Рішення № 84872613, 26.09.2019, Лисичанський міський суд Луганської області

у.н. 415/1283/19

н.п. 2/415/873/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2019 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Фастовця В.М.,

з участю секретаря судового засідання Гавриленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» про стягнення грошових коштів належних до сплати в день звільнення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог (а.с.32-33), просить стягнути з відповідачана його користь грошову суму в розмірі в розмірі 163800,63 грн., яка складається з 147512,21 грн. заборгованості із заробітної плати з урахуванням інфляційних втрат; 6288,42 грн. середнього заробітку та 10000,00 грн. моральної шкоди.

Позивач у судове засідання не з`явився, у письмовій заяві уточнений позов підтримав, повідомив суд про виплату відповідачем 92868,75 грн. заборгованості.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не надав.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що 18.04.2016 р. згідно до наказу № 027-ос від 14.04.2016 р. позивач був прийнятий на роботу та призначений виконуючим обов`язки директора Луганської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси»(а.с.10).

15.11.2016 р. згідно до наказу №071-ос від 15.11.2016 р., позивач був призначений на посаду директора Луганської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси»(а.с.11).

31.01.2018 р. згідно до наказу 07ос від 29.01.2018 р. позивач був звільнений з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну трудового контракту (а.с.14). На день звільнення позивача, згідно довідки № б/н від 30 січня 2018 р. заборгованість із заробітної плати склала 100835,55 грн. (а.с.18).

12.02.2018 р. позивач був прийнятий згідно наказу № 1-к від 09.02.2018 р. на посаду заступника начальника відділу з надання інформаційно-консультаційних послуг Східної міжрегіональної філії ДП МВС України “ Інформ-Ресурси” (а.с.15).

31.01.2019 р., позивач згідно наказу № 6-0000000007 від 31.01.2019 р. був звільнений з посади у зв`язку із ліквідацією філії та всього підприємства установи відповідача, п. 1 ст. 40 Кзот України (а.с.35). На день звільнення позивача, згідно довідки № 29/19 від 25.03.2019 р. заборгованість за період з 12.02.2018 р. по 31.01.2019 р. склала суму 26357,27 грн. (а.с.34).

Частково задовольняючи позов, суд виходить з наступного.

I. Відповідно до ст.81 ч.1 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на вимоги своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ч.1-3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд….

Згідно з ч.ч.2, 4, 8 ст.83 ЦПК України:

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З наведених норм чітко і недвозначно вбачається, що позивач зобов`язаний надавати усі наявні у нього докази вимог тільки разом із позовною заявою, а у разі відсутності такої можливості – подати відповідну заяву.

1.Заборгованість по заробітній платі.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З наданих позивачем довідок вбачається, що загальний розмір заборгованості на день кожного звільнення складав100835,55 грн. + 26357,27 грн. = 127 192, 82 грн.

Однак, як зазначено в позовній заяві та уточненій позовній заяві, відповідач позивачу сплачувалася заборгованість в розмірі 20 000 грн. Також, у заяві про розгляд справи за своєї відсутності позивач зазначив, що йому була погашена заборгованість ще на 92868,75 грн..

Таким чином, розмір заборгованості із заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 127 192, 82 грн. - 20 000 грн. - 92868,75 грн. = 14 324, 07 грн.

Суд приймає у якості докази заборгованості із заробітної плати довідку №29/19 від 25.03.2019 р. (а.с.34), як видану пізніше довідки №18 від 11.02.2019 р. (а.с.19).

2. Заборгованість з компенсації витрат на пальне та використання власного транспорту в службових цілях.

Оскільки наявність такої заборгованості згадується як у первинній так і в уточненій позовній заявах, а зміст позовних вимог і застосування помилкових визначень (про що буде нижче) не дозволяють з достатньою впевненістю вважати, що такі вимоги не заявлені, суд зазначає таке.

З наданої позивачем довідки № б/н від 30.01.2018 р. (а.с.18) не вбачається наявність у відповідача заборгованості з компенсації витрат на пальне та використання власного транспорту в службових цілях, а тільки із заробітної плати.

