Рішення № 84920148, 11.10.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2019 року (о 10 год. 15 хв.)Справа № 280/2589/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.

за участю секретаря судового засідання Лялько Ю.В.

розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідача №Ф-26725-49 від 07.12.2018.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли така фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа (фізична особа-підприємець). Таким чином, на думку позивача, адвокат, перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець із зареєстрованими видами діяльності. Посилається на приписи п. 2 ч. 1 ст. 1, п. 4, 5 ч.1 ст. 4, п. 3 ч.1 ст. 7, ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та наголошує, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності лише у випадку, якщо особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець Законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому, додатковий порядок обліку та сплати єдиного соціального внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності законом не передбачений. Звертає увагу суду, що ним протягом 2016-2018 років своєчасно та у повному обсязі виконувались зобов`язання зі сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем, що також не оспорюється ГУ ДФС у Запорізькій області, у зв`язку із чим просить суд скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-26725-49 від 07.12.2018.

Ухвалою судді від 25.06.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 24 липня 2018 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 16 липня 2019 року надав суду відзив (вх. №29084), відповідно до якого із посиланням на приписи Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», вказує, що з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність зобов`язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок незалежно від того отримували вони дохід (прибуток) чи ні. У випадку якщо фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування або фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність не отримувала дохід (прибуток від підприємницької діяльності (або незалежної професійної діяльності), вона повинна нараховувати та сплачувати єдиний внесок у розмірі 22 відсотки від мінімальної заробітної плати. Враховуючи наведено, стверджує, що нараховано та несплачено в ІКП єдиного внеску за 2016 рік 3 797,64 грн., за 2017 рік - 8 448,00 грн. та 3 квартали 2018 року у сумі 7 371,54 грн., про що винесено вимогу №Ф-26725-49 від 07.12.2018 на загальну суму 19 617,18 грн. За таких обставин, просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Представником позивача надано до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. №30548 від 24.07.2019), у якій додатково зауважує, що позивач, який здійснює діяльність адвоката та є фізичною особою-підприємцем із видом діяльності «діяльність у сфері права», не є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність в розумінні Податкового кодексу України (пп. 14.1.226 п. 14.1 ст.14), а отже не зобов`язаний нараховувати та сплачувати ЄСВ як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність. Подвійне нарахування та стягнення ЄСВ ні Податковим кодексом України, ні Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачено. Посилання відповідача у відзиві на те, що обов`язок зі сплати ЄСВ не залежить від отриманих доходів та фінансових результатів діяльності позивача вважає не заслуговує на увагу, оскільки позивач не обґрунтовує свої вимоги твердженням про відсутність доходу. Також неналежним є посилання відповідача на те, що нарахування заборгованості позивача по ЄСВ здійснено за даними програмного забезпечення ІС «Податковий блок», оскільки зобов`язання зі сплати ЄСВ виникають виключно з підстав, встановлених законом. На підставі викладеного просить позовні вимоги задовольнити повністю.

24 липня 2019 року вирішено продовжити строк підготовчого провадження та відкласти підготовче засідання на 11 вересня 2019 року.

Ухвалою суду від 11.09.2019 закрите підготовче провадження у справі та призначене судове засідання на 02 жовтня 2019 року.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, звернувся до суду із заявами (вх. від 11.09.2019 №37719) про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача звернувся до суду із заявою (вх. №40920 від 02.10.2019), у якій зазначає, що проти позову заперечує у повному обсязі.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, за відсутності представників сторін.

На підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 30.07.2007 Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, про що свідчить Свідоцтво Серія НОМЕР_2, та на даний час перебуває на обліку в Олександрівському управлінні у м. Запоріжжі ГУ ДФС у Запорізькій області. Видами економічної діяльності позивача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є код 69.10 Діяльність у сфері права(основний).

Крім того, 01.09.2009 позивачем отримано Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №757, підстава рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Запорізької області від 01.09.2009 №4.

З 01 жовтня 2016 року позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, 3 група зі ставкою 5 відсотків, що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку №4590/08-30-13-01.

Факт сплати позивачем як фізичною особою-підприємцем за себе єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за 2016-3 квартал 2018 роки контролюючим органом не заперечується.

07 грудня 2018 року ГУ ДФС у Запорізькій області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26725-49, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску (недоїмка) становить 19 617,18 грн., яка повністю сплачена позивачем 03.01.2019 квитанцією №1.

Не погоджуючись із вказаною вимогою, у березні 2019 року позивач звернувся до контролюючого органу із запитом щодо правової природи недоїмки, підстав та періоду її нарахування.

