Рішення № 84874261, 25.09.2019, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/4569/18

Провадження № 2/645/300/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Мартинової О.М.,

секретар судових засідань – Марцишенко А.І.,

за участю представника позивача – Антіпіна ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Терещенка Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням прийнятих судом уточнень, просив стягнути з відповідача на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість у розмірі 26375,21 гривень за кредитним договором № б/н від 14.04.2007 року та судові витрати у розмірі 1921,00 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_2 звернувся до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 14.04.2007 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 500 грн. з подальшим його збільшенням до 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Договору. Згідно п. 1.1.7.11 Договору, договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк.АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговим зобов`язаннями, тому станом на 27.02.2019 має заборгованість в розмірі 26375 грн. 21 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 199 грн. 34 коп., заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 7786 грн. 86 коп., нарахована пеня за прострочене зобов`язання в сумі 15087 грн 06 коп., заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. в сумі 1569 грн. 80 коп., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована складова) в сумі 500 грн, штраф (процентна складова) в сумі 1232 грн. 15 коп. В зв`язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 26375,21 грн. за кредитним договором та судові витрати по справі.

Відповідачем ОСОБА_2 надано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволені позову у повному обсязі, оскільки розрахунок наданий позивачем на підтвердження позовних вимог не відповідає дійсності, а позовні вимоги заявлені із пропуском позовної давності. Разом з тим, зазначає, що заяву № б/н від 16.04.2007 року про отримання кредиту в розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту відповідач не підписував – відповідного кредиту не отримував. Проте, вказує на те, що 14.07.2007 року між відповідачем та на той момент ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № HAXRRX13990021. Відповідний договір оформлений через документ під назвою «Заява позичальника № HAXRRX13990021». Згідно з умов договору, викладеними у заяві від 14.04.2007 року вбачається, що банк надає позичальнику строковий кредит на строк 12 місяців – з 14.04.2007 року по 13.04.2008 року включно. Сума кредиту складає 3052,80 грн. Погашення здійснюється щомісяця, за який приймається період з 15 по 20 число кожного місяця. Сума щомісячного платежу дорівнює 312,69 грн., яка складається із заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотки, винагороди, комісії, а також інших витрат. Графа «кредитний ліміт у сумі» - порожня. Вважає, що позивач наведені у позовній заяві відомості не підтвердив. Таким чином, позовна вимога про стягнення заборгованості є безпідставною. Разом з тим зазначає, що зобов`язання ним за кредитним договором виконані до грудня 2007 року включно. Невиконаними залишилися чотири платежі: січень 2008 року, лютий 2008 року, березень 2008 року та квітень 2008 року. Отже, кінцевою датою повернення кредиту за кредитним договором від 14.04.2007 року є 13.04.2008 року. При цьому, строк позивною давності щодо вимоги про повернення кредиту за вказаним договором щодо останнього за вказаних платежів сплинув 14.04.2011 року. Однак, позивач звернувся із позовом у серпні 2018 року, тобто із пропуском строків позовної давності щодо кожного зі щомісячних платежів, зокрема, останнього на 10 років.

Представником позивача надано до суду відповідь на відзив, де зазначає, що відповідач помиляється щодо дійсних обставин справи. Так, повідомляє, що під час укладання строкового кредиту позичальнику було одночасно оформлено кредитну картку, про що свідчить підпис позичальника в наданій анкеті-заяві та вказаний номер кредитної картки. Звертає увагу на те що, предметом даного спору є кредитний договір № б/н від 14.04.2007 року, згідно якого позичальник отримав кредит у розмірі 5000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, на підтвердження укладання якого банком надані всі необхідні докази, а тому посилання відповідача на строковий кредит не мають жодного смислового навантаження. Щодо правомірності односторонньої зміни тарифів та інших умов обслуговування зазначає наступне. Підпис позичальника на кредитному договорі свідчить про те, що позичальнику добре були відомі і цілком зрозумілі всі умови цього договору і він вважає їх справедливими по відношенню до себе. На сьогоднішній день відповідач не звертався до банку з повідомленням про незгоду з внесеними змінами та не ініціював розірвання договору, більш того, активно користувався картою, що говорить про прийняття відповідачем діючих умов банківського обслуговування, а тому заперечення останнього являються необґрунтованими. Щодо строків позовної давності, зазначає, що кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 05.2019 року. Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 27.07.2018 року – до спливу строку позовної давності. У зв`язку з цим, обставини, на які відповідач посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду. Разом з тим, необхідно зауважити, що згідно виписки по рахунку, вбачається що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за договором. Таким чином, підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені немає, оскільки порушення зобов`язання триває, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідачем надано до суду заперечення до позовної заяви, в якихзазначає, що 23 січня 2019 року ним до Фрунзенського районного суду м. Харкова було подано відзив на позов. На виконання п. 2 ч. 1 ст. 178 ЦПК України відповідачем підтвердження на адресу позивача копії відзиву з додатками. Відповідно до інформації з сайту УДППЗ «Укрпошта», зазначене поштове відправлення вручене адресату 24.01.2019 року. Ухвалою суду про відкриття провадження в справі позивачу встановлено семиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив. Однак, 13.02.2019 року на адресу відповідача надійшло поштове відправлення, в якому знаходилась відповідь на відзив позивача. Відповідно до інформації з сайту УДППЗ «Укрпошта», вказане поштове відправлення здано до відділення поштового зв`язку 09.02.2019 року, тобто з пропуском строку для подання відповіді на відзив, визначеного судом. При цьому відповідь на відзив не мастить клопотання про визнання причин пропуску позивачем строком для подання відповіді на відзив. В зв`язку з чим, просить залишити без розгляду відповідь на відзив АТ КБ «ПриватБанк», що подана із пропуском строків для її подання.

