Рішення № 84891289, 03.10.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/4128/19

Провадження №2/523/2731/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2019 р. м.Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.

за участю секретаря - Шевчук М.Є.,

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в місті Одеса, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради - про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовними вимогами в яких просить встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі АДРЕСА_1 , з липня 2012р. по 05 грудня 2018р., визнавши за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_4 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складається з вказаної вище квартири. Позивач стверджує, що вона з липня 2012р. по день смерті ОСОБА_4 , постійно проживала з нею в квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації свого місця проживання. Вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, здійснювали поточний ремонт в квартирі, купували меблі, вона особисто сплачувала комунальні послуги. У 2017р. ОСОБА_4 була проведена операція, яку оплатила позивач. Після, продовжуючи проживати разом, весь час реабілітації ОСОБА_4 , позивач допомагала, підтримувала та повністю її доглядала. Після смерті ОСОБА_4 , позивач поховала її за свій кошт. Як стверджує позивач у ОСОБА_4 відсутні родичі, які б претендували на спадщину, а вона є спадкоємцем четвертої черги. Втім, оформити право на спадщину вона не має можливості, так як нотаріусом у цьому їй було відмовлено, з посиланням на відсутність достатніх документів підтверджуючих їх спільне проживання. На її думку такі обставини є підставою для визнання за нею права власності на спадкову квартиру.

Позивач та її представник в судовому засіданні пред`явлені позовні вимоги підтримали, просять задовольнити.

Представник Одеської міської ради у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на їхню недоведеність та безпідставність, надавши письмові пояснення.

Суд, заслухавши сторін, вивчивши матеріали справи, допитавши свідків, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 червня 2012р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д., реєстровий номер 566, ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.27-29) .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт її смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Одеським міським відділом державної РАЦС Головного територіального управління юстиції в Одеській області на підставі а/з про смерть №13502 (а.с.11).

Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається із зазначеної вище квартири.

Згідно копії спадкової справи №302/2019р. до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 , із заявою про прийняття спадщини від 15 квітня 2019р. звернулась ОСОБА_3 (а.с.66 обор.).

Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , матеріали спадкової справи не містять та судом не встановлено. При цьому судом встановлено, що чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.35), а їх син - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.36).

Відтак, судом досліджується питання про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що є наслідком можливого прийняття спадщини ОСОБА_3 , як спадкоємцем четвертої черги в силу ст.1264 ЦК України, якою встановлено, що в четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом частин 3, 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Як було роз`яснено у пункті 21 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК ( 2947-14 ) про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, надані з боку позивача, на підтвердження заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , доведений з огляду на таке.

Так, згідно паспорта громадянки України серії НОМЕР_2 , виданого Суворовським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

За приписами ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, сам по собі факт реєстрації ОСОБА_3 за адресою, яка відрізняється від адреси її фактично проживання, жодним чином не може впливати на обсяг виникнення у неї цивільних прав та обов`язків, або впливати на їх обмеження.

З вказаних вище підстав, суд відхиляє заперечення представника відповідача, яка вважала, що місцем проживання ОСОБА_3 є місце її реєстрації.

Факт проживання позивачки з 2012р. однією сім`єю з ОСОБА_4 по день смерті останньої підтвердила допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , яка є соціальним працівником та постійно обслуговувала ОСОБА_4 за місцем її проживання. Свідок зазначила, що вона постійно з 2012р. два рази на тиждень відвідувала ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 , під час якого в квартирі постійно знаходилась ОСОБА_3 Свідок пояснила, що вона бачила особисті речі ОСОБА_3 в квартирі, житлова кімната була забезпечена двома ліжками, на одному розташовувалась ОСОБА_4 , а на іншому ОСОБА_3 . Виходячи з побаченого, свідок вважала, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 існували взаємні права та обов`язки. ОСОБА_3 постійно доглядала та допомагала ОСОБА_4 , як по господарству, так і під час травмування останньої та проведення операції по заміні суглобу. Іноді ОСОБА_3 давала їй особисто грошові кошти для проведення оплати за надані житлово-комунальні послуги по квартирі в якій вони спільно проживали.

На підтвердження показів свідка щодо наявності між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спільного побуту, судом досліджені докази, зокрема товарні накладні, з яких вбачається, що ОСОБА_3 у вересні 2012р. придбавала меблі - «стінку», яку було доставлено до спірної квартири, у вересні 2018р. водонагрівач та унітаз, які також були встановлені в квартирі ОСОБА_4 . При цьому допитаний свідок ОСОБА_8 підтвердив, що унітаз був придбаний ОСОБА_3 та ним особисто встановлений в квартирі АДРЕСА_1 за проханням ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_9 , сусідка ОСОБА_4 , показала, що знає останню з 2012р. після її переїзду до квартири, в яку згодом вселилась ОСОБА_3 Вона постійно бачила ОСОБА_3 , та вважала, що вона проживає разом з ОСОБА_4 . Аналогічні покази, надала в судовому засіданні свідок ОСОБА_10

Свідок ОСОБА_11 , яка знає ОСОБА_4 з 1983р., а з 2012р. проживала разом з нею в одному житловому будинку, показала, що ОСОБА_3 переїхала до ОСОБА_4 після придбання нею квартири, тобто приблизно у вересні 2012р. З того часу вони спільно проживали, гуляли. Їй особисто відомо, що ОСОБА_3 придбавала продукти, готувала їжу, між нею та ОСОБА_4 був спільний побут.

Допитана, як свідок ОСОБА_12 , сусідка ОСОБА_4 , також в судовому засіданні підтвердила факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 однією сім`єю, ведення спільного господарства, наявність між ними спільних прав та обов`язків.

З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Дані про їх заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, їх показання об`єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Отже, показання допитаних в судовому засіданні свідків, які не суперечать одне одному, підтверджують спільне проживання однією сім`єю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , вказують на наявність у них спільного побуту, виникнення з цього приводу взаємних прав та обов`язків, яке було засновано на систематичності. Разом з тим, враховуючи наявні докази та особисті пояснення позивача, суд вважає, що факт спільного проживання підлягає встановленню з вересня 2012р., а не з липня 2012р., як просила ОСОБА_3 у позовній заяві.

Крім того, факт проживання ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_4 з 2012р. по час смерті останньої, підтверджується актом від 21.02.2019р. складеного мешканцями житлового будинку ( ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 ), підписи яких були посвідчені посадовою особою ТОВ «Керуюча компанія «Суворовський», який судом оцінюється, як письмовий доказ. Також слід зазначити, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були допитані судом, як свідки, та підтвердили свої письмові пояснення, надані в акті від 21.02.2019р.

Також факт піклування ОСОБА_3 відносно ОСОБА_4 , а як наслідок підтримку один одного морально та матеріально, підтверджується фактом проведення операції відносно ОСОБА_4 шляхом заміни штучного суглобу в 2017р., який було придбано за 48 551,00грн., платником якого був ОСОБА_15 , син позивачки. При цьому, як пояснювали свідки та сама позивач, грошові кошти на придбання штучного суглобу передавала своєму сину ОСОБА_3 .

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині заявлених вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Інші заперечення представника відповідача фактично стосуються оцінки доказів наданих з боку позивача, які суд вважає прийнятними та такими, що доводять пред`явлені позовні вимоги ОСОБА_3 . Відтак, такі заперечення судом відхиляються. Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача, з боку відповідача суду не надано. Внесені заперечення ґрунтуються лише на припущеннях, що не може бути покладено в обґрунтування рішення суду.

Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, то слід заначити наступне.

Як убачається з відповіді приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Пепеляшковою А.О. від 01.03.2019р. №50/01-16, в зв`язку з відсутністю достатніх доказів спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 однією сім`ю, останній було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та роз`яснено її право на звернення до суду. Наявність відкритої спадкової справи до майна ОСОБА_4 , вказує на те, що ОСОБА_3 є такою, що прийняла спадщину (ст.1269 ЦК).

Посилаючись на зазначені вище обставини позивач вважає, що позбавлена права на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом у встановленому законом порядку, а відтак має право на захист своїх прав в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частина 1 ст.1297 ЦК України визначає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно ч.1 ст.1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Згідно з ст. 392 ЦК власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналізуючи вказані вище норми, слід дійти висновку, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, такі перешкоди є непереборними, які неможливо усунути не інакше, як в судовому поряду. При цьому, суд наголошує, що відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

У відповідність до п.4.15 пункту 4 глави 10 розділу II Положення про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно або видача свідоцтва про право власності на частку у спільному сумісному майні подружжя, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. Згідно п.4.18. пункту 4 глави 10 розділу II Положення, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Отже, правовою підставою для набуття права власності на спадкове нерухоме майно є видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом.

Підстава, за якою ОСОБА_3 було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, усунуто даним рішенням суду. Відтак, вона не позбавлена права в нотаріальному порядку оформити свої спадкові права.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання за ОСОБА_3 права власності на спадкову квартиру, в порядку спадкування за законом є передчасними, а відтак не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.12,13,76,141,259,263-265,268, 279 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовну заяву ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 з вересня 2012р. по 05 грудня 2018р. в квартирі АДРЕСА_1 .

В частині позовних вимог ОСОБА_3 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду, через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 09 жовтня 2019р.

Суддя