Рішення № 84876375, 08.10.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/6499/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Виниченко Л.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу № 755/6499/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою,-

у с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за вимогами якого просить встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , а саме: виділи їй у користування кімнату площею 13,4 кв.м. із лоджією, відповідачу виділити у користування кімнату площею 10,4 кв.м.; кімнату площею 17,9 кв.м., кухню, ванну кімнату, туалет, коридор, підсобні приміщення залишити в спільному користуванні.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є власником Ѕ квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину від 22.09.2006 р., від 03.11.2012 р. та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідач є власником Ѕ вказаної квартири, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Спірна квартира складається із трьох житлових кімнат, кухні та інших підсобних приміщень, загальна площа квартири складає 61,30 кв.м., житлова площа - 41,70 кв.м.

Позивач зазначає, що вона користується кімнатою розміром 13,4 кв.м. із лоджією, відповідач користується кімнатами 10,4 та 17,9 кв.м.

Позивач вказує, що останні роки між нею та відповідачем відбувається спір щодо користування квартирою. Вважає можливим встановлення порядку користування житлом шляхом виділення їй кімнати площею 13,4 кв.м. з лоджією, яка відповідає її ідеальній частці у праві спільної часткової власності і не змінює частки кожного зі співвласників.

Ухвалою суду від 29.07.2019 року відкрите провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 23-25).

Відповідачу був встановлений п`ятнадцятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали з доданими процесуальними документами подати відзив на позовну заяву.

Відзив на позов відповідачем надано не було.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частини 2, 3 вказаної статті регламентують, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує ціну позову, значення справи для сторін.

При цьому згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до положень ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.

За таких обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач є власником Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.09.2006 р. (на 1/10 частину квартири), виданого державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1-2202 (а.с. 5); свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.11.2012 р. (на 1/5 частину квартири), виданого державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1645 (а.с. 6) та свідоцтва про право власності від 11.08.1999 р., виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Харківської районної державної адміністрації м. Києва (на 1/5 частину квартири) (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - а.с. 7-8).

Як убачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 7-8), відповідач є власником Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 , а саме: 1/5 частки квартири - на підставі свідоцтва про право власності від 11.08.1999 р., виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Харківської районної державної адміністрації м. Києва; 1/10 частки - на підставі свідоцтва про право на спадщину від 22.09.2006 р., виданого державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори; 1/5 частки - на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03.11.2012 р., виданого державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори.

За повідомленням позивача, з відповідачем наявний спір щодо користування належною сторонам на праві власності вищевказаною квартирою.

Відповідно позовних вимог позивач просить виділити їй у користування кімнату 13,4 кв.м з лоджією, відповідачу кімнату 10,4 кв.м.

За нормою ч. 1 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно положень статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця норма закону свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Вищевказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 17 лютого 2016 року в справі №6-1500цс15.

Згідно технічного паспорту, квартира АДРЕСА_1 складається із трьох кімнат, з яких: дві кімнати площами 13,4 кв.м. та 10,4 кв.м. відокремлені, одна кімната площею 17,9 кв.м. - прохідна; також місць загального користування: кухні площею 7,5 кв.м.; коридору площею 5,9 кв.м., вбиральні площею 1,1 кв.м., ванної кімнати площею 2,2 кв.м., вбудованої шафи площею 1,1 кв.м. і лоджії площею 1,8 кв.м. (а.с. 9-11).

Враховуючи, що ізольовані кімнати, що є предметом спору, мають площі 13,4 кв.м. та 10,4 кв.м., загальна їх площа складає 23,8 кв.м., тобто кожному із сторін, як співвласників у рівних частках, належить по 11,9 кв.м. вказаної житлової площі.

За заявленими вимогами позивач просить виділити їй кімнату площею 13,4 кв.м., а відповідачу - кімнату площею 10,4 кв.м.

Отже, кімнати не відповідають ідеальним часткам сторін, як власників спільної часткової власності.

При цьому розмір площі кімнати, яку позивач просить виділити відповідачу ОСОБА_2 , на 1,5 кв.м. менший від належної останньому частки житлової площі спірних кімнат, до того ж з кімнати позивача (відповідно позовних вимог) є єдиний вихід на лоджію, якою буде також користуватись відповідач, що унеможливлює визначення окремого порядку користування житлом та призведе до порушення житлових прав відповідача.

Відповідно ст. ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно положень ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено також ст. 41 Конституції України, відповідно якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 155 Житлового кодексу УРСР, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За викладених обставин суд прийшов до висновку, що підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні, тому позов задоволенню не підлягає.

В порядку ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд не розглядає питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 317, 319, 321, 358 ЦК України, ст. 155 ЖК УРСР, ст. ст. 4, 5, 12, 76, 80, 81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 275, 279, 280, 281, 289, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Судове рішення складене 08.10.2019 р.

Суддя Л.М.Виниченко