Рішення № 84882114, 09.10.2019, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/18140/18

Провадження №2/263/885/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2019 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі судді Папаценко П.І., при секретарі Шамбелан К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/37-3312 від 21.11.2018 року ( про захист права на землю), -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м.Маріуполя знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/37-3312 від 21.11.2018 року ( про захист права на землю).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Маріупольська міська рада порушила строки розгляду заяви позивача, передбачені ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, а також відповідач у оскаржуваному рішенні Маріупольської міської ради Донецької області №7/37-3312 від 21.11.2018 року взагалі не зазначив мотивів відмови, зокрема, жодної із вичерпних встановлених законом підстав, передбачених ч. 3 ст. 123 ЗК України. Тобто, відповідач не мав жодних підстав передбачених законом для прийняття рішення про відмову у розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (реконструкції існуючого павільйону під магазин).

Позивач та його представник, належним чином повідомлені про час, місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, надали суду заяву про підтримку позовних вимог за обставинами, наведеними в позовній заяві та про розгляд справи у їх відсутність.

Представник відповідача Маріупольської міської ради у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, заперечував проти задоволення позовних вимог.

При зазначених обставинах, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності осіб, які не з`явилися до суду, оскільки в матеріалах справи мається достатньо доказів для вирішення по суті спірних правових відносин.

Фіксація судового процесу технічними засобами не велась у відповідності з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть в ній участь.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правові відносини.

На підставі рішення Маріупольської міської ради №6/28-3236 від 18.06.2013 року між Маріупольською міською радою та громадянином ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки від 08.07.2013 року, зареєстрований Реєстраційною службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області від 23.08.2013 року за реєстраційним №2294165, відповідно до якого ОСОБА_2 було надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 1412336300:01:017:0246, площею 0,0061 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 3.1. Договору Договір укладено на 5 років ( з 18.06.2013 року по 18.06.2018 року).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №25216287 від 06.08.2014 року, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно №25215909 від 06.08.2014 року ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

30 травня 2018 року ОСОБА_2 у відповідності з рішенням Маріупольської міської ради від 28.01.2016 року №7/4-50, звернувся до Маріупольської міської ради Донецької області із заявою реєстраційний номер НОМЕР_1 щодо надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0320 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (реконструкції існуючого торгівельного павільйону під магазин) по АДРЕСА_1 .

Позивачем було надано разом із заявою всі необхідні документи, що підтверджується копією опису вхідного пакету документів від 30.05.2018 року реєстраційний №40-001-1261.

У результаті розгляду заяви позивача Маріупольська міська рада прийняла рішення №7/37-3312 від 21.11.2018 року, згідно якого було вирішено відмовити ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0320 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (реконструкції існуючого торгівельного павільйону під магазин) по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення позивач посилається на те, що Маріупольською міською радою було порушено строки розгляду заяви ОСОБА_2 від 30.05.2018 р., передбачені ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.

Позивач подав заяву 30 травня 2018 року, а Маріупольська міська рада прийняла оскаржуване рішення №7/37-3312 21 листопада 2018 року, тобто майже після шести місяців після подання заяви.

Також позивач зазначає, що в оскаржуваному рішенні Маріупольська міська рада не зазначила жодних законних підстав щодо відмови у розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тому вказане рішення міської ради є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.

Разом з тим, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до положень ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вимог ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положеньч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 19 Конституції України та ч.3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.3 ст.123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно преамбули Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

За приписами п.34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, зокрема, відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У відповідності до ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

В силу положень ст. 12 Земельного кодексу України, ст. 140 Конституції України Маріупольська міська рада Донецької області як орган місцевого самоврядування розпоряджається земельними ділянками комунальної власності. В той же час, таке розпорядження землями комунальної власності не є безумовним та повинно здійснюватися із дотриманням вимог діючого законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Маріупольської міської ради №7/37-3312 від 21.11.2018 року, було вирішено відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0320 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (реконструкції існуючого торгівельного павільйону під магазин) по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .

За приписами ч.3 ст.123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проте, оскаржуване рішення немотивоване та не містить законних підстав відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0320 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (реконструкції існуючого торгівельного павільйону під магазин) по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .

Крім того, зазначене рішення прийнято з порушенням строку встановленого ч. 3 ст. 123 ЗК України, а саме було прийнято 21.11.2018 року після 1 місяця з дня отримання відповідного клопотання позивача (30.05.2018 року).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року, на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовував рішення Європейської суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Постанова судової палати Верховного суду України від 18.09.2013 по справі № 6-92цс13 «За обставинами справи "Стретч проти Сполученого Королівства" на рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року у якій також послався суд, заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з праві людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди. Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності. Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов`язання, взяті ним на себе у зв`язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат. За таких обставин цієї справи Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.».

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/37-3312 від 21.11.2018 року є такими, що підлягають задоволенню.

Доводи відповідача щодо законності рішення Маріупольської міської ради №7/37-3312 від 21.11.2018 року не базуються на законі, а тому не спростовують висновків суду.

Відповідно до п.1 ч.1ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача у разі задоволення позову.

З огляду на викладене, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи понесені позивачем у розмірі 704,80 грн. - витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з Маріупольської міської ради.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 13, 18, 76, 81, 141, 247, 263, 265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/37-3312 від 21.11.2018 року ( про захист права на землю) – задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/37-3312 від 21.11.2018 року.

Стягнути з Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ 33852448) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою:http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_3 , виданий 27.09.2005 року Іллічівським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області, ІПН: НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: Ботман Ольга ОСОБА_3 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1449 від 18.12.2002 року, адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Маріупольська міська рада Донецької області, код ЄДРПОУ 33852448, юридична адреса: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Миру,70.

Суддя: П.І.Папаценко