Рішення № 84895572, 11.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3227/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1 .Є

відповідач: ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 до Прокуратури Одеської області, в якому позивач просить з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:

стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток слідчого в ОВС прокуратури Одеської області за час вимушеного прогулу за період з 28.06.2017 року по 27.01.2019 року включно в сумі 915116,48 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що на виконання рішення Верховного суду України у справі № 815/7401/16 від 19.09.2018р. позивача поновлено 28.01.2019р. на роботі в органах прокуратури на посаді слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області та переведено у подальшому 31.01.2019р. на посаду прокурора першого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області. Проте, разом із поновленням на роботі відповідачем не здійснено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 28.06.2017р. по 27.01.2019р. Посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ №100 від 08.02.1995р., позивач, визначаючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначає про необхідність врахування збільшення посадових окладів та супутніх виплат працівникам органів прокуратури.

Ухвалою від 03.06.2019 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено учасникам справи п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань; призначено судове засідання по справі на 26.06.2019 р.

27.06.2019р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №23104/19), в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, з підстав наведених у відзиві. Відповідачем зазначено, що ст. 89 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Так, з урахуванням ст. 90 цього Закону, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Таким чином, відповідач стверджує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури є Генеральна прокуратура України, а не Прокуратура Одеської області.

У відзиві на уточнену позовну заяву ( вх.№32718/19 від 12.09.2019р.) відповідач зазначає, що позивач в уточненій позовній заяві, збільшуючи суму позову, посилається на зміну суми середнього заробітку через зміну посадових окладів та інших виплат згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 за № 505 (із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ України за №№ 506, 763 та 657), проте, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012р. передбачено право керівників органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці, крім іншого, установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів; надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни, зазначена надбавка скасовується або розмір її зменшується. Крім іншого відповідач зазначає, що порушена позивачем вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 915116,48 грн. є завищеною.

26.06.2019р. ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 11.07.2019р.

10.07.2019р. до суду надійшла заява представника відповідача (вх. №ЕП/5110/19) про розгляд справи без участі представника Прокуратури Одеської області.

11.07.2019р. до суду надійшла заява позивача про розгляд справи у письмовому провадженні.

До судового засідання 11.07.2019р. сторони не з`явилися, явку представників не забезпечили.

Судом вирішено проводити розгляд справи в письмовому провадженні.

Ухвалою суду від 17.07.2019 р. вирішено розгляд справи за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури Одеської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 678320,28грн. проводити в порядку загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання на28 серпня 2019 року; зобов`язано відповідача надати довідки про середньомісячну/середньоденну заробітну плату.

27.08.2019р. до суду надійшла уточнена позовна заява (вх.№ 30529/19), в якій позивач просив стягнути з прокуратури Одеської області на свою користь середній заробіток слідчого в ОВС прокуратури Одеської області за час вимушеного прогулу за період з 28.06.2017 року по 27.01.2019 року в сумі 915 116,48 грн.

Ухвалою суду від 28.08.2019р., яка занесена до протоколу судового засідання, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 12.09.2019р. для надання можливості відповідачу ознайомитися з уточненим адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 12.09.2019р. у задоволенні клопотання представника Прокуратури Одеської області про залишення адміністративного позову без розгляду відмовлено.

Ухвалою суду від 12.09.2019р., яка занесена до протоколу судового засідання, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 16.09.2019р.

У судове засідання 16.09.2019р. з`явилися позивач та представник відповідача.

Ухвалою суду від 16.09.2019р. у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено.

Ухвалою суду від 16.09.2019р. підготовче провадження в адміністративній справі №420/3227/19 закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 01 жовтня 2019 року о 10 годині 00 хвилин.

У судове засідання 01.10.2019р. з`явилися позивач та представник відповідача.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Наказом прокурора Одеської області № 2627к від 23.11.2016 р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» ОСОБА_3 звільнено з займаної посади та з органів прокуратури.

Позивач оскаржив вказаний наказ до Одеського окружного адміністративного суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/7401/16 від 22.02.2017 р. визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Одеської області №2627к від 23.11.2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким молодшого радника юстиції ОСОБА_3 звільнено з посади слідчого в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області та з органів прокуратури; поновлено молодшого радника юстиції ОСОБА_3 на роботі в органах прокуратури на посаді слідчого в ОВС прокуратури Одеської області з 23.11.2016 року; стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.11.2016 року по 22.02.2017 року у сумі 16185,72грн. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення молодшого радника юстиції ОСОБА_3 на роботі в органах прокуратури на посаді слідчого в ОВС прокуратури Одеської області та стягнення середньомісячного грошового утримання у сумі 5 482, 26 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017р. по справі №815/7401/16 скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в частині задоволення позовних вимог та прийнято нову про відмову у задоволенні позову. В решті - постанову суду першої інстанції залишено без змін.

На підставі вказаної постанови апеляційного суду прокурором Одеської області 27.06.2017р. виданий наказ №1167к про скасування наказу № 439к від 16.03.2017 р. про поновлення позивача на посаді слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області.

Постановою Верховного Суду від 19.09.2018р. касаційну скаргу позивача задоволено, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 р. скасовано, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2017 р. по справі №815/7401/16 залишено в силі.

Наказом прокурора області №239к від 28.01.2019р. позивача поновлено на посаді слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області з 28.06.2017р.

01.03.2019р. ОСОБА_3 звернувся з заявою та рапортом до Прокурора Одеської області про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 28.06.2017 року по 27.01.2019 року.

Листом Начальника відділу фінансування та бухгалтерського обліку – головного бухгалтера прокуратури Одеської області повідомлено ОСОБА_3 , що відділ фінансування та бухгалтерського обліку, в межах своєї компетенції, не може провести виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки будь-які виплати по заробітній платі здійснюються виключно на підставі наказів Генеральної прокуратури України, прокурора області або рішення суду.

20.03.2019р. позивач звернувся із скаргою на дії посадових осіб Одеської обласної прокуратури до Генерального прокурора України, в якій просив вжити передбачених законом заходів щодо поновлення в повному обсязі порушених прав, зокрема виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 28.06.2017р. по 27.01.2019р.

Листом Генеральної прокуратури України №18-640вих-19 від 05.04.2019р. позивачу повідомлено, що підставою для нарахування та виплати зазначеної середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є:

відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 оригінал виконавчого листа;

відповідний наказ про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виданий на підставі рішення суду.

Оскільки в жодній постанові судів, які надійшли додатком до листа, не розглядалося питання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 28.06.2017р. по 27.01.2019р., у прокуратури Одеської області відсутні підстави для виплати середнього заробітку.

У зв`язку з наведеним позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_3 середнього заробітку слідчого в ОВС прокуратури Одеської області за час вимушеного прогулу за період з 28.06.2017 року по 27.01.2019 року в сумі 915116,48грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.

Відповідно до пункту 17 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Частиною другою наведеної статті передбачено, що захист прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулась до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист порушених прав.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб.

Враховуючи, що професійна діяльність прокурорів є публічною службою, на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Суд також зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

Як вбачається з адміністративного позову, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу (за період з 28.06.2017р. по 27.01.2019 р.) у зв`язку із незаконним звільненням.

Судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 19.09.2018р. у справі №815/7401/16 скасовано постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 р., постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2017 р., якою визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Одеської області № 2627к від 23.11.2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким молодшого радника юстиції ОСОБА_3 звільнено з посади слідчого в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області та з органів прокуратури; поновлено молодшого радника юстиції ОСОБА_3 на роботі в органах прокуратури на посаді слідчого в ОВС прокуратури Одеської області з 23.11.2016 року; стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.11.2016 року по 22.02.2017 року у сумі 16185,72грн., залишено в силі. Наказом прокурора області №239к від 28.01.2019р. позивача поновлено на посаді слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області з 28.06.2017р.

Відповідно до судового рішення по справі №815/7401/16 питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.06.2017р. по 27.01.2019р. судом не вирішувалося.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов`язковими до виконання.

Також, право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід`ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до ч.1ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з ч.2ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету згідно з нормами ст. 13 Закону України «Про оплату праці», здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Разом з цим, згідно з нормами ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Статтею 89 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі Порядок № 100).

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку №100 збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься вимушений прогул, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.09.2019р. по справі № 813/1247/17.

У відзиві Прокуратура Одеської області надає інформацію, що середньоденна заробітна плата позивача на посаді слідчого з особливо важливих справ другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області згідно постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. станом на 28.06.2017р. за два місяці роботи перед звільненням складала 834,26грн.

Дана сума підтверджується також довідкою за підписом Начальника відділу фінансування та бухгалтерського обліку – головного бухгалтера (т. 2 а.с. 48).

Згідно листа Прокуратури Одеської області №19-905-19вих. від 13.05.2019р., адресованого ОСОБА_3 , загальна кількість робочих днів у період з 28.06.2017 року по 27.01.2019 року становить 396 днів.

Відповідно до п. 3 ч. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Такою подією суд визначає дату звільнення позивача з посади 28.06.2017р.

Таким чином, враховуючи наведене, на користь позивача має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.06.2017 року по 27.01.2019 року у сумі 330366,96грн. (834,26грн. х 396 днів) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Суд не бере до уваги розрахунок позивача, оскільки останній здійснено виходячи з сум посадових окладів посад аналогічних посаді позивача за більш пізні періоди, в той час як діючим законодавством передбачено обчислення середньої заробітної плати виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Враховуючи, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка була заявлена позивачем складає 915116,48гривень, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягає задоволенню частково, а саме в сумі 330366,96грн. В іншій частині слід відмовити.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/6583/14 від 15.02.2019 року, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Тому, стягненню підлягає сума заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших платежів.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні № 2-рп/2008 від 29 січня 2008 року, зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Цей обов`язок зокрема проявляє себе в дії ст. 43 Конституції України, яка гарантує право працівника на працю, а також в дії ст. 41 Конституції України, яка гарантує кожному його право власності, стверджуючи його нерушимість. При цьому право на працю, безпосередньо включає право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування людини та її сім`ї. Звідси, особливого значення набуває право на своєчасне одержання винагороди за працю та її правовий захист.

Слід зазначити, що несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема заробітної плати, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу №1 Європейської конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", де зазначено: " ОСОБА_4 фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права."

Суд критично ставиться до посилань прокуратури Одеської області, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 на те, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення прокуратури є Генеральна прокуратура України, оскільки виплату суми заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснює орган який безпідставно звільнив працівника.

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України").

При прийнятті рішення суд також враховує, що, з огляду на положення статті 235 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей КАС України, особа, яка не заявила до суду вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу одночасно з вимогою щодо визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, не обмежена правом реалізувати це в майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.09.2019р. у справі №813/1247/17.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити частково.

Стягнути з Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.06.2017 року по 27.01.2019 року у сумі 330366,96грн.(триста тридцять тисяч триста шістдесят шість грн. дев`яносто шість копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11 жовтня 2019р.

Суддя Г.П. Самойлюк

.