Рішення № 84920713, 15.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року м. Одеса справа № 420/5242/19

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником нежитлової будівлі (комплексу будівель і споруд №1 загальною площею 2275, 9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 Комплекс будівель і споруд № АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 ), яка використовується ним як сільськогосподарським товаровиробником безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому ОСОБА_1 стверджує, що вказане приміщення відповідно до пп. "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З цих підстав він не погоджується зі спірним податковим повідомленням-рішенням №0020850-5507-1518 від 04.03.2019 року, яким йому визначено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно за 2018 рік у розмірі 8473, 18 грн. та просить суд визнати його протиправним.

Представник Головного управління ДФС в Одеській області надав до суду відзив на адміністративний позов, який мотивований тим, що належне позивачу складське приміщення є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки відповідно до ІС «Податковий блок» позивач не є суб`єктом господарювання - сільськогосподарським товаровиробником та не надав відповідних підтверджуючих доказів.

Ухвалою суду від 10.09.2019 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача та відповідача до судового засідання не з`явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином та своєчасно, від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене положення Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, а саме комплексу будівель і споруд №1 загальною площею 2275, 9 кв.м., який зазначений в технічному паспорті під літерою «А» а саме: А- бурякосховище, а-прибудова, а1-прибудова, Б-сіносховище, В-погріб та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 будівель і споруд АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 (а.с. 10-11).

04.03.2019 року головним управлінням ДФС у Одеській області на підставі пп.54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України на вищезазначений об`єкт нерухомості було винесене податкове повідомлення-рішення №0020850-5507-1518, яким позивачу було нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік на суму 8473, 18 грн. (а.с.9).

Не погоджуючись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Дослідивши адміністративний позов позивача та відзив Головного управління ДФС в Одеській області, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 67 Конституції України встановлено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок погашення зобов`язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і плати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, вжиття контролюючим органом заходів з метою погашення платниками податкового боргу врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до статті 256 ПК України, податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

У силу вимог підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Згідно з підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України).

Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення того, чи є нерухоме майно, що належить позивачу, об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Вичерпний перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування зазначеним податком, наведено у підпункті 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Зокрема, підпунктом «ж» зазначеної норми ПК України, до таких об`єктів належать, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналіз зазначеної норми вказує на те, що об`єкт нерухомості не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за одночасного існування двох умов:

1) об`єкт повинен відноситися до будівель сільськогосподарського призначення, віднесених до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства";

2) об`єкт повинен належати сільськогосподарському товаровиробнику.

Відповідно до положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412). До будівель з кодом 1271 відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1); будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9).

Згідно пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас, у вказаній нормі визначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника дано виключно для цілей глави 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" розділу XIV цього Кодексу "Спеціальні податкові режими", до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники.

Таким чином, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено вказаним підпунктом.

З системного аналізу правових норм слідує, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно".

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Статтею 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18.01.2001 року №2238-ІІІ (далі Закон №2238-ІІІ) передбачено, що сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

У силу вимог ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 №575-VІ (далі Закон №575-VІ), виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник", що міститься у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та у ПК України не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у підпункту14.1.235 пункту14.1статті14ПК України має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідності до положень пункту 5.3 статті5 ПК України.

Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно-виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації). Таким чином, наведене визначення "сільськогосподарський товаровиробник" є результатом поєднання процесів виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Статтею 3 Закону України "Про особисте селянське господарство" передбачено, що дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисті селянські господарства підлягають обліку. Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в Порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про особисте селянське господарство" до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім`ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.

Водночас, судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 2, 00 га, кадастровий номер 1859042451225, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Одеська область, Кодимський район сільська рада Писарівська, Комплекс будівель і споруд №1, будинок б/н., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно державного акту на право власності на землю від 03.03.2004 року №429, позивачу було надано у приватну власність земельну ділянку площею 1,62 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Писарівська сільська рада.

Відповідно до довідок виконавчого комітету Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області, зазначено, що ОСОБА_1 , одноосібно використовує земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пай) площею 1, 62 га на якій вирощує сільськогосподарські культури (кукурудзу та зерно).

Також у позивача наявні сільськогосподарські птиці та тварини: свині 19 штук, поросята 14 штук, коза 1 штука, кролі 32 штуки, кути 50 штук, качки13 штук.

Позивачем було надано також до суду докази наявності в нього сільськогосподарського обладнання та техніки, зокрема трактору колісного, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_1 .

Крім того з довідки виконавчого комітету Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області від 07.10.2019 року №998 вбачається, що згідно облікової картки об`єкта по господарського обліку за №0531 ОСОБА_1 являється членом особистого селянського господарства.

Також судом встановлено, що позивачем, як сільськогосподарським виробником було сплачено податок на доходи фізичних осіб за 2018 рік в розмірі 389,52 грн., що підтверджується відповідною податковою деклараціє за 2018 рік.

Відтак, наявні у справі докази підтверджують той факт, що позивач у 2018 році займався виробництвом сільськогосподарської продукції, та її реалізацією, використовуючи у своїй діяльності належне йому нерухоме майно – комплекс будівель і споруд №1 загальною площею 2275, 9 кв.м., яке знаходяться за адресою АДРЕСА_1 споруд АДРЕСА_2 .

При цьому, суд зазначає, що відповідачем будь-яких доказів використання позивачем спірних будівель та споруд для цілей, не пов`язаних із сільськогосподарською діяльністю позивача, до суду не надано.

Тобто, в межах спірних правовідносин, судом встановлено, що у позивача наявні дві умови, за яких об`єкт нерухомості не підпадає об`єкт під оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що належне позивачу нерухоме майно, а саме комплекс будівель і споруд №1 загальною площею 2275, 9 кв.м., яке знаходяться за адресою АДРЕСА_1 будівель АДРЕСА_5 споруд АДРЕСА_2 , не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення №0020850-5507-1518 від 04.03.2019 року.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви було додано квитанцію №54 від 30.08.2019 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 768, 40 грн.(а.с.3)

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у загальному розмірі 768, 40 грн. з головного управління ДФС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області №0020850-5507-1518 від 04.03.2019 року.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5 код 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , код НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі768, 40 грн. сплачені за квитанцією №54 від 30.08.2019 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.

.