Ухвала суду № 84879106, 09.10.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

09.10.2019 р. Справа № 914/2051/19

Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали

за позовом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, м.Львів

до фізичної особи-підприємця Явора Олега Адамовича, Львівська область, Пустомитіваський район, с.Сокільники

про зобов`язання демонтувати тимчасову споруду

ВСТАНОВИВ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Франківської районної адміністрації Львівської міської ради до фізичної особи-підприємця Явора Олега Адамовича про зобов`язання демонтувати тимчасову споруду.

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд прийшов до висновку, що у відкритті провадження з її розгляду слід відмовити у зв`язку з наступним.

В позовній заяві позивач - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради посилається на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затверджене ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 р. №4526, ухвалу Львівської міської ради від 20 03.2014 р. №3190, якою було затверджено Комплексну схему розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, ухвали Львівської міської ради від 23.04.2015 р. №4527 та від 02.03.2017 р. №1568 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова», ухвалу Львівської міської ради від 17.05.2018 р. №3417 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 02.03.2017 р. №1568, від 27.04.2017 р. №1888 та від 26.10.2017 р. №2526». Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що під час проведення спільного обстеження працівниками районної адміністрації та КП «Адміністративно-технічне управління» було зафіксовано факт функціонування тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 , в якій здійснює підприємницьку діяльність відповідач. Розпорядженням голови Франківської районної адміністрації фізичній особі-підприємцю Явір Олегу Адамовичу в термін до 10.09.2018 р. рекомендовано добровільно демонтувати тимчасову споруду торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач у добровільному порядку вимог розпорядження не виконав, тимчасової споруди не демонтував, про що працівниками відділу соціально-економічного розвитку районної адміністрації спільно з представником КП «Адміністративно-технічне управління» складено акти від 23.07.2018р., 20.09.2018р., 30.07.2019р. У зв`язку з наведеним, позивач просив суд зобов`язати відповідача демонтувати тимчасову споруду торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд звертає увагу позивача на те, що до позовної заяви ним помилково додано докази, які стосуються СПД Гунц Лесі Ярославівни та демонтажу належної їй тимчасової споруди замість доказів щодо відповідача у даній справі, яким є ФО-П Явір Олег Адамович.

Як передбачено ч.1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частина перша статті 20 ГПК України визначає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Як встановлено ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовим спором є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. (п.п.1, 2, 7 ч.1 ст.4 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема і у спорах за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом

Визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб`єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій.

Закон України «Про благоустрій населених пунктів» визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Як визначено ч.1 Закону, благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. Заходи з благоустрою населених пунктів - це роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.

Стаття 10 Закону відносить до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

Суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни. (ст.12 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Пункт 9 ч.1 ст.21 Закону відносить до елементів (частин) об`єктів благоустрою і малі архітектурні форми.

Мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать, зокрема і альтанки, павільйони, навіси. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил (ч.2 ст.21 Закону).

Частиною першою статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Таким чином, Законом України «Про благоустрій населених пунктів» Франківська районна адміністрація Львівської міської ради наділена повноваженнями здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.

У розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів» дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту.

Відповідно до наведених приписів законодавства, спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів благоустрою, якими є малі архітектурні форми (тимчасові споруди) є публічно-правовими й мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Вимога щодо демонтажу тимчасової споруди може розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами вчинення відповідних дій у особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про здійснення демонтажу самочинно встановлених тимчасових споруд можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про здійснення демонтажу тимчасових споруд є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті рішення суб`єкта владних повноважень щодо такого демонтажу.

Предметом спору у справі є зобов`язання демонтувати тимчасову споруду торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності, оскільки така встановлена відповідачем без дозвільних документів.

Суд зазначає, що така вимога стосується здійснення контролю за станом благоустрою території Франківського району міста Львова, забезпечення в ньому чистоти і порядку, усунення порушень, допущених, за твердженням позивача, відповідачем. Земельна ділянка при цьому не є предметом спору у справі, а вимога про захист права власності на землю позивачем не заявлялась. Крім того, позов подано не Львівською міською радою як суб`єктом права власності на земельну ділянку, на якій розміщено оспорювану тимчасову споруду, а Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради, яка є окремою юридичною особою.

Зазначений спір не є також і спором про право власності відповідача на тимчасову споруду, оскільки не позбавляє його права володіння, користування та розпорядження останньою, і позивачем не заявлено вимог про захист права власності способами, встановленими для захисту права власності.

Таким чином, вирішення спору стосовно демонтажу самочинно встановлених споруд не впливає на обсяг прав і обов`язків ні позивача, ні відповідача щодо відповідної земельної ділянки та тимчасової споруди.

Позивач звернувся до суду як суб`єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій з контролю у сфері благоустрою міста, оскільки відповідач не демонтував спірну тимчасову споруду в добровільному порядку у строк, визначений у розпорядженні голови адміністрації. Відтак, у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування здійснює владні управлінські функції, а отже цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі №914/1092/18.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

З огляду на вищенаведене, відповідно до вказаної норми ГПК України у відкритті провадження за згаданою позовною заявою слід відмовити.

Керуючись п.1 ч.1 ст.175, ст.ст.234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі №914/2051/19 за позовом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради до фізичної особи-підприємця Явора Олега Адамовича про зобов`язання демонтувати тимчасову споруду.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.

Суддя Гоменюк З.П.