитного договору між банком (позивачем) та позичальником ОСОБА_1 , 28.01.2008 ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку майно - квартиру за АДРЕСА_1 загальною площею 52,20 кв.м., житловою - 30,1 кв.м., яка є власністю Іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу 06 лютого 2008 року за реєстровим №1213, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу 06 лютого 2008 року за №2673995.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року частково задоволено позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 52,20 кв.м., житловою площею 30,10 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 з метою погашення її заборгованості перед банком в розмірі 114011,62 доларів США, що за курсом 7,99грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 14.10.2013року складає 910952,88грн., яка складається з наступного: 43040,03 Доларів США - заборгованість за кредитом; 29144,43 Доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 994,72 Доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 35373,52 Доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до Договору: 31,29 Доларів США - штраф (фіксована частина), 5427,63 Доларів США - штраф (процентна складова), шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, встановивши початкову ціну реалізації предмету іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із квартири за АДРЕСА_1 , загальною площею 52,20 кв.м., житловою - 30,1 кв.м.

При цьому, судом встановлено, що у даній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 14 квітня 2015 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року відмовлено.

28 серпня 2014 року представником банку отримано виконавчі листи, що стверджується записом у довідковому листі до справи.

09 жовтня 2014 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду за №607/19096/13ц від 27 серпня 2014 року щодо виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із квартири за АДРЕСА_1 .

28 грудня 2018 року державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС при примусовому виконанні виконавчого листа за №607/19096/13ц щодо виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 здійснено вихід по АДРЕСА_2 та встановлено, що у даній квартирі проживають ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Рішення суду про виселення не виконують.

29 грудня 2018 року державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС Бистрицьким О.А. винесено вимогу за № 61627 щодо виконання рішення суду та виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із квартири за АДРЕСА_1 у строк до 11 січня 2019 року.

Згідно копії заяви ОСОБА_1 , остання ознайомилась із матеріалами виконавчого провадження 03 січня 2019 року.

Згідно Інформації з Державного реєстру права власності на нерухоме майно встановлено, що у боржника ОСОБА_1 будь-якого іншого нерухомого майна у власності, окрім спірної квартири, не має.

Згідно Інформації з Державного реєстру права власності на нерухоме майно встановлено, що за ОСОБА_2 не зареєстровано будь-яке нерухоме майно.

Згідно договору дарування житлового будинку від 13 червня 2010 року посвідченого приватним нотаріусом Підволочиського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 583 вбачається, що ОСОБА_2 подарував належний йому житловий будинку за АДРЕСА_3 .

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у квартирі за АДРЕСА_1 .

Суд, розглянувши скаргу, вивчивши матеріали справи та виконавчого провадження, вважає, що скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступних підстав

В силу вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заявники дізнались про порушення їх прав 03 січня 2019 року при ознайомленні ОСОБА_1 із матеріалами виконавчого провадження, що підтверджується копією заяви, скаргу подали до суду 09 січня 2019 року, а тому строк подачі скарги заявниками не пропущений. Будь-які інші відомості в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до вимог ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях («Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року) сформулював правову позицію, згідно якої виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Положеннями ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців.

Частиною 1 вказаної статті закону передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Встановлено, що заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року задоволено позов банку та звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 52,20 кв.м., житловою площею 30,10 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 з метою погашення її заборгованості перед банком в розмірі 114011,62 доларів США, що за курсом 7,99грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 14.10.2013року складає 910952,88грн. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із квартири за АДРЕСА_1 , загальною площею 52,20 кв.м., житловою - 30,1 кв.м.

Вказане рішення суду набрало законної сили, видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання.

У добровільному порядку боржники із квартири не виселились.

Так, за змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 33 та частинами першою, другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов`язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з підпунктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Проте мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов`язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Закон № 1304-VII є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 09 вересня 2015 року у справі № 6-714цс15, від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16.

З указаного вбачається, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Порядок виселення особи визначено у статті 109 ЖК Української РСР.

Встановлено та підтверджено матеріали справи, що заочним рішення суду на підставі якого видано виконавчий лист звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру за АДРЕСА_1 . Вказана квартира є майном, яке виступає майновим забезпеченням зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, наданим їй публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» на споживчі потреби в іноземній валюті, і використовується ОСОБА_1 та іншими особами як єдине, постійне місце їх проживання.

Відтак, на вказане нерухоме майно розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Таким чином, суд вважає, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягають застосування до спірних правовідносин, оскільки виселення у цій справі є наслідком ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому положення цього Закону поширюються й на рішення суду про виселення осіб з предмета іпотеки.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд приходить до висновку про задоволення скарги шляхом визнання неправомірними дій державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області щодо примусового виселення з предмету іпотеки-квартири по АДРЕСА_2 та скасування рішення у формі вимог державного виконавця щодо виселення із спірної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при примусовому виконанні виконавчого листа за №607/19096/13ц від 27 серпня 2014 року.

В силу вимог ч.1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Положеннями ч. 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представником ДВС не доведено факту правомірності їх дій з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду за №607/19096/13ц від 27 серпня 2014 року та винесення вимог щодо виселення із предмета іпотеки під час дії положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Крім того, ні банком, ні представником ДВС не надано доказів, що боржники мають у власності інше житло, придатне для проживання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 81, 259-261, 272, 353-355,447-453 ЦПК України, Законом України "Про виконавче провадження", суд, -

У Х В А Л И В :

Скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи – Акціонерне товариства комерційний банк «Приватбанк», Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про визнання неправомірними дій державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області щодо примусового стягнення на предмет іпотеки та скасування рішення у формі вимог про виселення задовольнити.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області щодо примусового стягнення на предмет іпотеки-квартиру по АДРЕСА_2 з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду за №607/19096/13ц від 27 серпня 2014 року.

Скасувати рішення у формі вимог державного виконавця щодо виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири по АДРЕСА_2 з примусового виконання виконавчого листа за №607/19096/13ц від 27 серпня 2014 року.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом 15 днів з дня складення повного тексу судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Заявники: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Заінтересовані особи:

Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби ГТУЮ ТО, вул.Кн. Острозького,14 м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 40330167.

Стягувач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», вул. Грушевського,1Д м.Київ, код ЄДРПОУ – 14360570.

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2019 року.

Головуюча