Рішення № 84853569, 10.10.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/2373/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 09.08.2019 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ГУДФС у Чернігівській області), у якому просить визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію, викладену відповідачем у листі від 23.07.2019 №3400/Д/ІПК/25-01-13-02-10.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що він є застрахованою особою, доходу від адвокатської діяльності не отримує, перебуває у трудових відносинах з комунальним підприємством, яке належним чином перераховує до бюджету, у том числі, єдиний внесок, у зв`язку із чим вважає, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску від здійснення адвокатської діяльності.

Ухвалою судді від 13.08.2019 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін. Також установлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов.

У встановлений судом строк представник відповідача надіслав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що у розумінні чинного законодавства України роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники єдиного внеску. У зв`язку з наведеним вважає, що комунальне підприємство є платником єдиного внеску як роботодавець позивача, а ОСОБА_1 є платником єдиного внеску, оскільки він зареєстрований як особа, що провадить незалежну професійну діяльність (адвокатську).

Від позивача 12.09.2019 надійшла відповідь на відзив, у якій ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що адміністративний позов має бути задоволений, враховуючи такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до рішення Ради адвокатів Чернігівської області від 22.03.2019 №74, має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується відповідним свідоцтвом від 19.04.2019 серії ЧН №000680 (а.с. 11). Крім того, з 23.05.2019 позивач перебуває на обліку як платник єдиного внеску.

Разом з тим, як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , позивач з 26.07.2010 працює на посаді провідного юрисконсульта КП «Чернігівоблагроліс» Чернігівської обласної ради (а.с. 14), у зв`язку з чим роботодавцем за нього нараховується та сплачується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не менше мінімального (а.с. 12, 13).

04.07.2019 ОСОБА_1 звернуся до ГУДФС у Чернігівській області із заявою про надання індивідуальної податкової консультації, у якій просив надати роз`яснення чи існує для позивача обов`язок, як адвоката, сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в ті місяці (періоди), коли він не отримував доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний внесок за нього сплачував і продовжує сплачувати роботодавець - КП «Чернігівоблагроліс» Чернігівської обласної ради (а.с. 29).

23.07.2019 відповідачем надано ОСОБА_1 індивідуальну податкову консультацію, внесену до Єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій за №3400/Д/ІПК/25-01-13-02-10 (а.с. 9-11), у якій ГУДФС у Чернігівській області роз`яснило, що платник єдиного внеску, визначений у пункті 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

Вважаючи вказану індивідуальну податкову консультацію протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно із підпунктом 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 цього Кодексу за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 52.3 статті 52 Податкового кодексу України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

З аналізу викладених норм вбачається, що індивідуальна податкова консультація (допомога контролюючого органу) надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана. При цьому, метою податкової консультації є викладення платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування та роз`яснення її практичного застосування у відповідних правовідносинах.

Згідно з пунктом 53.2 статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

З аналізу вищезазначених норм можна зробити висновок про те, що функція податкової консультації полягає у допомозі платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або іншого нормативно-правового акта, який стосується оподаткування, і є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику щодо практичної форми або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.

Статтею 52 Податкового кодексу України передбачені обов`язкові вимоги щодо змісту податкової консультації та встановлено обов`язок контролюючих органів надавати податкові консультації з питань практичного застосування норм податкового законодавства, то відповідно платник податків має право на її отримання. Ненадання такої консультації або надання неякісної або незаконної податкової консультації, податковий орган тим самим порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та відповідного блага, передбаченого пунктом 53.1 статті 53 Податкового кодексу України, у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності. Тобто, надана податкова консультація, яка містить цитати нормативно-правових актів, але ніяких висновків або рекомендацій щодо їх застосування не має, або незаконна податкова консультація, підлягає скасуванню, а у разі ненадання податкової консультації - визнання протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як неодноразово наголошувалось Верховним Судом у своїх рішеннях, аналіз норм законодавства, що регулюють питання надання контролюючим органом індивідуальної податкової консультації, свідчить про те, що податкова консультація надана правомірно, якщо містить висновки, придатні до практичного використання у вказаних у запиті платника податків фактичних обставинах (постанови: від 16.10.2018 у справі №820/4461/17 (№К/9901/3725/17); від 27.11.2018 у справі №826/14131/16 (№К/9901/31330/18); від 11.12.2018 у справі №826/9590/16 (№К/9901/30898/18)).

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Аналізуючи вищенаведені норми, суд зазначає, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 Податкового кодексу України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована, як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

У свою чергу, статтею 178 Податкового кодексу України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання, як само зайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об`єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із пунктом 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Суд зазначає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

З матеріалів справи слідує, що позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник - провідний юрисконсульт КП «Чернігівоблагроліс» Чернігівської обласної ради, що підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с. 14).

Зокрема, що стосується 2019 року, то його роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 у розмірі 22% від суми нарахованої позивачу заробітної плати, що за січень-червень 2019 року складало в середньому близько 3690,42 грн. на місяць, тобто в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць (а.с. 12, 13).

Разом з тим, згідно із підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що так як Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та здійснення нею незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску ОСОБА_1 , як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

З огляду на викладене, суд вважає, що індивідуальна податкова консультація від 23.07.2019, реєстраційний номер в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 3400/Д/ІПК/25-01-13-02-10, не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, суд дійшов висновку, що спірна податкова консультація не відповідає вимогам підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14, пунктів 52.1, 52.3 статті 52 Податкового кодексу України, тому позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування індивідуальну податкову консультацію - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 23.07.2019, реєстраційний номер в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 3400/Д/ІПК/25-01-13-02-10.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 10 жовтня 2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39392183, вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000).

Суддя С.В. Бородавкіна