Ухвала суду № 84903702, 10.10.2019, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/9837/19

1-кс/569/8292/19

УХВАЛА

10 жовтня 2019 року м. Рівне

Рівненський міський суд у складі слідчого судді Сидорука Є.І., при секретарі судового засідання Григорчук В.М., з участю представника скаржника - адвоката Стецюк Р.А., слідчого Крейтера А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу адвокатів Стецюк Руслани Анатоліївни, Удовиченка Дениса Григоровича в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого про неповернення тимчасово вилученого майна, -

ВСТАНОВИВ:

До слідчого судді Рівненського міського суду надійшла скарга адвокатів Стецюк Руслани Анатоліївни, Удовиченка Дениса Григоровича в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого про неповернення тимчасово вилученого майна.

В обґрунтування скарги зазначено, що СУ ФР ГУ ДФС у Рівненській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32019180000000002 від 09.01.2019 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.204, ч.1 ст.199 КК України.

24.07.2019 року СУ ФР ГУ ДФС у Рівненській області проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 бульвар АДРЕСА_2 , 14-16 АДРЕСА_3 на другому поверсі під час якого було виявлено та вилучено тютюнові вироби, а саме: табак для кальяну.

Дана вилучена продукція, була придбана ОСОБА_1 , через мережу Інтернет у невідомих осіб, для власного вживання. Будь – якого умислу на реалізацію вилучених тютюнових виробів у ОСОБА_1 не було, дана продукція зберігалась та використовувалась лише для власного вживання.

Під час проведення обшуку слідчим не було виявлено та вилучено жодних речей та документів, які б вказували на реалізацію тютюнових виробів, а саме табаку для кальяну.

До цього часу за вказаним кримінальним провадженням жодній особі не оголошено про підозру, причетність вилученого майна до вчинення кримінального правопорушення не доведена, фактів реалізації тютюнових виробів, а саме табаку для кальяну задокументовано не було, тому дії органів досудового розслідування вважаю штучним створенням перешкод у користуванні власністю, яке має триваючий характер.

Вищевказане майно було вилучено 24.07.2019, безпідставне утримання майна позбавляє ОСОБА_1 права розпорядження власним майном, що грубо порушує її права, як власника.

Так, відповідно до ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 22.07.2019р. про проведення обшуку, слідчим суддею було надано дозвіл на вилучення: «незаконно виготовлених тютюнових виробів обклеєних марками акцизного податку…..», проте не було зазначено чіткого найменування та ідентифікаційні ознаки, які саме незаконно виготовлені тютюнові вироби необхідно вилучити.

Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.(ч. 1 ст. 167 КПК України).

Проте у даному кримінальному провадженні арешт на вилучене майно не накладено, клопотань до суду про арешт такого майна не надходило та слідчим суддею не було винесено ухвалу про арешт майна.

З часу вилучення майна минуло багато часу і жодні слідчі дії не проводяться, чим істотно порушено конституційне право, так як відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як свідчать матеріали кримінального провадження відносного ОСОБА_1 кримінальне провадження не відкривалося органом досудового слідства та їй не повідомлялось про підозру у вчиненні будь-яких кримінальних правопорушень.

ОСОБА_1 не є обвинуваченою або особою яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Безпідставне утримання майна, позбавляє ОСОБА_1 права розпоряджатися власним майном, що грубо порушує її права як власника.

Адвокат Стецюк Р.А. в судовому засіданні просила скаргу задовольнити з підстав викладених у скарзі, і судове засідання проводити без фіксаціїї технічними засобами.

Слідчий Крейтер А.О. просив прийняти рішення по скарзі судом на власний розсуд.

Заслухавши учасників судового розгляду, всебічно дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів скарги, СУ ФР ГУ ДФС у Рівненській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32019180000000002 від 09.01.2019 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.204, ч.1 ст.199 КК України.

24.07.2019 року СУ ФР ГУ ДФС у Рівненській області проведено обшук за адресою: АДРЕСА_4 . АДРЕСА_1 бульвар АДРЕСА_2 , 14-16 АДРЕСА_3 на другому поверсі під час якого було виявлено та вилучено тютюнові вироби, а саме: табак для кальяну.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме частиною 3 пункту 1 зазначено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Згідно ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

У відповідності до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно п.1 ч. 6 ст. 100 КПК України, речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню: повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.

У відповідності до ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення.

Так, згідно ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Згідно ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено за по становою прокурора, якщо він визнає таке вилучення безпідставним, а також у випадку, передбаченому ч. 5 ст. 171 КПК України.

При вирішенні питання про арешт майна або його скасування для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Протокол № 1 стаття 1 «Захист власності» говорить «Кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Тим самим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважатися. Тим самим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважатися.

За статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду є джерелом права у національній правовій системі.

З погляду Європейського Суду повага власності основний метод права, міжнародного й внутрішнього дотримання. У Конвенції говориться, що держава зобов`язана дотримувати, виконувати, зміцнювати, захищати й забезпечувати права власності фізичних і юридичних осіб. Порушення Конвенції й Протоколів будуть тоді, коли піде недотримання, невиконання й не забезпечення державою зазначених норм.

Відповідно до ст.1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р., для з"ясування наявності порушення цього положення ЄСПЛ має встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід"ємним принципом всієї Конвенції, що відбито в структурі ст. 1 Протоколу №1 Європейської конвенції з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов"язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами ( див. п. 46 рішення у справі " Устименко проти України", п.п. 51,52 рішення у справі " Рябих проти Росії", п. 31 рішення у справі " Марушин проти Росії", п. 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії").

Основною метою ст.. 1 Першого протоколу до конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82, «новоселець кий проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 1.06.2006).

Як встановлено слідчим суддею, вилучена продукція у ОСОБА_1 не є і не може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегла на собі їх сліди або інші відомості, а також не здобута кримінально протиправним шляхом, оскільки являється її власністю так як була придбана через мережу Інтернет у невідомих осіб для власного вживання. Жодного умислу на реалізацію вилучених тютюнових виробів у ОСОБА_1 не було.

Окрім того встановлено, що у кримінальному провадженні №32019180000000002 від 09.01.2019 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.204, ч.1 ст.199 КК України, ОСОБА_1 не повідомлялось про підозру у вчиненні будь-яких кримінальних правопорушень, вона не є обвинуваченою або особою яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

В ході судового розгляду також було встановлено, що арешт на табак для кальяну в порушення вимог КПК України та Постанов Верховного Суду слідчим суддею не накладався.

У зв`язку з чим, суд вважає доцільним повернути табак для кальяну, який було вилучено згідно протоколу обшуку від 24.07.2019, не вбачаючи потреби для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

На підставі вище викладеного, враховуючи норми Конституції України, ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2016 року №5 " Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», дослідивши надані матеріали, слідчий суддя вважає, що скарга підлягає до задоволення.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 98, 100, 167 -169, 309 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Скаргу адвокатів Стецюк Руслани Анатоліївни, Удовиченка Дениса Григоровича в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого про неповернення тимчасово вилученого майна - задоволити.

Зобов`язати слідчого СУ ФР ГУ ДФС у Рівненській області Крейтер А.О. та/або слідчого який здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №32019180000000002 від 09.01.2019 року та/або прокурора Рівненської області, який здійснює процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні, негайно повернути ОСОБА_1 все вилучене під час обшуку, згідно протоколу обшуку від 24.07.2019 року, за адресою: АДРЕСА_5 на другому поверсі, майно: тютюнові вироби, а саме: табак для кальяну, відповідно до протоколу обшуку від 24.07.2019.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Рівненського міського суду Є.І. Сидорук