Окрім того, згідно п.п.3,4,8 наказу №17 без дати (а.с.16) використання автомобіля оформляється подорожніми листами, придбання паливно-мастильних матеріалів здійснюється за кошти філії (а не позивача), компенсація виплачується на підставі наказу про таку виплату.

Позивачем подорожні листи, накази про виплату компенсації суду не надані, клопотання про їх витребування не заявлено.

Тому підстави для стягнення компенсації витрат на пальне та використання власного транспорту в службових цілях відсутні.

3. Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати; середній заробіток за час вимушеного прогулу; вихідна допомога при звільненні

Суд зазначає, що позивачем помилково застосовано визначення «інфляційні втрати» та «середній заробіток» до позовних вимог, які за змістом позову (підставі та правовому обґрунтуванню) є вимогами про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та вихідної допомоги при звільненні.

«а» Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівника втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно ст. 1 та 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти, зокрема, і заробітну плату.

Згідно п. 2, 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

«б» Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

«в» Відповідно до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у… пунктах 1, 2… статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку…

Згідно ст.40 ч.1 п.1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

*Виходячи з того, що відповідачем частинами виплачена сума заборгованості, а позивач не надав доказів розміру та часу такої виплати, суд не може прийняти наведений у позовній заяві розрахунок цієї компенсації.

Також суду не було надано довідки про середньоденну заробітну плату позивача, графік роботи та інші данні, необхідні для вирахування сум, які підлягають стягненню у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги.

Тому суд не може задовольнити і ці позовні вимоги.

Разом з цим, суд, керуючись передбаченим ст.8 Конституції України принципом верховенства права, встановивши порушення прав позивача, приймає рішення про часткове задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача до нарахування та виплати на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2018 р. по день винесення рішення, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та вихідної допомоги при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку.

4. Стягнення моральної шкоди

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вважає доведеним порушення трудових прав позивача, що є підставою для стягнення моральної шкоди.

Разом з цим, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що на час розгляду справи судом заборгованість із заробітної плати виплачена позивачем практично на 90%, тому з урахуванням принципів розумності і справедливості на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 3000 грн.

Суд вважає надані позивачем докази в частині задоволених позовних вимог достатніми та переконливими.

II. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014, із змінами і доповненнями, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у грошовому еквіваленті оплачуються судовим збором як за вимогу майнового характеру (постанова КЦС від 28 листопада 2018р. у справі № 761/11472/15-ц), тому ціна позову обраховується загальною сумою обох вимог.

Враховуючи те, що задоволено 10,6 % позовних вимог (17 324,07 грн. від 163800,63 грн. складає 10,6 %) суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 203,63 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог майнового характеру (1921 грн. х 34,3 % / 100) та 768,4 грн. за задоволені позовні вимоги немайнового характеру, а всього 972, 03 грн..

На підставі викладеного керуючись ст. ст.10, 12, 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», ІПН 32248749, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 про стягнення грошових коштів належних до сплати в день звільнення задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси»на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 14 324 (чотирнадцять тисяч триста двадцять чотири) грн. 07 коп., моральну шкоду в розмірі 3000 (трьох тисяч) грн., а всього 17 324 (сімнадцять тисяч триста двадцять чотири) грн. 07 коп.

Зобов`язати Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 лютого 2018 р. по 26 вересня 2019 р. включно; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 лютого 2018 р. по 26 вересня 2019 р. включно та вихідну допомогу при звільнені в розмірі середнього місячного заробіткузаступника начальника відділу з надання інформаційно-консультаційних послуг Східної міжрегіональної філії державного підприємства Міністерства внутрішній справ України “ Інформ-Ресурси”.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» про стягнення заборгованості з компенсації витрат на пальне та використання власного транспорту в службових цілях.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси»судовий збір в розмірі 972 (дев`ятсот сімдесят дві) грн. 03 коп. за такими реквізитами: отримувач ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, рахунок 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення може бути оскаржене до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня складення повного рішення 30 вересня 2019 р..

Суддя: