Ухвала суду № 84866235, 09.10.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/1691/16-ц

Провадження № 6/521/405/19

У Х В А Л А

09 жовтня 2019 року

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Гуревського В.К.

за секретаря - Ардаковської А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі заяву ОСОБА_1 про заміну сторони правонаступником, поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання та видачу дублікату виконавчого листа у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

в с т а н о в и в :

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 із заявою, в якій просить:

- замінити стягувача у виконавчих листах №521/1692/16-ц, на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року, Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк» на правонаступника - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

- видати дублікати виконавчих листів по справі №521/1692/16-ц, на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року.

- поновити строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання по справі №521/1692/16-ц, на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року, посилаючись на таке.

21 квітня 2016 року по справі №521/1692/16-ц було ухвалено рішення, відповідно до якого з відповідача на користь Банку було стягнено суму заборгованості за кредитним договором.

На виконання вказаного рішення, 10 серпня 2016 року Банку було видано виконавчі листи №№521/1692/16-ц. 26 березня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Фінростбанк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Фінростбанк» Андронова Олега Борисовича та ОСОБА_1 було укладено Договір №64 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого Банк відступив, а ОСОБА_1 набув права вимоги до позичальників, заставодавців та поручителів, в тому числі до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за Кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами) та договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору. Сторонами у повному обсязі виконані зобов`язання за договором №64 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26 березня 2019 року.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Фінростбанк» Андронов Олег Борисович відступило права вимоги за Кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року, а отже вибуло із правовідносин за вказаним договором. В результаті цього виникла необхідність у процесуальному правонаступництві та заміні стягувача Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» у виконавчих листах на правонаступника ОСОБА_1 .

26 березня 2019 року, після отримання від ПАТ «Фінростбанк» документів кредитної справи №1881 від 06 серпня 2013 року, було виявлено, що оригінали виконавчих документів №521/1692/16-ц відсутні. В матеріалах справи наявна лише копія виконавчого листа №521/1691/16-ц від 10 серпня 2016 року, боржником за яким є ОСОБА_2 . Також відсутні будь-які документи, які б підтверджували направлення чи знаходження вказаного виконавчого документа на виконанні. На теперішній час будь-які документи, які б підтверджували знаходження вказаних виконавчих документів на виконанні відсутні. Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень, на даний час жодних виконавчих проваджень, за якими боржниками є ОСОБА_2 , а стягувачем Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк», відсутні. Оскільки ПАТ «Фінростбанк» передав усі наявні у нього документи, то можна зробити висновок, що вказані виконавчі листи втрачено. А оскільки строк їх пред`явлення до виконання відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» становив 3 роки з дня видачі чи повернення, то строк на їх пред`явлення для виконання сплинув Неможливістю звернути до виконання вказані виконавчі листи, порушуються права та інтереси Заявника, а також порушується принцип обов`язковості виконання судових рішень.

З підстав наведених вище, заявник змушений звернутися до суду із заявою про заміну сторони стягувача у виконавчих листах №521/1692/16-ц, видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання по цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року.

У наступне судове засідання ОСОБА_1 надав до суду пояснення, в яких зазначив розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги (цесії), з метою обґрунтування своєї заяви.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає заяву такою, яка має бути задоволена з наступних причин.

Судом встановлено, що в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №521/1691/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року

21 квітня 2016 року Малиновським районним судом м. Одеси було ухвалено рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Малиновським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 18 жовтня 1998 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк», юридична адреса: м. Одеса, проспект Академіка Глушко, буд. 13, код ЄДРПОЮ 14366762, заборгованість за кредитним договором «гнучкий» № 1881 з фізичною особою про надання овердрафту фізичній особі на поточний рахунок, операції за якими здійснюються з використанням електронних платіжних засобів (без забезпечення) від 06 серпня 2013 року, що становить: 35731,28 грн. (тридцять п`ять тисяч сімсот тридцять одна грн. 28 коп.), з яких: -прострочена заборгованість за кредитом - 19848,38 грн. (дев`ятнадцять тисяч вісімсот сорок вісім грн. 38 коп.); -прострочена заборгованість за відсотками - 2984,89 грн. (дві тисячі дев`ятсот вісімдесят чотири грн. 89 коп.); -пеня за порушення строку повернення кредиту - 11200,45 грн. (одинадцять тисяч двісті грн. 45 коп.); -пеня за порушення строку сплати відсотків - 1697,56 грн. (одна тисяча шістсот дев`яносто сім грн. 56 коп.). Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1378,0 грн.

