Рішення № 84920205, 10.10.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2019 р. справа № 300/1586/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі

судді Могили А.Б.,

за участі:

секретаря судового засідання Озара О.Я.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Мізика С.І. ,

представника відповідача Глембіцької Т.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного центру зайнятості про визнання незаконним та скасування наказу №513 від 03.09.2018, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до Івано-Франківського обласного центру зайнятості про визнання незаконним та скасування наказу №513 від 03.09.2018 "Про порушення трудової дисципліни", стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до наказу Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 31.08.2018 №481-К "Про переведення" ОСОБА_1 переведено на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення Івано-Франківського міського центру зайнятості з 03.09.2018. Згідно наказу відповідача №513 від 03.09.2018 за порушення трудової дисципліни та недотримання етики поведінки працівників державних установ ОСОБА_1 позбавлено премії за серпень 2018 року. Вважає спірний наказ незаконним, оскільки за порушення трудової дисципліни законодавством не передбачено позбавлення премії, а сам наказ винесений з порушенням місячного строку з моменту виявлення проступку.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого вбачається, що листом від 01.08.2018 Івано-Франківським міським центром зайнятості повідомлено відповідача про факт неодноразового порушення трудової дисципліни, етики поведінки працівників державних установ, невиконання доручень начальника відділу провідним фахівцем з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення ОСОБА_1 . Підтвердженням цього являється заява ОСОБА_3 від 26.07.2018 в якій він просив змінити спеціаліста з працевлаштування в зв`язку із неетичною поведінкою, непрофесійністю виконання службових обов`язків та пояснення начальника відділу організації працевлаштування населення. Вказане стало підставою винесення спірного наказу, яким ОСОБА_1 позбавлено премії за серпень 2018 року. Оскільки преміювання працівників є правом, а не обов`язком роботодавця і здійснюється з урахуванням показників у роботі працюючих, відповідачем спірний наказ винесено правомірно, підстав для його скасування немає. З урахуванням викладеного, просив в задоволенні позову відмовити.

Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 відкрито провадження в даній справі.

Позивач, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позовній заяві, просили позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.

Суд, у відповідності до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши усні пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, письмові пояснення викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.

Згідно витягу з наказу Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 06.12.2007 №743-К ОСОБА_1 призначено на посаду провідного спеціаліста відділу надання соціальних послуг з працевлаштування Івано-Франківського міського центру зайнятості. Присягу державного службовця ОСОБА_1 прийнято 06.12.2007 (а.с.121-122).

В зв`язку із втратою чинності розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 №410-р про віднесення посад працівників державної служби зайнятості до відповідних категорій посад державних службовців та набранням чинності наказу Міністерства соціальної політики України від 16.12.2014 №1043 "Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості" з 2015 року штатним розписом обласної служби зайнятості не передбачено посад державних службовців (а.с.94).

Наказом Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 31.08.2018 №481-К "Про переведення" ОСОБА_1 переведено на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення центру зайнятості з 03.09.2018 (а.с.10).

Згідно наказу Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 03.09.2018 №513 за порушення трудової дисципліни та недотримання етики поведінки працівників державних установ провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення Івано-Франківської міської філії обласного центру зайнятості ОСОБА_1 позбавлено премії за серпень 2018 року (а.с.15).

Підставами для винесення даного наказу слугувало повідомлення директора Івано-Франківського міського центру зайнятості від 01.08.2018 №2612-01/16-18 про прийняття мір до ОСОБА_1 , з врахуванням неодноразового порушення нею трудової дисципліни та етики поведінки працівників державних установ, що зафіксовані актом з приводу запізнення на роботу, заявою ОСОБА_3 та службовою запискою начальника відділу ОСОБА_4 - ОСОБА_5 (а.с.68).

Попередньо, директором Івано-Франківського міського центру зайнятості ОСОБА_6 , заступником директора Івано-Франківської міської філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості ОСОБА_7 та начальником відділу організації працевлаштування населення ОСОБА_4 - ОСОБА_5 зафіксовано факт порушення позивачем трудової дисципліни, а саме запізнення на роботу на 10 хв., що відобразилося в акті від 23.07.2018. Як слідує зі змісту акту, ОСОБА_1 про причини запізнення не повідомила (а.с.28).

