Рішення № 84915150, 26.09.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2010/19

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Интелком»

до Публічного акціонерного товариства «Київметробуд» в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 14 Публічного акціонерного товариства «Київметробуд»

прo стягнення 68 514,00 грн.

Суддя А.Ю. Кошик

При секретарі судового засідання: Фроль В.В.

За участю представників:

позивача: Дробот Ю.М. та Стеців Р.І.

відповідача: Кошкіна І.В .

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Интелком» (надалі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Київметробуд» в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 14 Публічного акціонерного товариства «Київметробуд» (надалі - відповідач) прo стягнення 68 514,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.08.2019 року відкрито провадження у справі № 911/2010/19 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 03.09.2019 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 19.08.2019 року представником позивача подано заяву № 1908/2019/3 від 19.08.2019 року про надання відомостей.

До канцелярії Господарського суду Київської області 29.08.2019 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву № 2010/В від 28.08.2019 року.

У судовому засіданні 03.09.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача проти позову заперечував.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2019 року розгляд справи відкладався на 19.09.2019 року.

В судовому засіданні 19.09.2019 року оголошувалась перерва в розгляді справи на 26.09.2019 року.

В судовому засіданні 26.09.2019 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти пощову заперечував.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 26.09.2019 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, між Публічним акціонерним товариством «Київметробуд» в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 14 Публічного акціонерного товариства «Київметробуд» (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Интелком» (позивач) укладено Договір № 0501/17 від 04.01.2017 року (надалі - Договір) на обслуговування локальної комп`ютерної мережі ТЗ-14 ПАТ «Київметробуд», вузлів зберігання, пристроїв комутації і передачі даних, призначених для користувача робочих станцій (персональних комп`ютерів), периферійної техніки.

Як зазначає позивач, ним надано відповідачу послуги у відповідності до умов Договору на загальну суму 189 868,00 грн., що підтверджується підписаними сторонами Актами надання послуг: № 20 від 01.03.2017р. на суму 13 562,00 грн.; № 27 від 10.03.2017р. на суму 13 562,00 грн.; № 41 від 31.03.2017р. на суму 13 562,00 грн.; № 74 від 28.04.2017р. на суму 13 562,00 грн.; № 101 від 31.05.2017р. на суму 13 562,00 грн.; № 125 від 30.06.2017р. на суму 13 562,00 грн.; № 153 від 31.07.2017р. на суму 13 562,00 грн.; № 175 від 31.08.2017р. на суму 13 562,00 грн.; № 196 від 29.09.2017р. на суму 13 562,00 грн.; № 211 від 31.10.2017р. на суму 13 562,00 грн.; № 230 від 30.11.2017р. на суму 13 562,00 грн.; № 248 від 29.12.2017р. на суму 13 562,00 грн.; № 20 від 20.02.2018р. на суму 13 562,00 грн.; № 31 від 28.02.2018р. на суму 13 562,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору оплата за надані послуги здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання обома Сторонами Акту здачі-приймання наданих послуг.

Однак, як зазначає позивач, відповідачем вищенаведені послуги своєчасно та в повному обсязі не були оплачені, оплату здійснено частково на загальну суму 148 533,20 грн., з порушенням строків.

Таким чином, на день звернення до суду сума основного боргу за наданні послуги по Договору становить 41 334,80 грн., яку позивач просить стягнути в позові.

У зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання з оплати послуг позивач в позові також просить стягнути з відповідача 14915,63 грн. інфляційних, 4900,31 грн. 3% річних та 7363,26 грн. пені.

Також позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору ним надсилалась на адресу відповідача претензія № 14 від 23.07.2019 року, яка отримана відповідачем 25.07.2019 року, однак залишена без відповіді та реагування.

Відповідачем в ході розгляду спору подано відзив, в якому позовні вимоги заперечено. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначає, що за умовами Договором послуги надавались в період з 04.01.2017 року до 31.12.2017 року, після чого у зв`язку з закінчення строку дії Договору, до послуг, що надавались після 31.12.2017 року відсутні підстави для застосування умов відповідного Договору.

У зв`язку з чим, відповідач стверджує, що з наведених в позові послуг в межах дії Договору послуги надавались на суму 162744,00 грн., з яких оплачено 148533,20 грн., відповідно заборгованість за Договором складає 14210,80 грн. Решта послуг, що надавались після закінчення дії Договору складають суму 27124,00 грн. і до таких послуг умови Договору не підлягають застосуванню.

До відповідних послуг підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відповідно до якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Претензія позивача за № 14 від 23.07.2019 року надійшла на адресу відповідача, згідно даних Укрпошти, 25.07.2019 року, семиденний строк для проведення розрахунку з позивачем у відповідача спливає 30.07.2019 року, а першим днем порушення зобов`язань є 31.07.2019 року.

Таким чином, відповідна позадоговірна заборгованість в сумі 27124,00 грн. вважається прострочено з 31.07.2019 року і умова про нарахування пені на таку заборгованість не поширюється.

Щодо заявленої в позові пені за порушення грошових зобов`язань за Договором № 0501/17 від 04.01.2017 рокувідповідач зазначив, що до відповідної вимоги минув строк спеціальної позовної давності.

Також, відповідач заперечував проти нарахування позивачем інфляційних та річних на суму заборгованості в розмірі 41 334,80 грн., оскільки вважає, що в розрахунку мала прийматись сума боргу в межах Договору - 14 210,80 грн., і збитки від інфляції мали нараховуватись за іншою формулою згідно з п. 3.2. Постанови Пленуму Вимого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» та рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляиій при розгляді судових справ, виклеєних в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій в спростування викладених відповідачем заперечень зазначив та надав докази укладення між позивачем та відповідачем 19.12.2017 року Додаткової угоди № 1 до Договору № 0501/17 від 04.01.2017 року, відповідно до якої сторони погодили подовжити дію Договору № 0501/17 від 04.01.2017 року до 28.02.2018 року.

Таким чином, позивачем спростовано твердження відповідача, що сума заборгованості, яка виникла в межах Договору є меншою, ніж наведено в позові. Відповідно спростовуються заперечення відповідача в частині позадоговірних відносин сторін.

Також позивач заперечував твердження відповідача про пропуск строку давності для стягнення пені, оскільки відповідний строк є строком, протягом якого особа може звернутись за захистом свого права чи інтересу, відповідно строк давності для стягнення пені починається після припинення нарахування пені згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, інакше позивач змушений би був подавати позов щодо кожного дня нарахування пені.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ч.1 ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Оскільки, відповідач протягом червня - жовтня 2018 року здійснював оплати за надані позивачем за договором № 0501/17 від 04.01.2017 року послуги, останній платіж відповідач здійснив 18.10.2018 року, чим вчинив дії, що свідчать про визнання боргу.

Також, позивачем до відповіді на відзив додано заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою позивач виправив неточності та помилки розрахунку позову і просить стягнути з відповідача 41 334,80 грн. боргу, 15727,65 грн. інфляційних, 5231,37 грн. річних та 7419,88 грн. пені.

Відповідач заперечував відповідь позивача та заяву про уточнення позову з посиланням на пропуск строку давності та обмеження розміру пені.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За наслідками розгляду спору судом встановлено факт прострочення відповідачем зобов`язання з оплати послуг на заявлену в позові суму, що відповідачем не заперечено та не спростовано. У зв`язку з чим, позовна вимога про стягнення 41 334,80 грн. боргу обґрунтована і підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За умовами Договору (п. 6.2.) у випадку несвоєчасної оплати послуг нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої плати за кожен день прострочення, але не більше 5% несвоєчасно оплачених послуг.

Сторонами в Договорі погоджено неустойку за прострочення виконання зобов`язання, яка відповідає ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Також, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, на підставі п. 6.2. Договору позивачем нараховано відповідачу та заявлено в позові до стягнення 7419,88 грн. пені за період з 19.10.2018 року по 18.04.2019 року на суму боргу 41334,80 грн., яка існувала на відповідну дату з врахування часткового погашення (з простроченнями, останній платіж 18.10.2018 року) заборгованості в сумі на суму.

Таким чином, позивачем нараховано пеню на наведену в позові суму з наступного дня після здійснення відповідачем останнього платежу в погашення заборгованості, який є підставою для переривання строку давності.

Відповідачем в запереченнях проти позову не враховано визначену в ст. 534 Цивільного кодексу України черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням, згідно з якою у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Таким чином, обраховуючи позовні вимоги у відповідності до наведеної норми ст. 534 Цивільного кодексу України, здійснені відповідачем платежі підлягали б спрямуванню позивачем не в погашення заборгованості, а на покриття витрати кредитора, пов`язаних з одержанням виконання, на сплату процентів і неустойки і лише потім основної суму боргу. Відповідно, виходячи зі здійснених відповідачем оплат, сума боргу була б значно більшою, ніж наведено в позові за розрахунком позивача. Відповідно, здійснені відповідачем оплати були б підставою для переривання радніших періодів заборгованості, що також призводило б до збільшення нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Наведене дає суду підстави дійти висновку, що правила ведення господарської діяльності передбачають здійснення її на умовах добросовісності, умовах, за яких сторони будь взаємно поважати права та охоронювані законом інтереси одна одної.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, обрахування позивачем пені, виходячи з суми, яка існувала після сплати відповідачем останнього платежу 41334,80 грн., за період з наступного дня після здійснення останнього платежу - з 19.10.2018 року, здійснено в межах сум, на які позивач мав би право в разі застосування визначеної в ст. 534 Цивільного кодексу України черговості погашення вимог за грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене, вимога про стягнення пені підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі, який не перевищує правильний розмір пені, на який має право позивач. Оскільки, пеня нарахована з 19.10.2018 року, щодо відповідної вимоги на момент подання позову не сплинув строк давності.

Крім того, обрахування строку давності щодо заявленої позові пені в порядку, визначеному відповідачем, суперечить ст. 266 Цивільного кодексу України, оскільки строк давності для відповідної додаткової вимоги (щодо стягнення неустойки) спливає значно раніше, ніж строк давності для основної вимоги, що свідчить про неузгодженість норм цивільного та господарського законодавства і призводить до порушення загальних засад виконання господарських зобов`язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, 15727,65 грн. інфляційних та 5231,37 грн. 3% річних нараховані за фактичні періоди прострочення по кожній простроченій сумі в межах строків, визначених законодавством з врахуванням умов Договору та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Постанова Пленуму Вимого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» та рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляиції при розгляді судових справ, виклеєних в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. містять альтернативні і рекомендаційні правила/методики нарахування інфляційних, які не обмежують можливість нарахування інфляційних в іншому порядку, який відповідає ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

У зв`язку з чим, вимоги про стягнення 15727,65 грн. інфляційних та 5231,37 грн. 3% річних правомірні і підлягають задоволенню.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі в сумі 1921,00 грн.

Позивач в позові також просить крім витрат по сплаті судового збору стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду в загальній сумі 8500,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем надано суду докази оплати послуг адвоката в сумі 8500 грн. за платіжним дорученням № 541 від 06.08.2019 року за Договором № 1707/19 від 17.07.2019 року, укладеним з адвокатом Стеців Р.І., яка здійснювала юридичний супровід справи.

Таким чином, понесені позивачем витратина оплату послуг адвоката в сумі 8500 грн., є спімірними обсягу виконаної адвокатом роботи та витраченого часу, позивачем доведені і підлягають відшкодуванню відповідачем.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Интелком» до Публічного акціонерного товариства «Київметробуд» в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 14 Публічного акціонерного товариства «Київметробуд» прo стягнення 68 514,00 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київметробуд» в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 14 Публічного акціонерного товариства «Київметробуд» (08135, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Валентини Чайки, 16, код ЄДРПОУ 01387426) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Интелком» (04210, м. Київ, вул. Кульженків Сім`ї, 35, код ЄДРПОУ 32772435) 41 334,80 грн. основного боргу, 7419,88 грн. пені, 15727,65 грн. інфляційних, 5231,37 грн. 3% річних, 1921,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 8500 грн. витрат на професійну правову допомогу.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 15.10.2019 року

Суддя А.Ю. Кошик