30 червня 2016 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року набрало законної сили та 10 серпня 2016 року Малиновським районним судом м. Одеси були видані виконавчі листи зі строком пред`явлення виконавчого листа до виконавчої служби 30 червня 2017 року.

26 березня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Фінростбанк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Фінростбанк» Андронова Олега Борисовича та ОСОБА_1 було укладено Договір №64 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого Банк відступив, а ОСОБА_1 набув права вимоги до позичальників, заставодавців та поручителів, в тому числі до ОСОБА_2 за Кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами) та договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору.

Сторонами у повному обсязі виконані зобов`язання за договором №64 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26 березня 2019 року.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуги товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування(коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою(дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (цесії).

В п. 1.1 та 1.2 Договору №64 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від26 березня 2019 року визначено, що будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням Банку Новим кредитором. Тобто в цьому договорі відсутня головна ознака притаманна договору факторингу, а саме - відсутній елемент фінансування Банку за рахунок відступлення права вимоги до боржника. А тому, Договір №64 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 26 березня 2019 року не може вважатися договором факторингом, а являється договором відступлення права вимоги (цесії).

Окрім того, як вбачається із протоколу № UA-EA-2019-02-18-000018-b від 07 березня 2019 року, переможець аукціону зобов`язувався, зокрема підписати договір про відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення виконання зобов`язань.

Під час укладення Договору №64 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26 березня 2019 року сторони керувалися положеннями статей 512-519 ЦК України. За цим договором право вимоги до боржників передано від ПАТ «Фінростбанк» до ОСОБА_1 за 505,40 грн, тобто у правовідносинах сторін відсутні елементи договору факторингу, оскільки відсутній факт фінансування фінансовою установою фізичної особи (клієнта) під відступлення права грошової вимоги, а наявний факт набуття права вимоги фізичною особою на підставі компенсації частини отриманого від права вимоги.

Про це прямо вказано в п. 1.1 та 1.2 Договору №64 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 26 березня 2019 року.

Отже, за вказаним договором ПАТ «Фінростбанк» (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ОСОБА_2 в обмін на грошові кошти, які ОСОБА_1 зобов`язався сплатити первісному кредитору.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні визначені положеннями статей 512, 514 ЦК України в силу яких, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.

В останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до визначення договору купівлі - продажу, наведеному у ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із договору № 64 від 26 березня 2019 року, він містить всі ознаки договору купівлі - продажу права вимоги, а тому договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 64 від 26 березня 2019 року і є договором купівлі - продажу права вимоги.

Оскільки договір про відступлення права вимоги є договором купівлі - продажу права вимоги, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема договором факторингу.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є фінансування клієнта, або обов`язок такого фінансування, під відступлення права грошової вимоги. При цьому передача або обов`язок передати такі грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) здійснюється за плату.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відбувається фінансування клієнта, або обов`язок такого фінансування, під відступлення права грошової вимоги, і таке фінансування - передача грошових коштів чи обов`язок такого, відбувається виключно за плату.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, що, по-перше, фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, по-друге, що клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Перша з цих умов означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Друга з цих умов містить лише вказівку на відступлення вимоги, не зазначаючи можливих правових підстав відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначені у ст. 1084 ЦК України - грошова вимога може відступатися у зв`язку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

За змістом ч. 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до ст. 572 ЦК України передбачає заставу грошової вимоги до боржника. Таким чином, за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов`язково поєднує у собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору (як у цій справі), не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства.

Із зазначеного вище вбачається, що договір №64 від 26 березня 2019 року укладений між ПАТ «Фінростбанк» та ОСОБА_1 не є договором факторингу, оскільки відповідачем було сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги до боржників, тобто, факт отримання прибутку новим кредитором за даною угодою відсутній, також не вбачається і факту фінансування клієнта. До заявника перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам статті 514 ЦК України. При цьому умови договору не передбачають для нового кредитора будь-якої плати чи винагороди за відступлення права вимоги.

Аналогічної позиції дотримано у Постанові Верховного Суду у справі №910/974/18 від 31 липня 2019 року у Постанові Верховного Суду у справі №910/4816/18 від 31 липня 2019 року, у Постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №504/1306/15-ц від 22 травня 2019 року.

Згідно Постанови від 31 липня 2019 року № 910/4816/18, як вбачається із аналізу спірного договору №106 від 14 лютого 2018 року він містить всі ознаки договору купівлі - продажу права вимоги, а тому договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 106 від 14 лютого 2018 року (не дивлячись на його назву) і є договором купівлі - продажу права вимоги. Оскільки спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі - продажу права вимоги, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема договором факторингу. Таким чином. за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов`язково поєднує у собі, по-перше. елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище. зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору (як у цій справі), не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства. З чого вбачається, що для укладення договорів, подібних до спірного договору, покупець права вимоги не повинен обов`язково мати статус фінансової установи.

Згідно Постанови від 31 липня 2019 року № 910/974/18, виходячи з правової оцінки умов спірного договору суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те. що укладений між сторонами договір № 02/10-17/2 від 02 жовтня 2017 року не є договором факторингу, оскільки відповідачем було сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги до боржників, тобто, факт отримання прибутку новим кредитором за даною угодою відсутній, також не вбачається і факту фінансування клієнта, або обов`язок такого за плату. До відповідача перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам статті 516 ЦК України. При цьому умови спірного договору не передбачають для нового кредитора будь-якої плати чи винагороди за відступлення права вимоги. В той же нас. судами вірно зауважено. що відступлення частини прав вимоги за основними договорами не суперечить положенням статей 512-514, 516-518 ІДК України. Оскільки, як встановлено судами, між сторонами було укладено саме договір відступлення права вимоги, який не підпадає під ознаки договору факторингу, та не вимагає наявності у відповідача ліцензії на здійснення фінансових операцій, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав, наведених позивачем у позовній заяві, для визнання такого договору недійсним.

Також на підставі постанови Правління Національного банку України від 15 липня 2014 року № 409 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15 липня 2014 року прийнято рішення № 55 про запровадження з 16 липня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Фінростбанк».

Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно- правовими актами Фонду та Національного банку України.

Таким чином, з огляду на загальну теорію права, відповідно до якої спеціальна норма має вищу силу над загальною, до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не норми Цивільного кодексу України і тим паче Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки наразі ПАТ «Фінростбанк» визнаний неплатоспроможним та знаходиться в процедурі виведення з банківського ринку.

Так, частиною третьою статті 51 Закону визначено, що Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

Тобто, законодавець надав право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб самостійно визначити способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, до яких в тому числі відноситься права вимоги до боржників.

Зі змісту «Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються» затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року №388, так само як і зі змісту Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» слідує, що вони не містять жодного обмеження стосовно продажу активів банку у вигляді прав вимог до боржників саме фінансовим установам, або іншим банкам.

З 13 грудня 2016 року редакція пункту 5.11 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, яке затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року №388 встановлює, що право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання, шляхом проведення відкритого конкурсу, мають право не тільки банки та небанківські фінансові установи, так і інші фізичні та юридичні особи, котрі не віднесені до банків та небанківських фінансових установ.

Отже, законодавство України не містить жодного обмеження щодо продажу активів банку, який знаходиться на стадії ліквідації, у вигляді прав вимог до боржників лише фінансовим установам Отже, Договір №64 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 26 березня 2019 року, укладений між ПАТ «Фінростбанк» від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фінростбанк» Андронов Олег Борисович та ОСОБА_1 є договором відступлення права вимоги (цесії), а не договором факторингу. Тобто покупець права вимоги ( ОСОБА_1 ) для укладення вищезазначеного договору не зобов`язаний був мати статус фінансової установи.

Щодо поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видача його дубліката.

Заявник не є позивачем у даній цивільній справі, а є правонаступником. Тобто заявник не має жодного відношення до внутрішньої організації роботи Банку (позивача по справі) та не міг впливати на його дії направлені на пред`явлення виконавчих документів на виконання до моменту укладення Договору №64 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 26 березня 2019 року. Саме з цих підстав пропуск цих строків не залежав та не залежить від волі Заявника. Факт втрати судового наказу через зазначені обставини є таким, що не залежав від волі Заявника, оскільки вказані виконавчі документи заявнику передано не було. За зазначеним судовим наказом існує непогашена заборгованість за кредитним договором, а тому є необхідність у отриманні дублікату цього наказу. При цьому враховуючи, що строки пред`явлення виконавчих документів до виконання пропущені не з вини Заявника, а через обставини, що не залежали від його волі є підстави для поновлення строку для пред`явлення зазначеного виконавчого документа до виконання.

Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2010 року № 3рп/2010 у справі № 1- 7/2010 констатував, що відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.

Отже усі підстави для видачі дублікатів виконавчих листів № 2-2097/2010 та поновлення строку для пред`явлення його до виконання є поважними, оскільки вони є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення Заявника та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для вчинення необхідних процесуальних дій щодо пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Аналогічну позицію закріплено в Постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №337/5253/13ц.

Окрім того в Постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі №6/275-08 відповідно до аналогії з якою, зазначено, що ЦПК України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувана наводити причини втрати виконавчого листа. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дублікату виконавчого листа не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат виконавчого листа має повністю відтворювати втрачений виконавчий документ, у тому числі містити й дату його видачі Натомість відсутність виконавчого листа у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

На підставі вищевикладеного можливо стверджувати, що оригінал виконавчого листа № 521/1692/16-ц було втрачено не з вини Заявника. А оскільки строк його пред`явлення до виконання відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» становив 3 роки з дня видачі чи повернення, то строк на його пред`явлення для виконання сплинув. Неможливістю звернути до виконання вказаний виконавчий лист, порушуються права та інтереси заявника, а також порушується принцип обов`язковості виконання судових рішень.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Фінростбанк» Андронов Олег Борисович відступило права вимоги за Кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року, а отже вибуло із правовідносин за вказаним договором.

В результаті цього виникла необхідність у процесуальному правонаступництві та заміні стягувача Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» у виконавчих листах на правонаступника ОСОБА_1 .

26 березня 2019 року, після отримання від ПАТ «Фінростбанк» документів кредитної справи №1881 від 06 серпня 2013 року, було виявлено, що оригінали виконавчих документів №521/1691/16-ц відсутні.

В матеріалах справи наявна лише копія виконавчого листа №521/1691/16-ц від 10 серпня 2016 року, боржником за яким є ОСОБА_2 .

Також відсутні будь-які документи, які б підтверджували направлення чи знаходження вказаного виконавчого док4умента на виконанні.

На теперішній час будь-які документи, які б підтверджували знаходження вказаних виконавчих документів на виконанні відсутні.

Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень, на даний час жодних виконавчих проваджень, за якими боржниками є ОСОБА_2 , а стягувачем Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк», відсутні.

Оскільки ПАТ «Фінростбанк» передав усі наявні у нього документи, то можна зробити висновок, що вказані виконавчі листи втрачено.

На підставі вищевикладеного можливо стверджувати, що оригінали виконавчих листів №521/1691/16-ц було втрачено не з вини заявника.

А оскільки строк їх пред`явлення до виконання відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» становив 3 роки з дня видачі чи повернення, то строк на їх пред`явлення для виконання сплинув неможливістю звернути до виконання вказані виконавчі листи, порушуються права та інтереси заявника, а також порушується принцип обов`язковості виконання судових рішень.

Тобто, вказаний виконавчий лист було втрачений. Таким чином, на теперішній час виконавчий лист втрачено, що унеможливлює виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Згідно ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із змісту цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 6-1355/10, провадження № 61-12076св18.

Суд має застосувати до спірних правовідносин ст. 442 ЦПК України, здійснивши заміну стягувача у виконавчому провадженні.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за можливе задовольнити вимогу про заміну стягувача у виконавчих листах №521/1691/16-ц, на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_2 стягнення заборгованості за кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року, Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк» на правонаступника - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

У відповідності до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», рішення суду може бути пред`явлено на примусове виконання до ДВС протягом року з дати набрання рішенням законної сили. Строк позовної давності переривається у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Однак рішення суду в добровільному порядку не було виконано та є необхідність примусового стягнення боргу.

Суд вважає, що ОСОБА_1 пропустив строк для пред`явлення виконавчого документа з поважної причини.

Рішення суду в добровільному порядку не було виконано та є необхідність примусового стягнення боргу.

Відповідно до ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно п. 17.4 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Керуючись ст. 512 ЦК України, ст. ст. 18, ч. 2 ст. 261, 433, 442 ЦПК України, п. 17.4 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, СУД –

У Х В А Л И В :

Замінити стягувача у виконавчих листах №521/1692/16-ц, на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року, Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк» на правонаступника - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Видати дублікати виконавчих листів по справі №521/1692/16-ц, на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року.

Поновити строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання по справі №521/1692/16-ц, на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1881 від 06 серпня 2013 року.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційному суду через суду першої інстанції апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду.

СУДДЯ В.К.Гуревський