Окрім того, з письмових пояснень директора Івано-Франківського міського центру зайнятості ОСОБА_6 вбачається, що 14.08.2018 нею та начальником відділу організації працевлаштування населення ОСОБА_4 - ОСОБА_5 проведено розмову із безробітнім ОСОБА_3 , який 26.07.2018 подав заяву про зміну особистого консультанта з працевлаштування ОСОБА_1 в зв`язку з її неетичною поведінкою та непрофесійним виконанням службових обов`язків (а.с.70,86).

В статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 147-1 Кодексу законів про працю України передбачено застосування дисциплінарного стягнення органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) працівника.

За приписами ч.1 ст.147 Кодексу за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Закон не вимагає, щоб таке порушення обов`язково призводило до будь-яких шкідливих наслідків. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності досить, щоб був зафіксований сам факт порушення. Водночас наслідки порушення враховуються при визначенні тяжкості дисциплінарного проступку та виборі дисциплінарного стягнення. Якщо при виборі заходів дисциплінарного стягнення враховуються наслідки порушення, власник повинен бути готовим до того, щоб довести при розгляді трудового спору наявність шкідливих наслідків та їх причинний зв`язок з допущеним працівником порушенням.

Згідно статті 148 Кодексу законів про працю України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Так, статтею 149 Кодексу законів про працю України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Трудовий розпорядок працівників Івано-Франківського обласного центру зайнятості, міських, міськрайонних та районних філій Івано-Франківського обласного центру зайнятості визначається Правилами внутрішнього трудового розпорядку, що затверджені 10.04.2018 разом з Колективним договором та погоджені з Первинною профспілковою організацією обласного центру зайнятості (а.с.99-109).

Зокрема в розділі V Правил визначено, що для працівників центру зайнятості встановлюється п`ятиденний робочий тиждень, початок роботи о 8 год.00 хв.

У розділі VIII Правил, зокрема п.8.2 визначено, що за порушення трудової дисципліни адміністрація застосовує такі дисциплінарні стягнення: догана та звільнення.

Судом встановлено, що спірний наказ відповідача про позбавлення позивача премії за серпень 2018 року прийнято не в межах дисциплінарного стягнення, а як позбавлення додаткових і заохочувальних виплат.

Статтею 15 Закону України "Про оплату праці" форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Отже, законодавством надано право підприємствам самостійно визначати умови та розміри преміювання.

Враховуючи викладене, однією із складових частин чинної на підприємстві системи оплати праці має бути положення про преміювання.

Так, умови, порядок та розміри преміювання працівників відповідача визначаються Положенням про преміювання служби зайнятості Івано-Франківської області та працівників Івано-Франківського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості, затвердженим і погодженим 31.03.2016 у визначеному законом порядку (а.с.110-113).

Відповідно до пп.4.5.1 п.4.5 Положення про преміювання (зі змінами від 20.12.2017, 08.09.2017) премія знімається повністю працівникам обласного, районних, міських, міськрайонних центрів зайнятості та Івано-Франківського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості у випадках: порушення працівником трудової дисципліни: прогул, систематичне запізнення на роботу або нерегламентоване залишення роботи без відома директора і без поважних причин; поява працівника на роботі в нетверезому стані; розпивання в робочий час спиртних напитків, грубе порушення правил протипожежної безпеки, яке привело або могло привести до виникнення пожежі; обґрунтована скарга на дії працівника центру; ухвала суду про доказану вину працівника; грубе порушення виконавчої дисципліни або недотримання термінів виконання завдань; допущення фінансових порушень в бухгалтерському обліку і обліку матеріальниї цінностей, допущення розтрати; допущення грубих перекручень і недостовірності поданих звітних даних; оголошення догани (а.с.113).

Наведений перелік є вичерпним.

Суд вважає за необхідне зазначити, що прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, чи позбавлення премій, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці. Верховний Суд України у постанові від 15.05.2017 у справі № 6-2790цс16 сформував правову позицію, зазначивши зокрема, що ч. 4 ст. 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений.

Таким чином, якщо на підприємстві існує положення про преміювання, яким передбачена можливість зменшення або позбавлення співробітника премії, роботодавець має право вирішувати ці питання на власний розсуд без додаткового узгодження.

Окрім того, законодавство не вимагає, щоб власник реалізував свої повноваження збільшувати, зменшувати розміри премій, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження позбавляти конкретного працівника премій повністю або частково обов`язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник вправі самостійно вирішувати ці питання.

Зменшення чи позбавлення премії, не є заходом дисциплінарної відповідальності, не потребує службового розслідування, доведеності вини працівника, а є суто управлінським рішенням, яке переслідує виховні цілі, підвищує зацікавленість працівника у результатах своєї роботи.

Отже, позбавлення працівника премії є дисциплінарним заходом, однак не є видом дисциплінарного стягнення і може застосуватися як окремо, так і одночасно з накладенням дисциплінарного стягнення у виді догани або звільнення.

У відповідності до спірного наказу позивача позбавлено премії за запізнення на роботу, при чому відповідач стверджує, що запізнення були систематичними, однак доказів систематичності такого порушення трудового розпорядку з боку ОСОБА_1 , відповідачем не надано.

Отже, суд наголошує, що така підстава для позбавлення премії ОСОБА_1 , як запізнення на роботу, суперечить підпункту 4.5.1 Положення про преміювання.

Посилання відповідача на Правила внутрішнього трудового розпорядку, якими передбачено, що працівники можуть бути позбавлені премії в повному обсязі за порушення трудової дисципліни, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки в пункті 8.5 цих Правил позбавлення премії є додатковим заходом за вчинення дисциплінарного проступку.

Доказів про наявність інших підстав для позбавлення ОСОБА_1 премії, передбачених у пункті 4.5 Положення про преміювання відповідачем суду не представлено.

Таким чином суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави для позбавлення позивача премії за серпень 2018 року, як наслідок спірний наказ підлягає скасуванню.

Щодо посилання відповідачем на недотримання ОСОБА_1 етики поведінки працівників державних установ, як на одну із підстав позбавлення премії, в розумінні поданої заяви ОСОБА_3 , слід зазначити, що подана заява про заміну консультанта не являється скаргою на дії працівника центру, а отже не може бути підставою для застосування дисциплінарного стягнення.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000 грн. є необґрунтованими та не можуть бути задоволені на підставі того, що згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", в якому Верховний Суд України роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Слід звернути увагу, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Для відшкодування моральної шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В позовній заяві позивач обґрунтувала підстави для стягнення моральної шкоди з відповідача тим, що дії останнього по позбавленню премії призвели до моральних страждань, як наслідок лікування у медичному закладі, погіршенні ділової репутації, приниженні колег, втрати впевненості в завтрашньому дні тощо.

Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Натомість, в суду відсутні будь-які докази причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними позивачем обґрунтуваннями моральних страждань і спірним рішенням відповідача. Вказане позбавляє суд можливості встановити факт завдання позивачу моральної шкоди протиправним рішенням та провести розрахунок її розміру згідно з критеріями, встановленими статтею 23 Цивільного кодексу України.

Суд погоджується із необхідністю безумовного дотримання прав позивача, зокрема і на визнання спірного наказу протиправним, однак порушення допущені відповідачем, на думку суду є підставою для скасування такого наказу, однак відсутність обґрунтування своїх вимог щодо стягнення моральної шкоди, не зазначення причинно-наслідкового зв`язку позбавляють суд можливості задоволення вимог в цій частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., слід зазначити таке.

Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Мізиком С.І. укладено договір-доручення від 25.10.2018 щодо надання правової допомоги (а.с. 39).

Згідно акту виконаних робіт та квитанції від 24.07.2019 адвокатом Мізиком С . І . надано послуги на загальну суму 5000 грн. (а.с.40).

Однак, на думку суду витрати у сумі 5000 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, яка є справою незначної складності, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, як надання консультацій стосовно порядку оскарження незаконних дій адміністрації, підготовки проектів звернень до керівництва установи, підготовка та направлення запитів, вивчення та аналіз отриманих документів, підготовка позовної заяви, участь у судових засіданнях, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Крім того, у суду відсутній розрахунок погодинної вартості правової допомоги, згідно договору про надання правової допомоги.

Враховуючи вищенаведене, зокрема віднесення даної справи до справ незначної складності, співмірними із складністю цієї справи незначної складності є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 гривень.

Позивач в позовній заяві просить також стягнути з відповідача в її користь сплачений судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнена від сплати судового збору.

Судом встановлено, згідно квитанції №76066 від 23.07.2019 про сплату судового збору в розмірі 768,40 грн., "отримувач" вказаний УК у Печерському районі.

Оскільки вказана сума на казначейський рахунок до спеціального фонду Державного бюджету України, не зарахована, то вважається помилково сплаченою.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Івано-Франківського обласного центру зайнятості №513 від 03.09.2018, згідно якого ОСОБА_1 позбавлено премії за серпень 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 03491062, вул. Деповська,89а, м. Івано-Франківськ) в користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.

Рішення складене в повному обсязі 15 жовтня 2019 р.