Ухвала суду № 84886570, 10.10.2019, Путивльський районний суд Сумської області

Справа № 584/372/18

Провадження № 2/584/33/19

УХВАЛА

10.10.2019 Путивльський районний суд Сумської області

у складі: головуючого - судді Данік Я.І.

за участі: секретаря – Худайкулової О.М.

представника позивача – Андрієнко Н.О.

відповідача ОСОБА_1 .Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Путивль клопотання представника позивача – адвоката Андрієнко Наталії Олексіївни про закриття провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» до ОСОБА_2 про стягнення вартості не облікованої електричної енергії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з указаним позовом, який обґрунтовував тим, що 25 квітня 2003 року між ВАТ «Сумиобленерго», правонаступником якого є позивач, та відповідачем як фізичною особою-підприємцем укладено договір про постачання електричної енергії №197. 29 грудня 2016 року ОСОБА_2 припинив свою підприємницьку діяльність, у зв?язку з чим 11 грудня 2017 року позивачем до вказаного договору укладено додаткову угоду №16 з відповідачем вже як з фізичною особою. 22 лютого 2017 року під час перевірки на об?єкті ОСОБА_2 бар «Таверна» працівниками філії «Путивльський РЕМ» ПАТ «Сумиобленерго» було виявлено факт безоблікового використання електроенергії, про що було складено акт, у зв?язку з чим позивач просив стягнути з ОСОБА_2 вартість не облікованої електричної енергії 35187 грн. 05 коп.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Андрієнко Н.О. заявила клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки на момент, коли ПАТ «Сумиобленерго» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_2 , була інша судова практика і спори до колишніх ФОП розглядались у порядку цивільного судочинства, а на теперішній час згідно з практикою діючого Верховного Суду такі спори мають розглядатися в порядку ГПК України.

Заслухавши представника позивача, яка клопотання підтримала, відповідача, який заперечував проти задоволення клопотання, суд дійшов наступного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір про постачання електричної енергії №197 від 25 квітня 2003 року був укладений між ВАТ «Сумиобленерго», правонаступником якого є ПАТ «Сумиобленерго», та приватним підприємцем ОСОБА_2 (а.с.5-7).

Відповідно до Акта про порушення №071653 від 22 лютого 2017 року, останній складено стосовно порушень виявлених на об`єкті – бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: с.Пересипки Путивльського району Сумської області, що належить ФОП « ОСОБА_2 » (а.с.28).

У позовній заяві ПАТ «Сумиобленерго» зазначено, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються «Правилами користування електричною енергією», затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року №28, а не «Правилами користування електричною енергією для населення», які затверджені постановою Кабінетом Міністрів України від 26 липня 1999 року №1357, оскільки відповідач не є побутовим споживачем і не відноситься до категорії «Населення», а в судовому засіданні представник позивача також підтвердив, що правовідносини сторін виникли між ними на підставі Договору про постачання електричної енергії №197 від 25 квітня 2003 року, укладеного з відповідачем як фізичною особою-підприємцем та на підставі якого складено вищевказаний Акт.

Таким чином, правовідносини сторін виникли з виконання правочину у господарській діяльності.

Та обставина, що ФОП « ОСОБА_2 » припинено з 29 грудня 2016 року, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не є належною підставою для вирішення вказаного спору у порядку цивільного, а не господарського судочинства, виходячи з наступних підстав.

Як роз?яснено Великою Палатою Верховного Суду в постанові по справі №910/8729/18 від 13 лютого 2019 року, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення ч.1 ст.20, ст.ст.4, 45 ГПК Цкраїни для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналіз змісту та підстав як первісного так і зустрічного позову свідчить про те, що правовідносини сторін виникли з Договору про постачання електричної енергії №197 від 25 квітня 2003 року, яким було опосередковано зобов`язальні правовідносини сторін спору з надання послуг та його виконання, зобов`язання за яким у відповідача ОСОБА_2 із втратою його статусу як ФОП не припинились, так як ним як власником нежитлового приміщення електрична енергія споживається не як побутовим споживачем.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Відповідно до ст.51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до ст.52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом ст.ст.51, 52, 598-609 ЦК України, ст.ст.202-208 ГК України, ч.8 ст.4 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року (справа №910/8729/18, провадження №12-294гс18).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.2 ст.255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Зважаючи на те, що в силу вимог ст.7 Закону України «Про судовий збір» повернення судового збору при закритті провадження у справі здійснюється за заявою особи, яка його сплатила, за ухвалою суду, то суд вважає за необхідне роз`яснити ПАТ «Сумиобленерго» його право звернутися до суду з заявою про повернення судового збору.

Керуючись ст. ст.141, 142, 255, 256, 258-261 ЦПК України, суд

постановив:

Задовольнити клопотання представника позивача – адвоката Андрієнко Наталії Олексіївни.

Закрити провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» до ОСОБА_2 про стягнення вартості не облікованої електричної енергії.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Путивльський районний суд шляхом подачі протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: підпис

З оригіналом згідно:

Суддя

Путивльського районного суду Я.І.Данік