Представником позивача було надано до суду відповідь на заперечення, в яких зазначає, що ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05.10.2018 року позивачу встановлено семиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив. При цьому зазначає, що банку щодня надходить велика кількість вхідної кореспонденції, для її обробки потрібен час. Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Так, враховуючи велику кількість вхідної кореспонденції АТ КБ «ПриватБанк» та час, необхідний для обробки кореспонденції та підготовки відповідей, просить суд визнати поважними причини неподання відповіді на відзив в строк, встановлений судом. Таким чином, просить суд прийняти відповідь на відзив до матеріалів справи та задовільнити вимоги банку в повному обсязі.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2018 року провадження по справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

Представник позивача присутній в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги викладені в позовній заяві в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача – Терещенко Д.М., що діє на підставі довіреності від 21.02.2019 року,заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 вказував, що заява позичальника № HAXRRX13990021, підписана ним, містить посилання на п. 2.3, 2.4, 2.5, 3.2.5, 4.2 Умов. При ознайомлені з Умовами, що надані банком до позовної заяви виявляється, що останнім пунктом цих умов є підпункт під номером 2.1.6.19. Тобто номінальна нумерація Умов, з якими був ознайомлений відповідач при укладенні договору, не відповідає Умовам, які пропонує суду банк. З цього випливає, що банк вводить в оману суд, вказуючи, що відповідач був ознайомлений з Умовами, примирник яких надав позивач. Вважає, надані позивачем Умови є неналежним доказом. З огляду на заявлену позицію у справі, просить взяти до уваги і врахувати при вирішенні справи таке: в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачі. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Аналогічний висновок про застосування норм права під час розгляду цивільних справ про стягнення заборгованості за кредитом висловлений Великої Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по аналогічній справі № 342/180/17. Простив врахувати зазначену правову позицію під час розгляду даної справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справ був повідомлений належним чином, про причини ну явки суд не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що 14.04.2007 року ОСОБА_2 відповідно до договору № б/н отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 500 грн., підписавши анкету-заяву про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку», та кредитну карту № НОМЕР_1 .

На підтвердження умов договору ПАТ КБ «ПриватБанк» надав суду копію анкети-заяви відповідача, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 30 днів пільгового періоду, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунок заборгованості.

Позивач свої зобов`язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредитний ліміт у розмірі 500 грн., що підтверджується наданою позивачем випискою по кредитній картці відповідача № НОМЕР_1 , де убачається отримання останнім 11 травня 2007 року кредитного ліміту у розмірі 500 грн.

У порушення норм закону та умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Відповідно до наданого банком розрахунку відповідач за вказаним кредитним договором станом на 27.02.2019 р. має заборгованість в розмірі 26375 грн. 21 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 199 грн. 34 коп., заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 7786 грн. 86 коп., нарахована пеня за прострочене зобов`язання в сумі 15087 грн 06 коп., заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. в сумі 1569 грн. 80 коп., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована складова) в сумі 500 грн, штраф (процентна складова) в сумі 1232 грн. 15 коп.

З огляду на зміст заяви про надання банківських послуг і наявних у справі доказів, суд приходить до наступних висновків.

У даній анкети від 14.04.2007 року містяться дані відповідача, а саме: прізвище, ім`я по-батькові, серію та номер паспорта, дату народження, ідентифікаційний код, адресу проживання, адресу реєстрації, номери засобів зв`язку, дата та його підпис, однак відсутня інформація щодо розміру кредитного ліміту, строку дії картки або умов.

У позовній заяві зазначено, що відповідач згоден із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Однак, за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався й на Тарифи банку, однак таких до позову не додав та матеріали справи їх не містять.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві від 14.04.2007 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій анкеті-заяві, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, як зазначено у розрахунку.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також пеню та штраф за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 14.04.2007 року, посилався на «Тарифи банку», Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк», і доказів, що саме ці умови та правила існували на час укладення договору, суду не надано.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14.04.2007 року шляхом підписання заяви-анкети. А тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору та відповідальність за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

При цьому, в матеріалах справи міститься «Заяву позичальника № HAXRRX13990021», відповідно до якої ОСОБА_2 було надано строковий кредит у розмірі 3052,80 грн. на строк 12 місяців строк з 14.04.2007 року по 13.04.2008 року включно. Своїм підписом у заяві ОСОБА_2 підтвердив, що він ознайомився з Умовами надання споживчого кредиту.

Разом з тим, відповідач, згідно наданої сторонами заяви, виявив бажання оформити на своє ім`я кредитку «Універсальна» «30 днів пільгового періоду», про що зробив відповідні позначки. При цьому, зазначено кредитну картку № НОМЕР_1 . Однак, не зазначено суму ліміту, процентну ставку за кредитом.

При цьому, суд звертає увагу на те що, заява позичальника № HAXRRX13990021 та строковий кредит у розмірі 3052,80 грн. не є об`єктом розгляду в межах заявлених позивних вимог.

Доводи представника відповідача, що кредитний ліміт надавався у розмірі 3052,80 грн. на кредитну картку № НОМЕР_1 та сплачений за виключенням декількох платежів, про що свідчать квитанції долучені до матеріалів справі, не знайшли свого підтвердження та спростовуються витягом про рух коштів по кредитній карті № НОМЕР_1 , де відсутні дані щодо отримання кредитного ліміту у розмірі 3052,80 грн., однак підтверджуються доводи позивача щодо надання відповідачу кредитного ліміту у розмірі 500 грн.

Таким чином, суд вважає доведеним стороною позивача факту надання та отримання відповідачем 11 травня 2007 року кредитного ліміту у розмірі 500 грн., про що свідчить витяг про рух коштів по кредитній карті № НОМЕР_1 . Однак, даних про те, що відповідач давав згоду на збільшення кредитного ліміту до 5000,00 грн. та фактично отримав кредитні кошти за договору № б/н від 14.04.2007 року у заявленому розмірі матеріали справи не містять.

Додана до позовної заяви довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» не може бути належним доказом погодження процентної ставки, оскільки не має дати та підпису відповідача по справі.

Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, анкета-заява на отримання кредитної картки не містить посилання на конкретні умови кредитування, порядок повернення кредиту, що за відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували прийняття представлених банком умов та тарифів відповідачкою та приєднання до них як другої сторони до запропонованого договору, є підставою для відмови у стягненні з відповідача 15087,06 грн. - пені за прострочене зобов`язання, 1569,80 грн. - заборгованості за нарахованою пенею та несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн., а також штрафів - 500,00грн. (фіксована частина) та 1232,15 грн. (процентна складова), оскільки такі є недоведеними.

Щодо вимог банку про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд зазначає наступне.

Доводи позивача про те, що заборгованість за тілом кредиту складається з: 199,34 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 7786,86 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, відхиляються судом як необґрунтовані, оскільки з наданого позивачем розрахунку заборгованості не вбачається, що прострочена заборгованість за кредитом у сумі 7786,86 грн. становить собою заборгованість за тілом кредиту, до того ж, заборгованість за тілом кредиту не може бути більшою за розмір фактично отриманої суми кредитних коштів, якими користувався відповідач. При цьому, жодного належного доказу на підтвердження отримання відповідачем коштів у збільшеному розмірі за договору № б/н від 14.04.2007 року позивач до суду не надав.

В матеріалах справи міститься довідка від 30.01.2019 року, про те, що ОСОБА_2 згідно договору б/н від 16.04.2007 року отримав картки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 - остання з них мала термін дії до 05.2019 року, та як вбачається з виписки про рух коштів остатньої, 30.12.2016 року було збільшено кредитний ліміт на суму 5000,00 грн. Однак позивачем не доведено, що кредитна картка № НОМЕР_7 за якою збільшувався кредитний ліміт до 5000 грн. видавалась саме за договором № б/н від 14.04.2007 року.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, що зазначені у наданому розрахунку, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду України в Постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17 зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Згідно з частиною 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, вимоги позивача про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту на вимогах Закону не ґрунтуються та їм не відповідають, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір 14.04.2007 року у вигляді анкети-заяви, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, та що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з ОСОБА_2 слід стягнути на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 199,34 грн.

21 травня 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Враховуючи ту обставину, що зміна типу товариства в розумінні частини 2 статті 5 Закону України «Про акціонерне товариство» не є його перетворенням, а зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, зазначені зміни зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

За частиною першою ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжного доручення № PROM2BMESQ від 12-07-2018 року № BOTM8B1ZB5 від 28-02-2019, під час звернення до суду з позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» сплачено судовий збір в розмірі 1921,00 грн., таким чином, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача, судовий збір, пропорційно до суми задоволених позовних вимог, у сумі 14,52 грн.

Керуючись 12, 13, 19, 80, 81, 82 89, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265, ЦПК України,суд -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 14.04.2007 року, в розмірі 199 (сто дев`яносто дев`ять) грн. 34 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» судовий збір в розмірі 14 (чотирнадцять) грн. 52 коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин судового рішення, а також у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м.Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження: м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.50, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_8 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 30 вересня 2019 року.

Суддя -