Рішення № 84895324, 10.10.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2019 р. № 400/2738/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, вул. Очаківська, 142, м. Миколаїв, 54036 про:скасування постанови від 13.01.2014 р.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач) з вимогою скасувати Постанову Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області „ Про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження” від 13.01.2014 року, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 в межах суми звернення стягнення 6800,00 гривень.

Ухвалою суду від 24.09.2019 року справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з особливостями розгляду окремих категорій справ.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначила, що маючи намір продати будинок за адресою АДРЕСА_2 , звернулась до нотаріуса 07.03.2019 року та дізналась, що на все майно позивача, в тому числі й на вказаний об`єкт нерухомості існує обтяження - арешт нерухомого майна та заборони його відчуження, внесене на підставі постанови відповідача про арешт майна боржника та оголошення заборон на його відчуження від 13.01.2014 року. Постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження позивач вважає такою, що порушує її права, такою, що не відповідає чинному законодавству, а тому підлягає скасуванню.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином.

03.10.2019р. на адресу суду від відповідача надійшов лист, в якому державний виконавець зазначив, що виконавче провадження № 41147678 по виконанню постанови від 22.10.2013 року № 700, виданої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, про стягнення з ОСОБА_4 на користь держави адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 13600,00грн., знищене у зв`язку з закінченням трирічного строку зберігання. Державний виконавець просив суд розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив матеріали справи, суд встановив таке ОСОБА_5

ОСОБА_6 є власником будинку розташованего за адресою АДРЕСА_2 . Маючи намір продати будинок, позивач звернулась до нотаріуса 07.03.2019р. дізналась, що на її майно, в тому числі й на вказаний будинок постаново. Державного виконавця від 13.01.2014 року накладено про арешт майна боржника та оголошення заборон на його відчуження в межах виконавчого провадження 41147678.

22.10.2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві було винесено постанову відносно посадової особи – директора ТОВ «Дніпрянка» ОСОБА_1 в справі про адміністративне правопорушення, та визнано позивача винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-42 КУпАП, та було накладено на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 6800,00грн.

Позивач в позові зазначає, що вказану постанову №700 від 22.10.2013 року не отримувала, власного підпису на ній не ставила, та взагалі про її існування позивачу не було відомо до 07.03.2019р.

Судом встановлено, що 11.12.2013 р. Миколаївським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області було відкрито виконавче провадження ВП №41147678.

13.01.2014 р. державною виконавчою службою була винесена постанова про арешт майна боржника, а саме житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_2 .

26.06.2014 р. за заявою стягувача державним виконавцем Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та разом з виконавчим документом направлено для скерування подальшого виконання до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Але при цьому позивач про існування вказаної постанови про адміністративне правопорушення чи про існування постанови про відкриття виконавчого провадження не знала. Весь час позивач проживала в м. Києві, про дії виконавчої служби не була повідомлена жодним чином та жодного разу.

Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у м. Києві в своєму листі від 12.03.2019 за № 3834 19 повідомило позивачу у період з 26.06.2014 по 07.03.2019 року виконавчих листів та будь-яких інших документів х тому числі заяв, клопотань та скарг за якими боржником є ОСОБА_4 на виконанні не перебуває.

22.03.2019р. ОСОБА_7 звернулась до Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо зняття накладеного арешту з її майна.

19.04.2019р. Миколаївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області в своєму листі зазначив, що зняти раніш накладений арешт на майно не має можливості, оскільки зазначене виконавче провадження завершене 26.06.2014 р. та відповідно знищене у зв`язку з закінченням трирічного строку зберігання.

З метою захисту своїх прав позивач звернулась до суду з відповідним позовом.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 19 зазначеного Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

У заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження". державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

В ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, в тому числі, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Постановами державного виконавця може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 вищевказаного Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 того ж Закону у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 386 Цивільного кодексу України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Зважаючи на інформацію яка міститься в листі відповідача від 03.04.2019 року суд дійшов висновку, що відсутні будь-які документи виконавчого провадження, які б свідчили, що позивач є учасником виконавчого провадження боржником, але при цьому питання про зняття арешту з майна не було вирішено, що зумовлює необхідність зобов`язати відповідача вжити заходів щодо зняття арешту, оскільки вказані обмеження створюють перешкоди у реалізації позивачем свого права на вільне володіння та розпорядженням майно.

Статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року унормовано порядок зняття арешту з майна, накладеного державним виконавцем.

Відповідно до цієї норми особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідачем не доведено належними доказами правомірності існування арешту, накладеного на нерухоме майно позивача, попри відсутність відкритих виконавчих проваджень щодо нього (її правонаступника), а наявність обтяження перешкоджає позивачу на свій розсуд володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тому суд вважає за необхідне для захисту прав позивача скасувати арешт, накладений постановою державного виконавця Миколаївського районного відділу Державної виконавчої служби міста Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 13.01.2014 на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте відповідач не надав жодного доказу, який спростував би доводи позивача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Розглянувши справу, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах орган державної виконавчої служби допустив протиправну бездіяльність, оскільки всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження" не зняв арешт з майна боржника, попри відсутність відкритих виконавчих проваджень щодо нього (його правонаступника).

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача вчинити дії щодо зняття арешту з нерухомого майна, накладеного на підставі постанови державного виконавця.

Судові витрати у справі розподіляються відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (вул. Очаківська, 142, м. Миколаїв, 54036, код ЄДРПОУ 35065915) задовольнити.

2. Скасувати Постанову Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області „Про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження” від 13.01.2014 року в межах виконавчого провадження №41147678, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 в межах суми звернення стягнення 6800,00 гривень.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (вул. Очаківська, 142, м. Миколаїв, 54036, код ЄДРПОУ 35065915) на користь ОСОБА_8 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 768,40 грн., сплачений квитанцією від 04.07.2019р. № 21501155.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов