Рішення № 84914860, 01.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2019Справа № 910/8995/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер"

до Міністерства оборони України

про внесення змін до договору

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача не з`явились;

від відповідача Кривошея Д.А. , Гордієнко В.І. (представники за довіреністю).

В судовому засіданні 01.10.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників відповідача, що повне рішення буде складено 15.10.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

09 липня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 09.07.2019 року до Міністерства оборони України (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- змінити пункти 13.5 та 13.6 договору № 286/2/18/178 від 29.12.2018 року укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер", виклавши пункти 13.5. й 13.6. у наступній редакції:

"13.5. Замовник не повертає забезпечення виконання умов договору у разі не виконання умов Договору щодо порушення строків постачання товару більш ніж на три доби або поставки неякісних продуктів харчування (крім порушення вимог до маркування та етикетування, тари та пакування) окрім випадку заміни Постачальником неякісних продуктів харчування протягом двох діб наступних за датою поставки таких неякісних продуктів харчування".

"13.6. Замовник має право повернення Постачальнику забезпечення виконання Договору у разі порушенням ним строків постачання продуктів харчування згідно каталогу із-за обставин, які не залежали від можливостей Постачальника та факт настання яких підтверджено документально, або якщо Постачальником, після отримання претензії від Замовника, протягом строку дії договору, добровільно сплачено штрафні санкції".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зміст пунктів 13.5 та 13.6 договору № 286/2/18/178 від 29.12.2018 року, який був укладений на підставі замовлення відповідача, як державного органу, не відповідає такому замовленню, оскільки застосування звернення стягнення на банківську гарантію позбавляє сторони того на що вони розраховували укладаючи договір, що призведе до втрати можливості позивачем здійснювати поставку продуктів харчування протягом 2019 року, як це встановлено договором, а відповідач не отримає продукти харчування, які планував отримувати протягом 2019 року. На думку позивача, зазначені обставини вказують на те, що умови договору № 286/2/18/178 від 29.12.2018 року потребують уточнення змісту пунктів 13.5 та 13.6 для забезпечення можливості виконання договору відповідно до змісту замовлення відповідача, як державного органу, а також виконання договору відповідно до мети, за якою кожна сторона має отримати те, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/8995/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.08.2019 року.

25.07.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на необґрунтованість вимог позивача, вказуючи, що позивачем не доведено наявність усіх чотирьох умов, які визначені статтею 652 ЦК України, необхідних для зміни договору, у зв`язку з істотною зміною обставин.

В підготовчому засіданні 06.08.2019 року судом оголошувалася перерва.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 03.09.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/8995/19 до судового розгляду по суті на 10.09.2019 року.

В судовому засіданні 10.09.2019 року судом оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 01.10.2019 року представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в позові повністю.

Представник позивача в судове засідання 01.10.2019 року не з`явився. При цьому, 26.09.2019 року через відділ діловодства суду подав заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю представника позивача бути присутнім в судовому засіданні 01.10.2019 року, оскільки представник позивача - адвокат Бєліков В.О. викликаний старшим слідчим в ОВС ГСУ НПУ для участі у допиті потерпілого.

Відхиляючи наведену заяву, суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд зазначає, що у відповідних випадках неможливості явки в судове засідання представника учасника справи (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні тощо) такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно ст.ст. 56, 60, 61 Господарського процесуального кодексу України з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст.74-78 ГПК України).

Отже, позивач не позбавлений можливості залучити іншого представника у судове засідання 01.10.2019 року, а доказів неможливості розгляду спору без участі представника позивача матеріали справи не містять.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.

Крім того, судом також врахований висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 915/593/17, згідно з яким, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" (надалі - позивач, постачальник) та Міністерством оборони України (надалі - відповідач, замовник) укладено договір № 286/2/18/178 на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) (продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2019 рік (надалі - договір).

Вказаний договір укладено відповідно до рішенням тендерного комітету Міністерства оборони України від 20.12.2018 року № 75/627/20 за результатами проведення процедури публічних закупівель.

Відповідно до 1.1. договору, Постачальник зобов`язується у 2019 році здійснити постачання Міністерству оборони України (далі замовник) у зумовлені строки продукти харчування та сушені продукти різні (15890000-3) (продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2019 рік), а замовник прийняти та оплатити вказаний товар відповідно до умов договору та замовлення.

За умовами п. 1.6. договору, строк постачання товару 01 січня до 31 грудня 2019 року.

Згідно з п. 7.2. договору, представник замовника у відповідності до каталогу подає постачальнику попередню заявку (додаток 14.5.) за п`ять робочих днів до початку періоду постачання на постачання харчових продуктів на період (двадцять вісім днів).

Пунктом 7.3. договору передбачено, що постачальник здійснює постачання продуктів харчування на підставі попередньої та поточної заявок відповідно до Каталогу. Поставка продуктів харчування згідно каталогу здійснюється постачальником не частіше як один раз у сім днів у відповідній кількості, якості, асортименті, визначеній у поточній заявці Представника замовника.

В п. 13.3. договору визначено, що постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань за цим договором у розмірі 3% вартості договору банківська гарантія від 28.12.2018 року № 016-60228 видана АБ «Південний» в сумі 8 696 977 грн. 33 коп.

За змістом п. 13.5. договору, замовник не повертає забезпечення виконання договору у разі не виконання умов договору щодо порушення строків постачання товару або поставки неякісних продуктів харчування (крім порушенням вимог до маркування та етикетування, тари та упаковки).

Відповідно до п. 13.6. договору, замовник має право повернення постачальнику забезпечення виконання договору у разі порушення ним строків постачання продуктів харчування згідно каталогу із-за обставин, які виникли поза волею постачальника та факт настання яких підтверджено документально.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що умовами договору № 286/2/18/178 від 29.12.2018 року не достатньо чітко врегульоване питання, строків постачання та, що саме забезпечується банківською гарантією (сплата штрафу, пені, збитків у разі зриву процесу харчування, у яких випадках тощо), що створює неврегульованість відносин сторін в питаннях звернення стягнення на банківську гарантію у разі незначних порушень умов договору. На твердження позивача, він не укладав би договір з відповідачем на умовах, де відповідальність за порушення договору, яке суттєво не впливає на основне зобов`язання (мету та предмет договору) і не призводить до зриву процесу харчування військовослужбовців, передбачає звернення стягнення на банківську гарантію, що значною мірою позбавляє того, на що позивач розраховував при укладенні договору, та що неминуче призведе до банкрутства позивача та унеможливить подальше виконання договору, тому пункти 13.5. та 13.6. договору № 286/2/18/178 від 29.12.2018 року потребують уточнення змісту для забезпечення можливості виконання договору відповідно до замовлення відповідача як державного органу, а також виконання договору відповідно до мети, за якою кожна сторона має отримати те, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Як на підставу внесення змін до пунктів 13.5. та 13.6. договору позивач посилається на науково-правовий висновок № 01-9/1-59 від 10.05.2019 року Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної Академії Правових Наук України.

З метою внесення змін до пунктів 13.5. та 13.6. до договору № 286/2/18/178 від 29.12.2018 року, позивач 13.05.2019 року звернувся до відповідача з листом № 13/05-1 з пропозицією укласти додаткові угоди щодо внесення змін до пунктів 13.5. та 13.6. договорів № 286/2/18/178 від 29.12.2018 року шляхом уточнення положень щодо забезпечення виконання зобов`язань шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Втім, відповідь на пропозицію з боку відповідача не надійшла, додаткова угода не підписана, 20-денний строк на надання відповіді сплив.

Оскільки сторони не дійшли згоди щодо внесення змін до договору, позивач звернувся до суду з даним позовом про внесення змін до договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зі змісту положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вбачається, що завданням суду при здійсненні правосуддя є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного позову є матеріально-правова вимога про внесення змін до пунктів 13.5 та 13.6 договору № 286/2/18/178 від 29.12.2018 року.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

За змістом положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд звертає увагу, що сторони при укладенні договору № 286/2/18/178 від 29.12.2018 року були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, уклавши такий договір.

Згідно з приписами ч.ч. 1-3 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Частинами 4, 5 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Право на подання позову про розірвання договору або внесення змін до договору на підставі ст. 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

Так, у п. 13.1. договору сторони погодили, що зміни та доповнення до договору вносяться тільки у письмовій формі шляхом укладення додаткових угод, які підписуються сторонами договору та додаються до тексту як невід`ємні його частини.

При зверненні до суду з даним позовом позивач зазначає, що 13.05.2019 року звертався до відповідача з листом № 13/05-1 з пропозицією укласти додаткову угоду щодо внесення змін до пунктів 13.5. та 13.6. договору № 286/2/18/178 від 29.12.2018 року, який відповідач залишив без відповіді та задоволення.

В той же час, суд відмічає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту направлення вказаного вище листа відповідачу, як і не містять доказів його отримання останнім.

Тобто, суд не вбачається за можливе встановити факт виконання позивачем встановленого ст. 188 Господарського кодексу України обов`язку щодо направлення відповідачу пропозиції про внесення змін до договору.

Отже, в даному випадку факт не досягнення сторонами згоди щодо внесення змін до договору є непідтвердженим належними на те доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, за відсутності згоди сторін, внесення змін до договору є можливим за умови наявності та доведеності позивачем обставин та підстав, визначених ст. 651 Цивільного кодексу України, або у інших випадках, прямо передбачених договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов`язує можливість розірвання чи зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 927/764/17.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися.

З огляду на викладене, позивачем не доведено одночасної наявності сукупності перелічених вище чотирьох умов та відповідно підстав, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у вигляді зміни умов договору за рішенням суду.

За таких обставин, оскільки позивач не довів порушення його прав чи законних інтересів відповідачем, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом, не довів наявність визначених законом підстав для внесення змін до договору за рішенням суду, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, у зв`язку з чим відмовляє в їх задоволенні.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Договір (додаткові угоди до договору) є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов`язати іншу сторону договору внести зміни до нього поза наведених законодавством підстав; зацікавлена сторона може просити суд внести зміни до договору згідно з рішенням суду лише у випадках, передбачених законом та договором.

Право сторін вільно визначати умови договору може бути обмежено тільки тими випадками, коли актом цивільного законодавства передбачено обов`язковість положень цього акту для сторін договору і сторони не вправі відступити від їх положень.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач належними, допустимими та достатніми доказами не довів обставини щодо наявності підстав для внесення змін до пунктів 13.5 та 13.6 договору № 286/2/18/178 від 29.12.2018 року.

Суд звертає увагу, що науково-правовий висновок № 01-9/1-59 від 10.05.2019 року Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної Академії Правових Наук України, на який посилається позивач як на підтвердження своєї позиції, не є обов`язковим до застосування, оскільки має лише інформаційний характер та не має юридичної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав їх недоведеності та необґрунтованості, в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.10.2019р.

Суддя О.В. Котков