Рішення № 84910186, 01.10.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2019 року № 810/3101/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю.,

секретар судового засідання Барчук Д. І.,

за участю представників:

позивача - Захожи Т.В.,

відповідача - Загороднього С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «МАКСИМУС КОНСТРАКШН» з позовом до Головного управління ДФС в Київській області, у якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.03.2018р. № 0006081414, № 0006091414, № 0006101414.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємством не було допущено порушень податкового законодавства, а господарські операції з контрагентом, які вказані в акті перевірки від 15.02.2018 № 90/10-36-14-14/31201909, мали реальний характер, оформлені належними первинними документами та в повному обсязі відображені в бухгалтерському та податковому обліках. При укладенні господарських договорів із контрагентом, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідали економічному змісту господарських операцій та чинному законодавству України.

Також, позивач звертав увагу на те, що його контрагент на момент відображення у податковому обліку здійснених операцій був зареєстрований в якості юридичної особи та платником податку на додану вартість, а правочини, вчинені із ними, не є нікчемними і не були визнані недійсними в судовому порядку.

Як зазначив позивач, відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між ТОВ «МАКСИМУС КОНСТРАКШН» та його контрагентом ТОВ «ТМ БЕСТ ЛАЙН» (ТОВ «Лінхольд»), а відтак вважає, що оскаржувані рішення контролюючого органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 року відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача подав до суду відзив, в якому підтримав висновки акту перевірки та зазначив, що оскаржувані рішення прийняті відповідно до норм чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах наданих йому повноважень. Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача в охоплений перевіркою період були вчинені виключно з мотивів мінімізації податкових зобов`язань.

Ухвалою суду від 15.05.2019 року закрито підготовче провадження.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що у період з 31.01.2018 по 08.02.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСИМУС КОНСТРАКШН» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ТОВ «МАКСИМУС КОНСТРАКШН» податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2016 по 01.08.2017 року по взаємовідносинам з ТОВ «ТМ Бест Лайн» (колишня назва ТОВ «Лінхольд»).

Результати перевірки оформлені актом від 15.02.2018 № 90/10-36-14-14/31201909 (далі - Акт перевірки).

В акті перевірки стверджується про порушення ТОВ «МАКСИМУС КОНСТРАКШН» вимог податкового законодавства, зокрема:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті у державний бюджет, на загальну суму 261 806,40 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді що перевірявся, на загальну суму 52630,00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 238 266,10 грн.

Такі висновки податковий орган пов`язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТМ Бест Лайн» (колишня назва ТОВ «Лінхольд»). На думку відповідача, контрагент позивача не мав реальних можливостей для поставки будівельних матеріалів.

У свою чергу висновки про ризиковість та/або нереальність фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «ТМ Бест Лайн», ґрунтуються на аналізі власних інформаційних систем контролюючого органу, за даними яких ТОВ «ТМ Бест Лайн» не здійснювало операції з придбання товарів, що у подальшому були реалізовані позивачеві.

На підставі Акту перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС у Київській області були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення від 12.03.2018р. № 0006081414, № 0006091414, № 0006101414.

Скориставшись правом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України, за результатами розгляду якої позивачу відмовлено в перегляді результатів перевірки та у скасуванні винесених рішень.

Однак, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «ТМ Бест Лайн» (колишня назва ТОВ «Лінхольд»), податкові наслідки яких контролюючий орган поставив під сумнів, судом встановлено наступне.

Так, з матеріалів справи встановлено, що 04.08.2015 року між Державним підприємством «Національний будинок органної та камерної музики України» (Замовник) та ТОВ «МАКСИМУС КОНСТРАКШН» (Підрядник) укладено договір підряду №1, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов`язання виконати власними та/або залученими силами і засобами підрядні роботи з реставрації пам`ятки архітектури національного значення «Костьол Святого Миколая» по вул. Червоноармійська (Велика Васильківська), 75 у м. Києві.

Для виконання реставраційних робіт, 20.08.2016 року між ТОВ «Лінхольд» (Постачальник) та ТОВ «МАКСИМУС КОНСТРАКШН» (Покупець) укладено договір поставки товару № 20/08.

Відповідно до умов цього договору, Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату його вартості. Предметом постачання є будівельні матеріали в асортименті, які зазначаються в заявці Покупця та узгоджуються між сторонами. Підтвердженням факту узгодження сторонами асортименту, кількості і ціни товару є прийняття його покупцем по видатковій накладній Постачальника, яка після підписання її обома сторонами є невід`ємною частиною Договору.

Поставка товару, відповідно до умов п. 4 Договору, здійснюється на умовах самовивозу зі складу Продавця.

На виконання умов даного договору ТОВ «Лінхольд» поставило на адресу ТОВ «МАКСИМУС КОНСТРАКШН» товарно-матеріальні цінності (дроти, кислоти, розчинники, шпаклівки, архітектурні деталі декору) на загальну суму 1 745 376,03 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 1920, 1783, 1782, 1781, 1780, 1777, 1776, 1775.

Відповідно до банківської виписки позивачем здійснено оплату за отриманий товар, яка проводилась у безготівковій формі згідно платіжного доручення № 2544 від 30.09.2016.

За фактом поставки товару ТОВ «Лінхольд» оформлено податкові накладні №№ 200, 9, 10, 31, 32, 35, 36, 37, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Лінхольд», позивачем надано до матеріалів справи та досліджено судом в судових засіданнях: акти списання товарів від 30.09.2016, оборотно-сальдову відомість по контрагенту ТОВ «Лінхольд», акти приймання виконаних будівельних робіт, товарно-транспортні накладі від 01.09.2016 та від 25.09.2016, довіреність від ТОВ «МАКСИМУС КОНСТРАКШН» на отримання товарно-матеріальних цінностей від 01.06.2016 на ім`я ОСОБА_1

Суму ПДВ за податковими накладними, виданими ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було включено позивачем до складу податкового кредиту за перевіряємий період.

Також, з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу та якості операцій та розрахунків, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку, в період з 01.02 по 10.02.2017 року Північним офісом Держаудитслужби проведена перевірка ТОВ «МАКСИМУС КОНСТРАКШН», про що складена довідка від 13.02.2017. За даними перевірки, порушень та невідповідностей виявлено не було.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 Положення бухгалтерського обліку «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за №391/3684, фінансова звітність це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства/установи за звітний період.

Звіт про фінансові результати це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства/установи.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87 передбачено, що витрати це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.

Пунктом 32 цього ж положення встановлено, що прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від № 290 від 29.11.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 за № 860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Згідно з пунктом 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від № 318 від 31.12.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У силу положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат.

Такі висновки кореспондують приписам пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, у силу якого для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника податків.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 N 996-XIV визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У свою чергу, під господарською операцією згідно статті 1 вказаного закону розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Тобто, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток (витрат) та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Матеріалами справи підтверджується, що податковий кредит та суми податку на додану вартість за результатами здійснених господарських операцій з ТОВ «Лінхольд» був сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства, обсяг яких є достатнім для висновку про те, що рух товарів, робіт і послуг дійсно мав місце.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів, ТОВ «Лінхольд» було зареєстровано як юридична особа та було платником податку на додану вартість.

Станом на день укладання договору поставки від 20.08.2016 засновником та директором ТОВ «Лінхольд» була ОСОБА_2 (яка і підписала договір поставки), що підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Отже, доводи відповідача про те, що відповідно до протоколу допиту свідка - ОСОБА_3 , який створив ТОВ «Лінхольд» за винагороду і не здійснював господарську діяльність, спростовуються наявними доказами і не можуть бути прийняті судом.

Також в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість вказаного контрагента позивача скасовано чи визнано недійсним за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Водночас відповідач не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту та податку на додану вартість за первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

В Акті перевірки відсутні посилання на випадки ухиляння ТОВ «Лінхольд» від сплати податків та зборів, визначення йому сум податкових зобов`язань, винесення вироків посадовим особам підприємства за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення сторонами угоди з метою неправомірного отримання податкових вигод.

Також, відповідачем не заперечувався факт декларування та сплати як позивачем так і його контрагентом сум податку на додану вартість за наслідками спірних фінансово-господарських операцій.

Крім того, суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ «Лінхольд» матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності, - достовірними.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов`язок довести обставини, що слугували підставою для збільшення контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків у зв`язку з відображенням у бухгалтерському обліку нереальних господарських операцій, покладено на такий орган, як це передбачено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв`язку з цим, при вирішенні в адміністративному суді спору податковим органом мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв`язку згідно з вимогами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи оцінку тим доводам відповідача, що слугували підставою для висновку про нереальність спірних фінансово-господарських операцій, суд також керується принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України». Так, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Тобто, у податкових спорах недобросовісність платника податків має бути встановлена безумовними та недвозначними доказами.

Суд враховує також і те, що відповідно до частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під час розгляду справи відповідач не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчених поданими платником первинними документами, не скористався правами, наданими йому податковим законодавством, для безпосереднього з`ясування обставин, які б підтвердили або спростували висновки про неможливість виконання контрагентами позивача господарських операцій.

Відтак суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом є формальними та необ`єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов`язань та податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, спираючись на наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладений між позивачем та ТОВ «Лінхольд» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Отже, викладений в Акті перевірки висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог - пунктів - п. 44.1, ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 , п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, є необґрунтованим.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення від 12.03.2018р. № 0006081414, № 0006091414 та № 0006101414 є протиправними та підлягають скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності свого рішення.

Водночас позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання послуг та реальність понесених у зв`язку з цим витрат.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2018 року № 0006081414, № 0006091414, № 0006101414, що прийняті Головним управлінням ДФС у Київській області.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (ідентифікаційний код: 31201909) судові витрати в сумі 12041 (дванадцять тисяч сорок одна) грн. 08 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 11 жовтня 2019 р.