Рішення № 84922793, 15.10.2019, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2517/19

Провадження № 2/345/1088/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.10.2019 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі

головуючого-судді Онушканича В. В.

з участю секретаря судового засідання Мостової Ю.З.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Калуський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Калуської міської ради», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої лікарем внаслідок неотримання групи інвалідності, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду із вищевказаним позовом. Позов мотивує тим, що в кінці березня 2009 року в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, в центрі малоінвазивної хірургії проведено перше встановлення кардіостимулятора. Після вищезазначеного хірургічного втручання позивач з квітня 2009 року знаходилася на кардіологічному обліку у лікаря-кардіолога ОСОБА_3 , яка працювала на той час на посаді лікаря-кардіолога в комунальній організації «Калуська міська поліклініка» (правонаступником якого є КНП «Калуський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Калуської міської ради»). Оскільки ОСОБА_3 працювала на посаді лікаря-кардіолога в комунальному закладі охорони здоров`я, то відповідальність за зловживання та правомірну поведінку лікаря несе саме роботодавець, тобто КНП «КМЦ ПМСД».

Позивач на одному із прийомів у квітні, травні місяці 2009 року у лікаря-кардіолога ОСОБА_3 звернулась до неї із проханням про виготовлення медичної документації для оформлення допомоги по втраті працездатності, тобто групи інвалідності, однак отримувала відмову від ОСОБА_3 , яка посилалась на те, що захворювання позивача не підлягає отриманню допомоги по втраті працездатності та інвалідизації. Після неодноразових звернень позивача до лікаря ОСОБА_3 вся медична документація була прихована чи втрачена. Позивач зазначає, що ОСОБА_3 навіть після численних зловживань службовим становищем відмовилась оформляти групу інвалідності .

Позивачу 30.10.2013 року в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, в центрі малоінвазивної хірургії проведено друге хірургічне втручання та встановлено новий кардіостимулятор. 16.12.2013 року через від`єднання електрода від кардіостимулятора було проведено екстрене хірургічне втручання. Після встановлення другого кардіостимулятора та трьох хірургічних втручань позивач наприкінці 2013 року та на початку 2014 року неодноразово зверталась до лікуючого лікаря ОСОБА_3 та навіть після численних хірургічних втручань та постійних скарг на здоров`я позивачу не було оформлено відповідну медичну документацію та надано відмову в оформленні групи лікуючим лікарем-кардіологом ОСОБА_3 .

У період з 25.02.2016 року по 14.03.2016 року ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова» АМН України провів позивачу хірургічне втручання і здійснив встановлення третього кардіостимулятора. В лютому 2017 року позивач звернулася до лікаря-кардіолога Гуцул Н.С. , яка здійснила направлення позивача до кардіологічного центру в м. Івано-Франківськ, де позивач проходила лікування з 13.03.2017 року по 21.03.2017 року та після чого 12.04.2017 року була направлена на МСЕК в м.Івано-Франківськ.

Позивач у квітні 2017 року із ЗМІ та від інших пацієнтів дізналася про те, що повинна була здійснити оформлення групи інвалідності ще після встановлення першого кардіостимулятора та хірургічного втручання, яке відбулось у березні 2009 року в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, в центрі малоінвазивної хірургії. А також, що на протязі 2-3 місяців після операції, тобто до червня 2009 року, лікар-кардіолог ОСОБА_3 , в якого перебувала на обліку позивач, повинна була здійснити виготовлення необхідних виписок та іншої медичної документації та направити на МСЕК для подальшого оформлення допомоги по втраті працездатності, тобто групи інвалідності.

Позивач дізнавшись, що своєю бездіяльністю та фактичним зловживанням службовим становищем, лікар-кардіолог ОСОБА_3 позбавила її можливості отримувати допомогу по втраті працездатності майже шість років, звернулась 26.04.2017 року до Калуської місцевої прокуратури із заявою, в якій детально виклала обставини перебігу свого захворювання, а також зазначила про факт недобросовісного виконання своїх посадових обов`язків лікарем-кардіологом ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що висновком Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 28.05.2017 року встановлено та підтверджено факт того, що позивач перебувала на обліку у лікаря-кардіолога ОСОБА_3 з квітня 2009 року по 2014 рік та що протягом зазначеного періоду часу лікар-кардіолог ОСОБА_3 не надавала позивачу виписку для подальшого отримання групи інвалідності.

