Рішення № 84894224, 30.09.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2019 року м. Ужгород№ 260/936/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С. А.

при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача - Скочиляс Г.М.

представника відповідача - Міськова Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за повною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області, в якій просить визнати неправомірними дії Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області щодо невиплати пенсії за минулий час, а саме за період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язати Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області виплатити пенсію за вищевказаний період.

Ухвалою суду від 30 липня 2019 року, на підставі поданого відповідачем клопотання замінено Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 2, код ЄДРПОУ - 40384233) на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ - 20453063) (далі - Відповідач).

Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в Донецькій області, та з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини на території Донецької області, була вимушена покинути своє постійне місце проживання та прибути до Закарпатської області, де у встановленому порядку взята на облік як внутрішньо переміщена особа. Так, з 01 березня 2018 року Ужгородським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України у Закарпатській області поновлено виплату пенсії, на підставі рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 13 квітня 2018 року. Однак, пенсія за період з 01 березня 2016 року по 28лютого 2018 року була не виплачена та складає борг в сумі 40 493, 59 гривень.

Представник повивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема вказавши на те, що позивачка звернулася до управління із заявою 24 вересня 2018 року, а до Закарпатського окружного суду з позовною заявою 01.07.2019 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України.

Також вказує на те, що відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Порядку № 365, Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області повідомляло позивачку листом № 02/К-165 від 11 вересня 2018 року, про те, що з 01березня 2018 року пенсію поновлено, а за період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року суму боргу у розмірі 40493, 59 грн. обліковано (лист № 02/К-99 від 10 червня 2019 року). А отже твердження, що сума боргу виникла з вини Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області є безпідставним та необґрунтованим.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду даної справи та вбачається із матеріалів такої, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Ужгородському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області (правонаступник головне управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області) та отримує пенсію за віком, обчислену згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 38).

Разом з тим судом встановлено, що згідно заяви від 30 березня 2018 року про зміну місця проживання та відповідно до рішення засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 13 квітня 2018 року позивачці поновлено виплату пенсії з 01 березня 2018 року і, з врахуванням нової довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Дана обставина відповідачем не заперечується.

Крім того, у ході судового розгляду встановлено, що за період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року заборгованість перед позивачкою по виплаті пенсії становить 40493,59 грн. Як вбачається з пояснень представника відповідача, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює такі виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо невиплати пенсії у період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року, позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом.

Так, статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII(далі - Закон № 1706-VII), відповідно до статті 7 якого для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії .

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Аналогічним чином підлягає застосуванню положення статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV), яке передбачає припинення страхової виплати у інший випадках передбачених законодавством.

Закріплене у Конституції України поняття «закон України» не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Проте, підставою припинення виплати пенсії позивачці стала перевірка місця фактичного проживання.

Водночас ні Закон № 1058-IV, ні Закон № 1105-XIV не передбачають такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії/страхової виплати.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першоїстатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини`суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантуєтьсястаттею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Окрім того, вимоги ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" вказують на те, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення`суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до Постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме: «...при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п`яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на пропущення шестимісячного строку для звернення до суду, так як позивач звернулася до управління із заявою в вересня 2018 року та у червні 2019 року, а позов до Закарпатського окружного адміністративного суду подала 01 липня 2019 року.

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом, відповідно до частини 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.

Згідно з матеріалами справи, призначена пенсія виплачувались позивачу щомісяця до 01 березня 2016 року, після чого її виплата була поновлена з 01 березня 2018 року.

Судом встановлено, що рішення про скасування протоколу про призначення ОСОБА_1 пенсії не приймалося, позивач перебуває на обліку, як пенсіонер в Ужгородському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Закарпатської області, а призначена їй пенсія перераховується згідно з законодавством, що підтверджується розрахунком пенсійних виплат.

Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13).

У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, про що свідчить лист Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області від 11вересня 2018 року за № 02/К-165 та від 10 червня 2019 року за № 02/К-99, в якому вказано, що пенсію поновлено з 01 березня 2018 року, а також обліковано суму боргу за період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 40493, 59грн. (а.с. 12,13).

Суд вказує на те, що позивач тривалий час не отримувала призначену пенсію, про винесення щодо неї будь-яких рішень або розпоряджень про припинення виплати пенсії не повідомлялася, та відповідачем такі обставини під час розгляду справи в суді не спростовані, отже мало місце триваюче порушення прав позивача, яке було відновлено відповідачем тільки з 01 березня 2018 року.

Разом з тим, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача стосуються пенсії, яка є джерелом для її існування, отже є соціальною гарантією визначеною Конституцією України, а саме статтею 46, а нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, що визначено частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV.

Отже, посилання відповідача на те, що позивачем було пропущено шестимісячний строк для звернення до суду, передбачений статтею 122 КАС України є безпідставним.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові ВС КАС від 13.06.2018 року у справі №234/13873/17 (провадження К/9901/990/17).

Щодо позовної вимоги про визнання дії відповідача щодо невиплати пенсії за минулий час, а саме за період з 01 березня 2016 року по 28лютого 2018 року, судом встановлено наступне.