Так, листом-відповіддю від 25.03.2019 №5919/14/08-01-49-08 ГУ ДФС у Запорізькій області повідомлено, що нарахування в ІКП єдиного внеску проведені відповідно до вимог чинного законодавства (і як підприємцю, і як адвокату). Таким чином, нараховано за 2016 рік - 3 797,64 грн. (згідно з самостійно наданим звітом №1700014208 від 09.02.2017 як фізичною особою-підприємцем); за 2017 рік - 8 448,00 грн. (згідно з наданого самостійно звіту фізичної особи-підприємця від 03.02.2018 за №9297848732 + 8 448,00 грн. (автоматично, як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність) + 16 896, грн.; за 3 квартали 2018 року - 2 457,18 грн. Ч 2Ч 3 + 14 743,08 грн. (і як фізичній особі-підприємцю, і як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність). Сплачено за 2017-2017 роки станом на 07.12.2018 (на дату формування вимоги) - 8 448,00 грн. за 2017 рік + 7 3741,54 грн. за 3 квартали 2018 року + 15 819,54 грн. Сума боргу зазначена у вимозі №Ф-26725-49 від 07.12.2018 про сплату боргу (недоїмки) дорівнює нарахування за 2016 рік 3 797,64 грн., + нарахування за 2017 рік 16 896,00 грн. - сплата за 2017 рік 8 448,00 грн. + нарахування за 3 квартали 2018 року 14 743,08 грн. - сплата за 3 квартали 2018 року 7 371,54 грн. + 19 617,18 грн.

Вважаючи прийняту відповідачем вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно пунктів 63.1, 63.2 статті 63 Податкового кодексу України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяття на облік, або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Пунктом 63.5 ст. 63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи-підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому, згідно підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, Податковий кодекс України передбачає обов`язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. Разом із тим такий обов`язок передбачено у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.

Однак, слід зазначити, що згідно з згаданих вище положень Кодексу контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка вже взята на облік як самозайнята особа. Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Відповідно до положень частини четвертої пункту 6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

У такому разі фізична особа зобов`язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою «Зміни» та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Суд також звертає увагу не те, що за положеннями Податкового кодексу України, необхідність подачі окремих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникає лише у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснює відмінні види діяльності.

Слід зауважити, що позивач здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права, у даному випадку не займається відмінними видами підприємницької діяльності і у нього не виникає обов`язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, і, відповідно, подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4, 5 частини першої статті 4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Суд зазначає, що законодавцем розмежовано фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому, порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності зазначеним Законом не передбачено.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для фізичних-осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами частини п`ятої статті 8 Закону №2464, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, тобто для осіб, що провадять незалежну професійну діяльність встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування.

Фактично спір у даній справі мав місце з того приводу, чи наявний у позивача обов`язок зі сплати ЄСВ за двома підставами, а саме: як фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування - окремо; та особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність з одного і того ж виду діяльності за КВЕД - окремо; при тому, що діяльність вчинена ним за наявності такого подвійного статусу, співпадає.

Відповідач стверджував, що позивач зобов`язаний сплачувати ЄСВ окремо як ФОП, і окремо як самозайнята особа.

З даного приводу суд прийшов до таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є самозайнятою особою та здійснює, як підприємницьку діяльність, так і незалежну професійну діяльність (адвокат).

Податковий кодекс України передбачає обов`язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому, такий обов`язок передбачено у разі, коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.

Однак, необхідно зазначити, що контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Такий обов`язок контролюючого органу передбачено підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України.

Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Таким чином, суд вважає, що з системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткуванню згідно зі статтею 178 Податкового кодексу України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

До того ж, слід зауважити, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачений порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Разом з тим, питання сплати ЄСВ регулюється не тільки даним Законом, але і нормами Податкового кодексу України, які є взаємопов`язані та повинні досліджуватися в сукупності.

Суб`єкт владних повноважень стверджує, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язана перебувати на обліку як платник податків та окремо як платник єдиного внеску. Така особа, відповідно до цього Порядку, веде різний податковий облік та подає до контролюючих органів різні види податкових декларацій та звітів.

Суд вважає, що аналіз змісту даного доводу, в розрізі положень Податкового кодексу, дає підстави для висновку, що необхідність подачі окремих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникає лише у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснює відмінні види діяльності.

Слід зауважити, що позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права, займається одним і тим же видом підприємницької діяльності і у нього не виникає обов`язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

За таких обставин справи, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 , перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік і сплату податків, саме як фізична особа-підприємець 3- ої групи єдиного податку за видом діяльності у сфері права (КВЕД 69.10).

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що твердження відповідача про наявність у ФОП ОСОБА_1 обов`язку сплачувати ЄСВ за себе як за ФОП та самозайняту особу, не ґрунтується на чинному законодавстві.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті 143 КАС України).

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Запорізькій області №Ф-26725-49 від 07.12.2018.

Стягнути з Головного управління ДФС у Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак