Ухвала суду № 84854827, 09.10.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/16449/17

Провадження №1-кп/127/1367/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.,

сторони обвинувачення - прокурора Ліщук О.М.,

сторони захисту: адвоката Варчука А.Б., обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України, відомості про який внесено до ЄРДР 14.05.2017 р. за № 12017020010002327,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Захисник обвинуваченого - адвокат Варчук А.Б. - в судовому засіданні заявив клопотання про часткове скасування арешту, накладеного на автомобіль марки «LEXUS», днз НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 та його дружина.

Клопотання мотивоване тим, що автомобіль понад двох років перебуває на арешт майданчику, арешт накладався, в тому числі й для забезпечення проведення криміналістичних експертиз, усі необхідні процесуальні дії з автомобілем проведені, а тому вважає, що правові підстави для подальшого перебування зазначеного автомобіля на арешт майданчику відсутні.

Прокурор вважає, що в задоволенні клопотання необхідно відмовити, оскільки розгляд кримінального провадження по суті не розпочато.

Обвинувачений ОСОБА_3 заявлене клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 16.05.2017 р. Вінницьким міським судом Вінницької області постановлено ухвалу, відповідно до якої накладено арешт на речовий доказ у кримінальному провадженні - автомобіль «LEXUS», днз НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та який знаходиться на території спеціального майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ДП «Вінниця-інформ-ресурси», за адресою: вулиця Генерала Арабея, 17 в місті Вінниці, з подальшим зберіганням останнього на вказаному майданчику.

Відповідно до частини першої статті 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Чинним кримінально-процесуальним законодавством України, зокрема частиною другою статті 170 КПК передбачено вичерпний перелік підстав для накладення арешту на майно, а саме: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, яке є непорушним.

Суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (ІНФОРМАЦІЯ_1); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) - «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (ІНФОРМАЦІЯ_1).

Принцип «пропорційності» (principle of proportionality), закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування ЄС, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Суд також вважає за доцільне звернути увагу, що ЄСПЛ у прецедентній практиці також дано визначення поняття «розумний строк» в кримінальному провадженні у світлі Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенції). Зокрема, в ході визначення питання чи була тривалість кримінального розгляду розумною Європейський Суд враховує такі фактори: складність справи, поведінку заявника, дії відповідних судових та адміністративних органів (Коніг проти Німеччини (Konig v. Germany), § 99; Неймейстер проти Австрії (Neumeister v. Austria), § 21; Рінгейсен проти Австрії (Ringeisen v. Austria), § 110; Пелісьє та Сассі проти Франції [ВП] (Pelissier and Sassi v. France [GC]), § 67; Педерсен та Баадсгаард проти Данії (Pedersen and Baadsgaard v. Denmark), § 45):

Як вбачається з ухвали слідчого судді від 16.05.2017 р. арешт на майно - зазначений вище транспортний засіб - було накладено з метою збереження речового доказу та забезпечення відшкодування шкоди потерпілим, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 283 КПК випливає, що формами закінчення досудового розслідування є: закриття кримінального провадження; звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Також частиною першою статті 290 КПК визначено, що визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

З реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що під час досудового розслідування усі необхідні процесуальні дії з арештованим автомобілем були проведені, клопотання про проведення додаткових процесуальних дій із зазначеним автомобілем заявлені не були і відповідні процесуальні рішення з цього приводу не приймались. Посилання прокурора як на підставу для відмови в задоволенні клопотання на те, що розгляд справи по суті не розпочато, суд оцінює критично, зважаючи на вищенаведені принципи втручання держави у реалізацію права власності, як сформульовані ЄСПЛ. Крім того, суд вважає за доцільне зауважити, що обвинувальний акт було складено 27.07.2017 р., кримінальне провадження направлено до суду 01.08.2017 р., а для розгляду даному складу суду було передане 06.05.2019 р. Тому суд вважає, що стороною обвинувачення в судовому засіданні не доведено, що в даному випадку дотримується розумний строк розгляду кримінального провадження, а отже, і втручання держави у реалізацію права власності є пропорційним. Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що захисник обвинуваченого посилався на те, що власником арештованого автомобіля є також дружина обвинуваченого - ОСОБА_5 Однак, відповідного документального підтвердження зазначеної тези стороною захисту суду надано не було. Крім того, згідно з ухвалою слідчого судді від 16.05.2017 р. про накладення арешту, власником арештованого майна є саме ОСОБА_6 . Тому посилання сторони захисту на те, що наявність зазначеного арешту порушує право законного власника транспортного засобу - ОСОБА_7 - суд відхиляє, як такі, що не доведені в судовому засіданні документально.

Зі змісту абзацу другого частини першої статті 174 КПК випливає, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. При цьому, таке клопотання під час судового провадження розглядається судом.

Отже, суд приходить до переконання, що зважаючи на те, що на даний час усі процесуальні дії з автомобілем, на який накладено арешт, проведені, тому зазначена підстава відпала. Разом з тим, як вже було зазначено судом, абзацом другим частини шостої статті 170 КПК визначено, що у разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Таким чином, суд враховує, що згідно з наданими суду документами та твердженнями сторін кримінального провадження усі необхідні процесуальні дії з вищезазначеним транспортним засобом виконані, однак потерпілою заявлено до обвинуваченого позовні вимоги, які є предметом судового дослідження. Тому суд вважає, що на даний час обставини, які б перешкоджали подальшому утриманню зазначеного транспортного засобу на майданчику для тимчасово затриманих транспортних засобів, відпали, а отже, і правові підстави для існування заборони користування ним, а тому клопотання в цій частині підлягає задоволенню. Разом з тим, суд вважає, що з метою забезпечення заявлених потерпілою позовних вимог правові підстави для скасування арешту в частині заборони розпорядження транспортним засобом відсутні.

Керуючись статтями 174, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання захисника обвинуваченого - адвоката Варчука А.Б. - задовольнити.

Арешт, накладений на автомобіль марки «LEXUS», днз НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 16.05.2017 р. в частині позбавлення права користування зазначеним транспортним засобом, - скасувати.

Автомобіль марки марки «LEXUS», днз НОМЕР_1 , що знаходиться на території спеціального майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ДП «Вінниця-інформ-ресурси», за адресою: вулиця Генерала Арабея, 17 в місті Вінниці - повернути його власнику (законному володільцю або іншій уповноваженій особі).

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя: