Рішення № 84893102, 10.10.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 жовтня 2019 р. Справа № 120/2565/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

08 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду україни у Вінницькій області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за вислугу років. На підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року орган Пенсійного фонду нарахував йому пенсійну заборгованість в сумі 4075,55 гривень за період з 01 січня 2018 року по 15 січня 2019 року.

Звернувшись у квітні 2019 року із листом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з проханням повідомити про порядок і строк виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду, отримав відповідь, у якій вказано, що донараховані кошти в сумі 4075,55 гривень будуть виплачені відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649.

Не погодившись із такою відповіддю, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, а саме щодо невиплати нарахованої пенсійної заборгованості за період з 01 січня 2018 року по 15 січня 2019 року у розмірі 4075,55 гривень, а також стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла через неналежне виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року у справі №120/4098/18-а за період з 01 січня 2018 року по 15 січня 2019 року з нарахованою компенсацією втрати частини доходів (урахуванням індексу інфляції) та 3% річних у розмірі 4216,29 гривень.

Ухвалою від 12 серпня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

28 серпня 2019 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що нарахована пенсійна заборгованість в розмірі 4075,55 гривень підлягає виплаті позивачу з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України №649 від 22 серпня 2018 року, якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішення суду. Вказаний Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилась внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті. Згідно з пунктом 2 згаданого Порядку підлягають виконанню рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», тобто після 01 січня 2013 року, на виконання яких стягувачу нараховано пенсію, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету та залишається невиплаченою, або рішення суду про стягнення коштів. Крім того, відповідно до пункту 4 Порядку черговість виконання рішення визначається датою їх надходження до боржника. Про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку боржником чи про відсутність підстав для виплати суми, відповідне рішення приймає Комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що утворюється в Пенсійному фонді України (пункти 6, 8 Порядку).

Разом з тим, на виконання пункту 3 Порядку постановою правління Пенсійного фонду України від 26 вересня 2018 року затверджено Порядок ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2018 року за №1189/32641. Пенсійний фонд України відповідно до згаданого Порядку формує вказаний реєстр.

Відтак, відповідач зауважує, що на виконання вказаних правових актів та листа Пенсійного фонду України №101/02-11 від 02 січня 2019 року Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 22 січня 2019 року надано Пенсійному фонду України інформацію щодо нарахованих позивачу коштів на виконання рішення суду, що підтверджується витягом з реєстру. Виплата нарахованих коштів буде здійснена після виділення асигнувань з державного бюджету.

05 вересня 2019 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач не спростував твердження та аргументи стосовно позовних вимог, а тому невиплата заборгованості за минулий період з 01 січня 2018 року по 15 січня 2019 року у розмірі 4075,55 гривень вказує на протиправну бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

При ухваленні даного рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, суд звертає увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статтей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Зважаючи на те, що ухвалою суду від 12 серпня 2019 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто, в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 у справі №120/4098/18-а визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку з 74 % від відповідних сум грошового забезпечення на 70 % від відповідних сум грошового забезпечення та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії за вислугу років в розмірі 74% від відповідних сум грошового забезпечення. Вказане судове рішення набрало законної сили 16 січня 2019 року, однак до цього часу відповідачем в повному обсязі не виконане.

ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернувся до відповідача із заявою про повідомлення про порядок та строки виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року.

Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області 17 квітня 2019 року листом №855/Є-12 надало відповідь, у якій повідомило, що на виконання рішення окружного адміністративного суду позивачу здійснено перерахунок пенсії, що становить 9160,93 гривень. Доплату в сумі 233,65 гривень за період з 16 січня 2019 року по 31 січня 2019 року нараховано та виплачено в січні 2019 року.Доплату в розмірі 4075,55 гривень, нараховану за період з 01 січня 2018 року по 15 січня 2019 року, буде виплачено відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 у справі №120/4098/18-а позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку з 74 % від відповідних сум грошового забезпечення на 70 % від відповідних сум грошового забезпечення та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії за вислугу років в розмірі 74% від відповідних сум грошового забезпечення. Водночас у задоволенні решти позовних вимог, а саме щодо виплати позивачу різниці перерахованої пенсії, судом відмовлено.

Отже, вказаним судовим рішенням на пенсійний орган не було покладено обов`язку з виплати позивачу заборгованості після проведення перерахунку пенсії, починаючи з 01 січня 2018 року. Більше того, у задоволенні позовних вимог в цій частині було відмовлено. Відтак, посилання позивача на протиправну бездіяльність відповідача щодо належного виконання судового рішення є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, у зв`язку з виконанням судового рішення та перерахунком пенсії позивача, відповідач нарахував йому доплату до пенсії в розмірі 4075,55 гривень за період з 01 січня 2018 року по 15 січня 2019 року.

Поза сумнівом, позивач має право на її отримання, що відповідач не заперечує.

Водночас, суд наголошує, що обов`язок з виплати цієї заборгованості не покладений на відповідача судовим рішенням, а тому доводи позивача щодо невиконання остаточного судового рішення є помилковими.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України фінансують вказані види пенсійних виплат за рахунок коштів Державного бюджету.

28 серпня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду». Цією постановою затверджений Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (надалі - Порядок № 649) та установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.

Пунктом 1 Порядку №649 визначено механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійного фонду України на цю мету.

Згідно з пунктом 2 Порядку №649 виконанню підлягають рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких стягувачу нараховано пенсію, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету та залишається невиплаченою, або рішення суду про стягнення коштів.

Пунктом 3 Порядку №649 визначено, що боржник (орган Пенсійного фонду України) веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.

Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника (пункт 4 Порядку №649).

В силу вимог пунктів 5, 6, 7 Порядку №649, для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою. Перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія). Комісія утворюється у складі не менше семи осіб. Персональний склад комісії, її голова, заступник голови та секретар затверджуються Головою правління Пенсійного фонду України.

Відповідно до пунктів 8, 9 Порядку №649 комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку. Рішення оформляються протоколом, у якому за наявності підстав зазначаються пропозиції щодо перерахунку коштів на рахунок боржника. Протокол підписується всіма членами комісії і подається Голові правління Пенсійного фонду України, який не пізніше трьох робочих днів приймає рішення про виділення коштів.

Згідно з пунктом 10 Порядку №649 виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.

Боржник у триденний строк повідомляє стягувачу про виділення коштів та не пізніше десяти робочих днів з дня надходження коштів у межах встановленого Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоду виплати пенсії зобов`язаний здійснити виплату стягувачу суми, що підлягає виплаті, у порядку, встановленому статтею 47 зазначеного Закону (пункт 11 Порядку №649).

Крім того, постановою правління Пенсійного фонду України від 26 вересня 2018 року № 20-1 затверджено Порядок ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2018 року за № 1189/32641 (надалі - Порядок №20-1).

Вказаний Порядок відповідно до пункту 3 Порядку №649 визначає процедуру функціонування реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, та внесення інформації до нього.

Відповідно до пункту 6 Порядку №20-1 доступ до відомостей реєстру надається працівникам Пенсійного фонду України та його територіальних органів, якщо це передбачено їх посадовими інструкціями або потрібно для виконання дорученої їм роботи, а також членам комісії з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що утворюється відповідно до пункту 7 Порядку № 649.

Внесення інформації до реєстру здійснюється відповідальною особою боржника. Якщо на дату внесення інформації стягувач перебуває на обліку в іншому територіальному органі Пенсійного фонду України, який не є боржником, інформацію до реєстру вносить відповідальна особа цього органу з урахуванням матеріалів пенсійної справи стягувача та наявного у ній рішення суду (пункт 7 Порядку №20-1).

Отже, на сьогодні питання погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, врегульоване Кабінетом Міністрів України як вищим органом виконавчої влади.

При цьому, орядком визначено, що виплата такої заборгованості буде здійснюватись за рахунок коштів, спеціально передбачених у державному бюджеті Пенсійного фонду України на цю мету.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність в діях Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області ознак протиправної бездіяльності, що оскаржується позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність), Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини».

У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Крім того, у рішенні «Великода проти України», № 43331/12, від 3 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

В цьому контексті слід зазначити, що на сьогодні порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат визначений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 і прийняття судом рішення про стягнення на користь позивача спірної пенсійної заборгованості, по-перше, буде суперечити цьому порядку, по-друге, порушуватиме права інших осіб, виплата яким такої ж заборгованості здійснюється з дотриманням цього порядку, і, по-третє, не відповідатиме справедливому балансу інтересів.

Водночас, суд не бере до уваги посилання позивача на порушення його прав у зв`язку з невиконанням остаточного судового рішення, оскільки, як вже зазначалося раніше, судовим рішенням, ухваленим на користь позивача, відповідача не було зобов`язано вчинити дії з виплати спірної заборгованості.

Крім того, оцінюючи вимоги позивача в частині нарахування компенсації втрати частини доходів (урахуванням індексу інфляції) та 3% річних на суму пенсійної заборгованості в розмірі 4216,29 гривень, то такі вимоги не можуть бути задоволені, оскільки є похідними від вимоги про стягнення вказаної заборгованості на користь позивача.

Окрім того, варто звернути увагу на таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (надалі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (надалі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За правилами статті 3 Закону №2050-ІІІ визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, положення зазначених статей Закону №2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Відповідно до статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Відтак, Закон №2050-ІІІ та Порядок №159 пов`язують виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Разом з тим, виплата нарахованої пенсії позивачу за рішенням Вінницького окружного адміністративного суду 17 грудня 2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не здійснена, а отже відсутня виплата основної суми доходу в розумінні Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, за наявності якої можлива виплата суми компенсації, а тому вимога про нарахування компенсації та 3% річних є передчасною.

Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, наявні у справі, та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а також за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат, такі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)

Повний текст рішення складено 10.10.2019

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович