Рішення № 84920785, 10.10.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2765/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Удовіченка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Сендецької В.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідачів - Момот Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення, -

В С Т А Н О В И В:

30.07.2019 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - ГУ ДФС у Полтавській області, відповідач-1), Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України, відповідач-2) в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу від 11.05.2019 №Ф-35816-55,

- визнати протиправним та скасувати рішення ДФС України від 05.07.2019 №3090/16199-99-11-05-0225.

В обгрунтування позову ФОП ОСОБА_1 зазначила, що з 16.06.2000 позивачу призначено пенсію за вислугу років. Водночас ФОП ОСОБА_1 указує, що з 19.02.2001 зареєстрована як фізична особа-підприємець у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та перебуває на обліку в управлінні Миргородського ГУ ДФС України в Полтавській області. Указано, що з 24.11.2004 позивача взято на облік як платника податків, відомості до якого не підлягають включенню до ЄДР, а саме: фізичну особу, яка проводить незалежну професійну діяльність (адвоката). За твердженням ФОП ОСОБА_1 , позивач звільнена від плати ЄСВ на підставі статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування", оскільки пенсіонери не сплачують ЄСВ при отриманні ними пенсії за віком або якщо вони є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування" та отримують пенсію відповідно до закону або соціальну допомогу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 позов залишено без руху.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.08.2019, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/2765/19, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.09.2019.

11.09.2019 від ГУ ДФС у Полтавській області надійшов відзив на позов в якому вказано, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 12.12.2001 та як особа яка займається незалежною професійною діяльністю з 24.11.2004. Ознака незалежної професійної діяльності - адвокат. Зазначено, що станом на дату формування оскаржуваної вимоги позивач не перебувала в стані припинення підприємницької діяльності. Указано, що дія частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування" не поширюється на осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Указано, що згідно з даними інформаційної системи ДФС, загальна сума заборгованості ФОП ОСОБА_1 зі сплати ЄСВ становить 9267,06 грн. Недоїмка у розмірі 9267,06 грн, яка відображена в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 , на даний час не погашена /а.с. 57-59/.

11.09.2019 до суду ДФС України надано відзив на позов в якому вказано, що станом на дату формування оскаржуваної вимоги позивач не перебувала в стані припинення підприємницької діяльності. За доводами ДФС України, дія частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування" не поширюється на осіб, які провадять незалежну професійну діяльність /а.с. 78-80/.

У судовому засіданні 19.09.2019 оголошено перерву до 10.10.2019 для надання додаткових доказів.

У судовому засіданні 10.10.2019 позивач позов підтримала та просила суд задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні 10.10.2019 представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 12.12.2001; вид діяльності - діяльність у сфері права /а.с. 16-17/.

Згідно з довідкою про взяття на облік платника податків від 13.03.2002 № 17-120/141 позивач взятий на облік як платник податків від 19.02.2002 у Миргородській ОДПІ /а.с. 15/.

Відповідно до відомостей інтегрованої картки платника податків за позивачем рахується недоїмка у розмірі 9267,06 грн /а.с. 18/.

11.05.2019 ГУ ДФС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-35816-55 на суму 9267,06 грн /а.с. 14/.

Позивач не погоджуючи із зазначеною вимогою оскаржила її до ДФС України.

ДФС України у рішенні про результати розгляду скарги від 05.07.2019 № 3090/16/99-99-11-05-02-25 зазначено, що частиною першою статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску: є фізичні особи-підприємці, утому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування та особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями. Відповідно до зазначених норм, скаржник є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Зазначено, що згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI особи, які зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Указано, що дія частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI не поширюється на осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Зазначено, що скаржник перебуває на обліку в органах доходів і зборів, як фізична особа-підприємець з 12.12.2001 та як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) - встановлення ознаки з 24.11.2004. При цьому станом на дату формування оскаржуваної вимоги скаржник не перебуває в стані припинення підприємницької діяльності. Інформація щодо припинення/зупинення незалежної професійної діяльності - відсутня. Відповідно до даних інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості скаржника станом на 30.04.2019, становить 9267,06 грн. Поряд з тим, в АІС "Податковий блок" у реєстрі страхувальників наявна відмітка щодо пільги по сплаті єдиного внеску у скаржника з 03.01.2018, у зв`язку з отриманням пенсії за віком. З урахуванням вказаного та на підставі інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДФС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-35816-55 відповідно до вимог чинного законодавства. З огляду на викладене, вимогу ГУ ДФС у Полтавській області від 11.05.2019 № Ф-35816-55 залишено без змін, а скаргу ФОП Скворцової Л.В. від 29.05.2019 б/н - без задоволення /а.с. 21-22/.

Позивач не погоджуючи із вище зазначеною вимогою та рішенням звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI /у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд зазначає, що відповідно до пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449) у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Суд зазначає, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

За доводами позивача її звільнено від сплати єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, оскільки після 03.07.2014 позивач мала право отримувати пенсію за віком, але нею обрано інший вид пенсії, а саме: "за вислугу років". Водночас за твердженням позивача, це не позбавляє позивача права на звільнення від сплати єдиного соціального внеску, як фізичної особи -підприємця, тому що обов`язок позивача як пенсіонера, який отримує пенсію за вислугою років сплачувати платежі до держави на рівні з іншими особами, які зазначені у статті 4 Закону №2464-VI, враховуючи те, що пенсіонери, які отримують пенсію за віком звільнені від такого платежу, ставить позивача в нерівні умови, що суперечить Конституції України.

Проте відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем, оскільки ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 12.12.2001 та як особа яка займається незалежною професійною діяльністю з 24.11.2004. Ознака незалежної професійної діяльності - адвокат. Зазначено, що станом на дату формування оскаржуваної вимоги позивач не перебувала в стані припинення підприємницької діяльності. Указано, що дія частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування" не поширюється на осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Надаючи оцінку доводам учасників справи, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та одержує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", вид пенсії - "за вислугу років" з 15.06.2000 /а.с. 23/.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач зареєстрована з 12.12.2001 як суб`єкт підприємницької діяльності; вид діяльності - діяльність у сфері права /а.с. 16-17/.

Суд зазначає, що частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI визначено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до листа ГУ ПФУ в Полтавській області від 30.08.2019 № 1169/36-08.5/25 громадянка ОСОБА_1 набула право на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 03.07.2014.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) /у редакції, чинній на момент виникнення у позивача права на виходу на пенсію за віком/ право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Відповідно до статті 16 Закону № 1788-XII військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов`язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Суд наголошує на тому, що пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Про це зазначено у першому абзаці пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

За змістом вказаних законів та відповідно до висновку Конституційний Суд України в рішенні від 26.11.2013 №1-14/2013 (№ 11-рп/2013), право на пенсію за віком особа набуває не лише після досягнення загально визначеного пенсійного віку чи пенсійного віку, встановленого спеціальним законодавством, а також у разі дострокового виходу на пенсію за певних обставин (пункт 2.1 мотивувальної частини).

Аналіз норм наведених вище законів дає підстави вважати, що "пенсіонер за віком" - це особа, яка набуває право на отримання пенсії не лише після досягнення загально визначеного пенсійного віку, а також після досягнення віку, встановленого спеціальним законодавством, і у разі дострокового виходу на пенсію за певних обставин.

Фізична особа-підприємець, яка є пенсіонером і отримує інший вид пенсії, ніж пенсія за віком, набуває прав особи, що отримує пенсію за віком, відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", згідно якої особі, що має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника) призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Тобто, якщо фізична особа-підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала інший вид пенсії, то така фізична особа-підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком.

Обов`язок пенсіонерів, які отримують пенсію за вислугою років сплачувати платежі до держави на рівні із іншими особами, переліченими у статті 4 Закону № 2464-VI, коли пенсіонери, які отримують пенсію за віком звільнені від такого обов`язку, ставить в нерівні умови перших.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором.

На даний час закон дає право вибору отримання пенсії або за віком або пенсії за вислугу років, що підтверджує однаковий статус цих категорій пенсіонерів.

Право на отримання пенсії за вислугу років не позбавляє позивача прав, що належать йому, як особі, яка має право на отримання пенсії за віком.

Таким чином, фізичні особи - підприємці, які отримують зазначену пенсію і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, проте, не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільній основі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу від 11.05.2019 №Ф-35816-55.

Надаючи оцінку позовним вимогам про визнання протиправним та скасування рішення ДФС України від 05.07.2019 №3090/16199-99-11-05-0225, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не погоджуючись із вимогою ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу від 11.05.2019 №Ф-35816-55 оскаржила її до ДФС України.

Водночас рішенням ДФС України від 05.07.2019 №3090/16199-99-11-05-0225 вимогу ГУ ДФС у Полтавській області від 11.05.2019 № Ф-35816-55 залишено без змін, а скаргу ФОП Скворцової Л.В. від 29.05.2019 б/н - без задоволення /а.с. 21-22/.

Відповідно до статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи та інтереси інших осіб.

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

У свою чергу неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Рішення ДФС України про результати розгляду скарги не є юридично значимим для позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 826/10853/17.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення ДФС України від 05.07.2019 №3090/16199-99-11-05-0225 задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39461639), Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39292197) про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-35816-55.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України від 05.07.2019 №3090/16199-99-11-05-0225 відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39461639) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повний текст рішення складено 15.10.2019.

Суддя С.О. Удовіченко