Рішення № 84853556, 08.10.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/844/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лелюка О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Кіщук О.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Смутняка О.В., Кононихіної І.А., Осадчук Н .М . , Матеоренко І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 150054,24 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, та вказувала про те, що при звільненні з державної служби з посади головного спеціаліста-бухгалтера Відділу Держгеокадастру у Вижницькому районі Чернівецької області 03 лютого 2017 року роботодавцем не було проведено з нею повний розрахунок, а саме не виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей віком до 15 років. Оскільки таку за її заявою було виплачено відповідачем лише 05 березня 2019 року, то, на думку позивача, стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що за розрахунком позивача складає 150054,24 грн.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

У відзиві на позов відповідач заперечує проти задоволення позову та вказує про його безпідставність. Зокрема, зазначено, що Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області не є правонаступником Відділу Держгеокадастру у Вижницькому районі Чернівецької області, в якому працювала позивач, також вказано про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом та про відсутність правових підстав для його задоволення з посиланням на правові позиції судів касаційної та апеляційної інстанцій.

Правом подати відповідь на відзив позивач не скористалась.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві.

Натомість представники відповідача просили суд у задоволенні позову відмовити з підстав, наведених у відзиві на позов.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які з`явились в судове засідання, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 перебувала на державній службі та займала посаду головного спеціаліста-бухгалтера Відділу Держгеокадастру у Вижницькому районі Чернівецької області, з якої була звільнена 03 лютого 2017 року наказом від 01 лютого 2017 року №02-к.

25 лютого 2019 року позивач звернулась до начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області з листом, в якому просила виплатити їй компенсацію за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей віком до 15 років, яку не було виплачено при звільненні з роботи 03 лютого 2017 року.

Листом від 26 березня 2019 року №49/6-19 Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області повідомило Пилипюк Л.Б. про нарахування та виплату вказаної вище компенсації.

Таку компенсацію відповідачем було виплачено позивачу 05 березня 2019 року, що підтверджується матеріалами справи та визнавалось сторонами в судовому засіданні.

За таких обставин ОСОБА_5 звернулась до суду з цим позовом, який обґрунтовано положеннями статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас згідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз наведених вище норм матеріального права та висновки щодо їх застосування викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження 12-301гс18).

Так, в пункті 29 названої постанови суду касаційної інстанції зазначено: «Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій)».

В пункті 40 вказаного рішення суду касаційної інстанції зроблено такий висновок: «При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що розміщення норм статей 116, 117 Кодексу законів про працю України в розділі VII "Оплата праці" є логічно вмотивованим, оскільки ними встановлено відповідальність роботодавців за затримку виплат коштів винагороди за виконану працівниками роботу, які повинні бути виплачені при їх звільненні».

Отже, з огляду на викладене, працівник має право на стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з ним у разі несвоєчасної виплати такому працівнику заробітної плати, тобто винагороди за виконану працівником роботу.

Між тим, в даному випадку стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обумовлено несвоєчасною виплатою роботодавцем ОСОБА_5 компенсації за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей віком до 15 років, а не несвоєчасною виплатою їй заробітної плати при звільненні.

Відтак, суд приходить до висновку про те, що позивач не має права на стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку внаслідок несвоєчасної виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей віком до 15 років. Тобто, в даному випадку відсутні підстави для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, позов є безпідставним, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 72-76, 77, 90, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Чернівецький окружний адміністративний суд до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 жовтня 2019 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 ), Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 194-А, 58000).

Суддя О.П. Лелюк