Позивач проживає сама, без чоловіка у зв`язку із його смертю. В період з квітня 2009 року по квітень 2017 року перебувала у скрутному матеріальному становищі, змушена була позичати гроші, а також працювати фізично на земельній ділянці, щоб якось мінімально себе забезпечити продуктами харчування. А вчасно оформивши групу інвалідності, мала б більшу матеріальну забезпеченість та потреба працювати на земельній ділянці відпала б. Лікування, яке проходить позивач та хірургічні втручання, витрати на медикаменти не покриваються державним забезпеченням навіть на 40% та є надзвичайно високовартісними. Також позивач витрачалась на транспортні витрати, а, будучи на групі інвалідності, мала би пільговий проїзд, у зв`язку із чим понесла значні грошові та матеріальні витрати.

Позивач вказує, що протиправні дії та порушення лікаря-кардіолога ОСОБА_3 полягали в тому, що вона діяла умисно, всупереч наказу МОЗ України від 07.04.2009 року №183 «Про затвердження інструкції про встановлення груп інвалідності», а саме порушила п.4.3.3.39, в якому зазначається, що надається третя група інвалідності при штучному водієві ритму серцевої діяльності, тобто при встановленні кардіостимулятора. Також позивач зазначає, що ОСОБА_3 своїми діями порушила п.3.4.40 наказу МОЗ України від 05.09.2011 року «Про затвердження Інструкції по встановлення груп інвалідності».

Позивач просить врахувати, що постійні суперечки та непорозуміння із лікуючим лікарем ОСОБА_3 відобразились на стосунках з оточуючими, а саме погіршились відносини з рідними. колегами та друзями, появилася надмірна дратівливість, постійні головні болі, погіршення зору, поганий настрій, моральна пригніченість. Позивачу довелося вживати додаткових зусиль для відновлення т налагодження нормальних суспільних відносин. Через протиправні дії лікаря-кардіолога ОСОБА_3 відповідачем було завдано моральну шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 6000,00 грн. Матеріальну шкоду, завдану протиправними діями лікаря-кардіолога ОСОБА_3 та відповідачем позивач оцінює в розмірі 72000,00 грн. Тому позивач змушена звернутися до суду та просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 6000,00 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 72000,00 грн., загалом 78000,00 грн.

Представник відповідача подав до суду відзив на позов (а.с. 64-65), в якому вказує, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Представник відповідача зазначає, що позивачем не наведено та не долучено до позовної заяви жодних достатніх, належних і допустимих доказів заподіяння їй моральної та матеріальної шкоди внаслідок неналежного виконання своїх обов`язків лікарем-кардіологом ОСОБА_3

Представник відповідача наголошує, що посилання позивача на письмову заяву до Калуської місцевої прокуратури від 26.04.2017 року та висновок дільничного офіцера Калуського ВП ГУНП від 28.05.2017 року є безпідставними. Маніпулятивними і такими, що заслуговують критичної оцінки є твердження позивача про те, що «протиправні дії та порушення лікаря-кардіолога ОСОБА_3 полягали в тому, що вона діяла умисно», про що нібито чітко зазначено у висновку Калуського ВП ГУНП. Твердження позивача про те, що вказаним висновком встановлено та підтверджено факти, викладені у письмовій заяві, не відповідають дійсності та матеріалам перевірки, за результатами якої було складено даний висновок. За таких обставин представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 надуманими, безпідставними, такими, що не ґрунтуються на належних і допустимих доказах та нормах чинного законодавства. Тому представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити.

Позивач своїм правом подання відповіді на відзив відповідно до норм ст. 166 ЦПК України не скористалася.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, надала суду письмові пояснення (а.с. 75-76), а саме зазначила, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Серед документів, які долучені до позовної заяви, немає жодних документів, які б підтверджували, що позивач ОСОБА_1 зверталась саме до ОСОБА_3 , як до лікаря-кардіолога з метою отримання медичної допомоги, чи що вона перебувала у лікаря ОСОБА_3 на «Д» обліку.

Третя особа наголошує, що враховуючи ту обставину, що мова іде про події 10 річної давності, а саме 2009 рік, то в силу людської природи вона не може пам`ятати всіх пацієнтів, які звертались до неї і не може дати жодних інших пояснень по суті заявлених позовних вимог. Оскільки ОСОБА_3 працює лікарем і постійно зайнята наданням медичної допомоги своїм пацієнтам, то вона не має можливості прибувати у судові засідання. За таких обставин третя особа просить розгляд справи провести без її участі, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали з підстав, зазначених у позові. Наголосили, що саме внаслідок протиправних дій лікаря-кардіолога ОСОБА_3 вона отримала групу інвалідності не в 2009 році, а аж в 2017 році. Так, саме ОСОБА_3 повинна була підготувати відповідну медичну документацію для подання на МСЕК. У зв`язку із неотриманням групи інвалідності і, відповідно, неотриманням відповідної пенсії, позивач перебувала у скрутному матеріальному становищі. Також позивач була позбавлена можливості отримувати ряд пільг. А тому позивач та її представник просять стягнути з відповідача 72 000,00 грн. матеріальної та 6000,00 грн. моральної шкоди.

Представник відповідача в судове не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином. Враховуючи, що в матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, з метою дотримання розумних строків розгляду вказаної справи, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності представника відповідача, на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

Суд, заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що з 24.03.2009 року по 31.03.2009 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні Центру малоінвазивної хірургії Обласної клінічної лікарні м. Івано-Франківськ, а саме було встановлено постійний штучний водій ритму серця типу ДДД (а.с.37).

Відповідно до виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого №20531113 (а.с.38) в період з 30.10.2013 року по 06.11.2013 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні Центру малоінвазивної хірургії Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, а саме було здійснено реімплантацію постійного ШВРС типу DDDR (а.с.38).

Матеріалами справи встановлено, що з 25.02.2016 року по 14.03.2016 року ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні хірургічного лікування складних порушень ритму серця з рентген операційною ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова» АМН України. Зокрема, 01.03.2016 року ОСОБА_1 було проведено оперативне втручання: імплантація нової системи ритмоведення (а.с.41).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК (а.с.17-18) ОСОБА_1 з 01.04.2017 року встановлено другу групу інвалідності.

Загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Аналіз положень статтей 1166, 1167 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та шкодою.

Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (диспозитивність цивільного судочинства).

Відповідно до ч.2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Як вказує ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.7 ст.81 ЦПК України).

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Натомість позивач, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача майнової та моральної шкоди, не надала суду жодних доказів на підтвердження фактів, описаних нею в позовній заяві. Так, матеріали справи не містять доказів, які б вказували, що ОСОБА_1 перебувала на обліку саме у лікаря-кардіолога ОСОБА_3 і що вказаний лікар відмовила позивачу в оформленні необхідної медичної документації. Також позивачем не надано доказів, зокрема висновків експертів, на підтвердження покликань щодо наявності в неї медичних показів для встановлення групи інвалідності після перенесеної операції в 2009 році; клопотань про призначення відповідної експертизи стороною позивача заявлено не було. Окрім того, заявлений позивачкою розмір майнової та моральної шкоди жодним чином необґрунтований, будь-яких доказів на підтвердження факту понесення нею витрат на вказану суму матеріали справи не містять.

Долучений до матеріалів позовної заяви висновок дільничного офіцера Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 28.05.2017 року (а.с.15) по суті не містить жодних висновків з приводу звернення позивача ОСОБА_1 щодо бездіяльності та службової недбалості, на думку заявниці, лікаря-кардіолога ОСОБА_3 . В даному висновку лише описано зміст заяви ОСОБА_1 та не підтверджено достовірність викладених у даній заяві обставин щодо встановлення їй групи інвалідності. За результатами перевірки письмового звернення ОСОБА_1 не було встановлено факту зловживання лікарем-кардіологом ОСОБА_3 своїм службовим становищем чи факту вчинення будь-якого іншого кримінального правопорушення, що стало б, в свою чергу, підставою для відкриття кримінального провадження.

Ч.6 ст.81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, оскільки позовні вимоги є голослівними, не підтверджені належними доказами, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку із недоведеністю заявлених вимог.

На підставі викладеного, ст.ст. 1166,1167 ЦК України, керуючись ст.ст. 12,13, 76-83, 259, 265, 268 ЦПК України, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Калуський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Калуської міської ради», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої лікарем внаслідок неотримання групи інвалідності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя