Ухвала суду № 84882062, 10.10.2019, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/9893/19

Провадження №2-с/263/18/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року м.Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя у складі: головуючого судді Папаценко П.І., за участю секретаря Шамбелан К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі заяву Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про скасування судового наказу виданого Жовтневим районним судом м.Маріуполя Донецької області 09.07.2019 року за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ПрАТ «Азовелектросталь» середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В:

До Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області звернувся представник ПАТ «Азовелектросталь» із заявою про скасування судового наказу, виданого 09.07.2019 року Жовтневим районним судом м.Маріуполя за заявою ОСОБА_1 , відповідно до якого з ПАТ «Азовелектросталь» стягнуто середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 1 099 023,27 грн. Свою заяву обґрунтовує тим, що ухвалою Господарського суду м.Києва 14.03.2017 року порушене провадження у справі №910/4518/16 про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь».

04.09.2019 року на адресу суду від Яйло ОСОБА_2 надійшли заперечення про скасування судового наказу, виданого Жовтневим районним судом м.Маріуполя Донецької області 09.07.2019 року, в яких зазначив наступне.

Представник боржника звернувся до суду з заявою про скасування вказаного наказу. Свою заяву обгрунтовує тим, що ухвалою Господарського суду м.Києва 14.03.2017 року порушене провадження у справі №910/4518/16 про банкрутство ПАТ «Азовелектросталь.

Згідно з п.8 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Відповідно до ч.4 ст.10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Тобто вищенаведені правові норми застосовуються тільки до тих вимог стягувача до боржника що мають спірний характер. У даному ж випадку боржник не заперечує проти вимог заявника та не оспорює наявність заборгованості із заробітної плати перед стягувачем. А також права отримання ним середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та його розміру. Тому ці вимоги стягувача і були розглянуті у порядку наказного провадження. Адже відповідно до Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №14 від 23.12.2011 р. «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Таким чином наказне провадження є безспірним, тобто в його порядку розглядаються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер.

В судове засідання представник ПАТ «Азовелектросталь» не з`явився, при цьому від нього надійшла заява про розгляд справи без його участі, вимоги заяви просив задовольнити.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи в його відсутності, просив в задоволенні заяви ПАТ «Азовелектросталь» відмовити на підставі обставин зазначених в запереченнях.

Фіксація судового процесу технічними засобами не велась у відповідності з ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть в ній участь.

Дослідивши матеріали заяви про скасування судового наказу та матеріали провадження

2-н/263/486/2019, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 09.07.2019 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя видано судовий наказ, яким з ПАТ «Азовелектросталь» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 10 листопада 2016 року по 31 березня 2019 року у розмірі 1 099 023,27 грн.

Згідно з п.8 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Відповідно до ч.4 ст.10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Тобто вищенаведені правові норми застосовуються тільки до тих вимог стягувача до боржника що мають спірний характер. У даному ж випадку боржник не заперечує проти вимог заявника та не оспорює наявність заборгованості із заробітної плати перед стягувачем. А також права отримання ним середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та його розміру. Тому ці вимоги стягувача і були розглянуті у порядку наказного провадження. Адже відповідно до Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №14 від 23.12.2011 р. «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Таким чином наказне провадження є безспірним, тобто в його порядку розглядаються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні, неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

У рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" № 8269/02 від 23.07.2009 Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише з підстав порушення правил юрисдикції та задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.

Таким чином, "правовий пуризм" завжди призводить до порушення принципу правової визначеності. "Правовий пуризм" - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Виходячи з наведеного, не применшуючи значення необхідності дотримання процесуальних норм, їх порушення повинно бути підставою для скасування судового рішення лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим або незаконним й підлягало би скасуванню чи зміні навіть за відсутності вказаної підстави.

Відповідна позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/10616/17 від 13 червня 2018 року.

Відповідно до ч.2 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, можна зробити висновок, що процесуальні норми є вторинними в порівнянні з матеріальними, оскільки призначення процесуальних норм полягає в забезпеченні реалізації матеріальних норм. Це означає, що характер, зміст і призначення процесуальних норм, які складають зміст процесуального права (має на меті забезпечення організаційної діяльності із застосування норм матеріального права), підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому обумовлюються ними та є похідними від них.

Відповідно до ч. 3 ст. 171 ЦПК України у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій розяснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами у порядку спрощеного позовного провадження.

У пункті 5 частини 3 ст.170 ЦПК України зазначено, що заява про скасування судового наказу має містити зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача.

З огляду на викладене, враховуючи зазначені висновки ЄСПЛ, а також те, що боржник не надав доказів про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача, заява про скасування судового наказу задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 170-171 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» ЄДРПОУ 25605170, місце знаходження: пр-т Миру, 83, м.Маріуполь, Донецької області про скасування судового наказу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 09.07.2019 р. у справі № 263/9893/19, про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» ЄДРПОУ 25605170, місце знаходження: пр-т Миру, 83, м.Маріуполь, Донецької області середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 10.11.2016 року по 31.03.2019 року у розмірі 1 099 023,27 грн. на користь ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя П.І.Папаценко