Як встановлено судом, з 01 березня 2016 року виплата пенсії позивачу була припинена відповідно до листа Лівобережного об`єднаного управління ПФУ м.Маріуполя, в якому було зазначено, що остання пенсія була виплачена до 29.02.2016 року.

Однак, приписами статті 49 Закону № 1058 не передбачено таких підстав для припинення виплати пенсії.

Таким чином, жоден з випадків, передбачених статтею 49 Закону № 1058 щодо позивача управлінням не застосовані та не доведені.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи від 28 серпня 2018 року, (а.с. 15).

А Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Щодо доводів відповідача, про застосування Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим Постановою КМ №365 від 08.06.2016 року, то суд критично оцінює такі доводи, оскільки підстави припинення пенсійних виплат визначені у статті 49 Закону України " Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та такий список підстав є вичерпним. Крім того, Постанова КМ є підзаконним нормативно-правовим актом, та не може суперечити актам вищої юридичної сили. Слід також зазначити, що Пункти 7,8,9,13 Порядку, що визначений Постановою № 365 - визнані нечинними Окружним адміністративним судом міста Києва, з чим погодилася і апеляційна інстанція у справі № 826/12123/16 постановою від 04.07.2018 року, рішення набрало законної сили.

Крім того, судом критично оцінюються доводи відповідача з того приводу, що суми які не виплачені за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку. До прийняття даного порядку та доопрацювання програмного забезпечення дані доплати підлягають тільки обліку.

На такі доводи відповідача, суд вважає за необхідне зазначити, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань та таке право не може залежати від наявності чи відсутності у державі окремого порядку, що буде регулювати виплату пенсій, що не виплачені за минулий період.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Закон № 1382-IV гарантує позивачу право на вільний вибір місця проживання в України.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що дії відповідача, які проявилися: у невиплаті пенсії за минулий час, а саме за період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року з посиланням на Порядок № 365; посилання відповідача на відсутність окремого порядку, що регулює виплату пенсій за минулий період є неправомірними та протиправними. Крім того, такі дії відповідача суд не може розцінити як добросовісні, розсудливі, вчинені з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, як цього вимагає частина друга статті 2 КАС України. Відповідно позов цій частині є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області виплатити пенсію за період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року судом встановлено наступне.

Вказану вимогу суд розцінює як похідну вимогу від вимоги про визнання неправомірними дії відповідача щодо невиплати пенсії за минулий час, а саме за період з 01 березня 2016 року по 28лютого 2018 року.

Як вже зазначалося судом, була встановлена неправомірність дій, що полягала у безпідставній відмові у виплаті пенсії за минулий час , чим порушено право позивача, яке гарантоване Конституцією на пенсійне забезпечення.

Крім того, як встановлено судом пенсійні виплати позивачу за період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідачем нараховувались. За результатами розгляду справи, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання неправомірними дій щодо невиплати пенсії за період з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2018 року, то належним способом відновлення порушеного права буде саме зобов`язання відповідача виплатити пенсію позивачу за вищевказаний період.

Такий спосіб захисту узгоджується із вимогами частини 2 статті 46 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", де встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. За вимогами статті 87 Закону України 1788-XII суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою постійною, то суд приходить до висновку про порушення відповідачем вимог Конституції України та Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Враховуючи наведене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року по 28лютого 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним. Крім того, таке право позивача на отримання пенсії мало бути негайно відновлено одразу після першого можливого звернення до пенсійного органу, як внутрішньо переміщеної особи, оскільки пенсія зі спірний період нараховувалася, обліковувалася в органі, що здійснює соціальні виплати та підлягала виплаті за період від часу припинення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висловлена судом у даній адміністративній справі правова позиція узгоджується із правовою позицією викладеною у постановах ВС КАС від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) та від 20.03.2019 року справа №554/4442/17 (провадження №К/9901/4254/17).

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для прийняття рішення про невиплату позивачу боргу за минулий період. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають до повного задоволення, з вище визначених судом підстав.

Приписами частини 1 статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на норму вищевикладеної статті КАС України, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 у межах суми виплати за один місяць.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 139 КАС України чітко передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Однак, враховуючи те, що згідно ухвали суду про відкриття провадження судом позивача звільнено від сплати судового збору у зв`язку і з скрутним матеріальним становищем, судові витрати в даному випадку не підлягають розподілу.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (88008, Закарпатська обл., м.Ужгород, пл.Народна,4, код ЄДРПОУ- 20453063) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88017, вул. Загорська 2, м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ - 40384233) щодо не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) недоотриманої пенсії в розмірі 40493,59грн. за період з 01.03.2016 року по 28.02.2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (88008, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Народна,4, код ЄДРПОУ- 20453063) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) заборгованість по виплаті пенсії з 01.03.2016 року по 28.02.2018 року в розмірі 40493,59 грн. (сорок тисяч чотириста дев`яносто три гривні п`ятдесят дев`ять копійок).

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) у межах суми виплати за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано судом 10.10.2019 року.

СуддяC.А. Гебеш