Рішення № 84895057, 11.10.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 жовтня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3776/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації (далі – відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та виплатити заборгованість з виплати державної допомоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку у відповідача.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганську позивач народила дитину. Оскільки дитина була народжена на тимчасово окупованій території України, позивач зверталась до суду про встановлення факту народження та 07 травня 2019 року на підставі рішення суду отримала свідоцтво про народження дитини. Позивач є одинокою матір`ю, батько дитини записаний з її слів. Оскільки позивач не має матеріальної підтримки від батька дитини, з метою отримання гарантованої діючим законодавством допомоги від держави при народжені дитини, позивач 22 липня 2019 року подала до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації Луганської області заяву про призначення державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Повідомленням від 06 серпня 2019 року без номеру позивачу відмовлено в наданні допомоги при народженні дитини з тієї підстави, що позивач не має право на допомогу при народженні дитини (заяву подано пізніше 12 календарних місяців після народження дитини).

Вчасно подати заяву позивачу заважали об`єктивні обставини, незалежні від її волі, зокрема, проживання на непідконтрольній території, необхідність оформлення свідоцтва про народження дітей в судовому порядку, догляд за дитиною без сторонньої допомоги, оформлення довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. Також у зв`язку з тим, що позивач не вклеїла фотографію після досягнення 25 річного віку, оскільки позивач була вагітна та не мала можливості виїхати на підконтрольну територію України, її паспорт визнано недійсним і позивач була змушена відновлювати документ.

З посиланням на положення статей 46, 51, 52 Конституції України, статті 7 Сімейного кодексу України, статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХІІ “Про державну допомогу сім`ям з дітьми”, статті 7 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751, позивач вважає, що на сьогоднішній день не існує жодної з підстав для невиплати їй допомоги при народженні дитини і є підстави для задоволення позову.

Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації позов не визнало, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) 08 жовтня 2019 року за вхідним реєстраційним № 51077/2019, подало відзив на позовну заяву від 07 жовтня 2019 року за № 4272/01, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити (арк. спр. 35-36).

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи. На даний момент довідка внутрішньо переміщеної особи від 03 липня 2019 року № 152671, видана на ім`я ОСОБА_1 , є дійсною. Позивач звернулась до відповідача 22 липня 2019 року з заявою про призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням від 06 серпня 2019 року про призначення допомоги сім`ям з дітьми встановлено, що позивач не має права на отримання допомоги при народженні дитини, так як на момент звернення минуло більше 12 місяців.

Дійсно, згідно з статтею 1 Закону У країни від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Але, відповідно до пункту 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми», допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. З дати народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до моменту звернення до відповідача (22 липня 2019 року) пройшло більше 12 місяців.

Виходячи з вищенаведеного, відповідач відмовив позивачу у виплаті допомоги при народженні дитини на законних підставах, так як строк звернення було пропущено.

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою від 02 вересня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк. спр. 21-22).

Ухвалою від 11 вересня 2019 року про відкриття провадження в адміністративній справі судом ухвалено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (арк. спр. 1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) має доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження від 07 травня 2019 року Серії НОМЕР_2 та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 07 травня 2019 року за № 00022782584 (арк. спр. 15, 16).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року у справі № 752/8469/19, яке згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 24 травня 2019 року, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа – Голосіївський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про встановлення факту народження дитини задоволено, встановлено факт народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянкою України, яка не перебуває у зареєстрованому шлюбі, дитини жіночої статі – ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Луганськ, Луганської області, Україна, батьком якої у відповідності до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України є громадянин України ОСОБА_3 (арк. спр. 61-62).

ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_2 зареєстровані внутрішньо переміщеними особами, про що свідчать довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 03 липня 2019 року за №№ 923-5000152671, 923-5000152695 відповідно (арк. спр. 14, 18).

У межах спірних правовідносин ОСОБА_1 звернулась до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації з заявою від 22 липня 2019 року, зареєстрованою за № 1199/4, про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, у тому числі допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. спр. 37-39).

Рішенням Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації від 06 серпня 2019 року без номеру про призначення допомоги сім`ям з дітьми визначено, що позивач не має права на допомогу при народженні дитини (арк. спр. 54).

Повідомленням Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації від 06 серпня 2019 року без номеру позивачу повідомлено про відмову в наданні допомоги при народженні дитини з тієї підстави, що позивач не має право на допомогу при народженні дитини (заяву подано пізніше 12 календарних місяців після народження дитини) (арк. спр. 19).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 3 Конституції України закріплено визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III “Про охорону дитинства” кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” (далі - Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2811-XII (тут і надалі посилання наводяться в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини.

Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закону № 2811-XII), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. У разі народження (встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2811-XII про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім`ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.

Рішення органу, що призначає і здійснює виплату державної допомоги, може бути оскаржено у вищестоящих органах виконавчої влади або у судовому порядку (стаття 23 Закону № 2811-XII).

Вказані норми Закону № 2811-XII кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі – Порядок № 1751).

Так, відповідно до абзацу першого пункту 12 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Згідно з пунктом 13 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається у розмірі, встановленому на дату народження дитини. Допомога при народженні дитини, яка народилась після 08 квітня 2011 року, надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами. При цьому така допомога надається у розмірах прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, встановленого на день народження дитини.

Про призначення державної допомоги сім`ям з дітьми чи про відмову в її призначенні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і виплачує зазначену допомогу, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом п`яти днів після прийняття відповідного рішення (абзац сьомий пункту 43 Порядку № 1751).

Рішення органу, що призначає і виплачує державну допомогу сім`ям з дітьми, може бути оскаржено у порядку їх підлеглості у вищестоящі органи або у судовому порядку (пункт 50 Порядку № 1751).

Отже, допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Однак, як встановлено судом, позивач з об`єктивних причин не мала змоги протягом дванадцяти місяців з дня народження дитини звернутися до відповідача з відповідною заявою, оскільки всупереч своїй волі змушена була змінювати місце проживання внаслідок тимчасової окупації території Луганської області, народження дитини на тимчасово окупованій території Луганської області, встановлення в судовому порядку факту народження на тимчасово окупованій території Луганської області, отримання свідоцтва про народження дитини українського зразка лише 07 травня 2019 року та отримання статусу внутрішньо переміщеної особи. З заявою про призначення допомоги при народженні дитини позивач звернулась до відповідача у межах 12-місячного строку з дня встановлення факту народження.

Суд також зазначає, що відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Суд вважає, що позивач і її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у пункті 23 рішення “Кечко проти України” від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини. Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Керуючись принципом верховенства права, з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання допомоги при народженні дитини.

Отже, за заявою від 22 липня 2019 року, зареєстрованою за № 1199/4, Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації повинно було призначити і виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже, рішення Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації від 06 серпня 2019 року без номеру про призначення допомоги сім`ям з дітьми, яким визначено, що позивач не має права на допомогу при народженні дитини, є протиправним та підлягає скасуванню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 223/859/16-а (№ рішення в ЄДРСР 76306504), від 06 вересня 2018 року у справі № 242/5735/16-а (№ рішення в ЄДРСР 76307049), від 24 квітня 2019 року у справі № 462/431/17 (№ рішення в ЄДРСР 81431666) та від 11 вересня 2019 року у справі № 220/2054/16-а (№ рішення в ЄДРСР 84165916).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із прийняттям відповідачем рішення від 06 серпня 2019 року без номеру про призначення допомоги сім`ям з дітьми, яким визначено, що позивач не має права на допомогу при народженні дитини, а не з діями (бездіяльністю) вчиненими останнім з метою виконання своїх функцій та повноважень, суд вважає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування такого рішення відповідача, а також зобов`язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду.

Самі по собі дії відповідача у межах спірних правовідносин не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації від 06 серпня 2019 року без номеру про призначення допомоги сім`ям з дітьми, яким визначено, що ОСОБА_1 не має права на допомогу при народженні дитини;

зобов`язати Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за заявою від 22 липня 2019 року, зареєстрованою за № 1199/4, а також виплатити заборгованість із цієї допомоги, що виникла за період її несплати.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина перша статті 133 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1921,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа мала сплатити судовий збір в розмірі 768,40 грн.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн, що підтверджено квитанцією від 06 вересня 2019 року № 1.

З огляду на те, що позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням обраного позивачем способу судового захисту, відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені нею і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 21844216, місцезнаходження: 93300, Луганська область, Попаснянський район, м. Попасна, пл. Миру, буд. 2) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації від 06 серпня 2019 року без номеру про призначення допомоги сім`ям з дітьми, яким визначено, що ОСОБА_1 не має права на допомогу при народженні дитини.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за заявою від 22 липня 2019 року, зареєстрованою за № 1199/4, а також виплатити заборгованість із цієї допомоги, що виникла за період її несплати.

У задоволенні позовних вимог про визнання дій протиправними відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 21844216, місцезнаходження: 93300, Луганська область, Попаснянський район, м. Попасна, пл. Миру, буд. 2) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська