Рішення № 84851610, 03.10.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2019 року м. Київ № 320/4152/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Панової Г.В., за участю секретаря судового засідання - Черниш А.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Башаров В.Є.,

від відповідача - не з`явились,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Ірпінського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 82154-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з листа Ірпінського управління ГУ ДФС у Київській області він дізнався про оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 30.06.2015 № 82154-17, яке йому вручене не було. Вважає, що таке податкове повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов`язання з транспортного податку за 2015 рік, суперечить принципу стабільності податкового законодавства, закріпленого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

В той же час, позивач вказує, що відповідно до положень підпункту 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 ПК України, податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю) відноситься до місцевих податків, який установлюється місцевими радами.

Також позивач зазначає, що відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Враховуючи викладене та той факт, що Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким введено - транспортний податок набрав чинності 01.01.2015, позивач вважає, що транспортний податок не може застосовуватись за 2015 рік.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що в нього відсутній обов`язок сплачувати транспортний податок за 2015 рік тому, на думку позивача, податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 82154-17 є протиправними та такими, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Крім того, судом було поновлено строк звернення позивача до суду, призначено судове засідання та витребувано у відповідача докази по справі.

Відповідач позову не визнав, 27.08.2019 подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 22754/19) та стверджував, що автомобіль позивача є об`єктом оподаткування у 2015 році відповідно до вимог пп.267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового Кодексу, а позивач - платником транспортного податку у 2015 році, тому прийняте контролюючим органом податкове повідомлення-рішення є правомірним і прийнятим у відповідності до вимог чинного податкового законодавства. В обґрунтування доводів заперечень щодо позову посилався на ту обставину, що податкове повідомлення-рішення № 82154-17 від 30.06.2015 було направлене позивачу рекомендованим повідомленням 14.07.2015, яке було повернуте відділенням поштового зв`язку з відміткою оператора «за закінченням встановленого строку зберігання» 21.07.2015. Крім того, відповідач зазначив, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2017 № 810/4014/16 позов Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 30.06.2015 №82154-17, задоволено. Так, судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області податковий борг у розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Також позивач у відзиві на позов просив суд залишити позов без розгляду, в обґрунтування цього зазначив, що приписами п.58.3 ст. 58 Податкового Кодексу визначено, що податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Отже, зазначив відповідач, можна дійти висновку, що позивачу було відомо про існування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 82154-17, оскільки воно було належним чином направлене ОСОБА_1

Розглядаючи вказане клопотання слід зазначити, що воно задоволенню не підлягає, з огляду на викладене.

Згідно з вимогами пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч. 3, 4 ст. 123 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після вікриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущенного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно приписів частини четвертої вказаної статті якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Слід зазначити, що в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 надавалась правова оцінка термінам звернення ОСОБА_2 до суду та встановлено, що за відсутності доказів отримання податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 82154-17 позивачем у 2015-2018 роки, а також доводи позивача про те, що він лише у червні 2019 року дізнався про порушення його прав, за відсутності доказів протилежного, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з поважних причин. Відтак строк звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 було поновлено. При цьому, суд вважає, що висновок про визнання поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду не був передчасним на стадії відкриття провадження у справі, а тому підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

Також відповідач просив замінити сторону відповідача - Ірпінське відділення Головного управління ДФС у Київській області на Головне управління ДФС у Київській області.

У судове засідання, призначене у справі на 03.10.2019 з`явився представник позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання у передбачений законодавством строк, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором № 0113330604238.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 суд замінив відповідача - Ірпінське управління ГУ ДФС у Київській області на правонаступника - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Присутній у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та просив суд їх задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є власником автомобіля NISSAN, модель MURANO, тип легковий універсал-В, об`єм двигуна 3498, рік випуску - 2011, реєстраційний номер - НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с.15).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2015 Ірпінською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 82154-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25000 грн. (а.с.13).

Вказане податкове повідомлення-рішення було направлено контролюючим органом на адресу позивача поштовою кореспонденцією, проте конверт із вказаною поштовою кореспонденцією повернувся на адресу податкового органу із відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» (а.с.17).

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 01.01.2011 регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, яким внесено зміни до низки нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері оподаткування.

Вказаним Законом, зокрема, запроваджено транспортний податок як різновид податку на майно.

Відповідно до пункту 6.3 статті 6 Податкового кодексу України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

При цьому, статтею 7 Податкового кодексу України передбачені загальні засади встановлення податків і зборів. Зокрема, пунктом 7.1 вказаної статті передбачено, що під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи як: платники податку; об`єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства (пункт 7.3 статті 7 ПК).

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, зокрема прийняття податкового повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 19328-17) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Приписи підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначають, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому, згідно пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України закріплено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Згідно з підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

З наведеного вбачається, що транспортний засіб позивача підпадає під визначення об`єкту оподаткування транспортним податком відповідно до статті 267 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 червня 2015 року контролюючим органом було визначено відповідачеві податкове зобов`язання з транспортного податку у розмірі 25000,00 грн., у зв`язку з чим сформовано податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 №82154-17.

Водночас, судом було встановлено, що Вишгородська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у розмірі 25000,00 грн., який нарахований відповідно до вказаного податкового рішення (справа № 810/4014/16).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2017 у справі № 810/4014/16 адміністративний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області податковий борг у розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Так, судом у вказаному провадженні було встановлено, що 30 червня 2015 року контролюючим органом було визначено відповідачеві податкове зобов`язання з транспортного податку у розмірі 25000,00 грн., у зв`язку з чим сформовано податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 №82154-17. Вказане податкове повідомлення-рішення надіслано контролюючим органом відповідачеві за його податковою адресою, що підтверджується конвертом, копія якого знаходиться у матеріалах справи. Доказів оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення відповідачем суду не надано, отже визначене ним грошове зобов`язання є узгодженим. Вишгородською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС у Київській області були вжиті заходи по стягненню податкового боргу, а саме сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 05.04.2016 на суму 25000,00 грн., проте сума податкового боргу залишилась непогашеною. Окремо суд зазначив, що у справах, предметом яких є стягнення податкового боргу, суд відповідно до вимог чинного процесуального законодавства не надає правової оцінки обставинам та правовим підставам визначення грошових зобов`язань, несплата яких у встановлені законом строки призвела до утворення податкового боргу. Дослідженню підлягають виключно ті питання, що стосуються узгодження грошового зобов`язання (вручення податкового повідомлення-рішення) та наявність підстав для стягнення податкового боргу у судовому порядку (направлення та вручення податкової вимоги). Таким чином, правомірність визначення відповідачу грошових зобов`язань згідно податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 №82154-17 не є предметом розгляду цієї справи а тому не було досліджено судом у межах провадження № 810/4017/16.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, слід зазначити, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2017 у справі №810/4017/16 було стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг, визначений податковим повідомленням-рішення від 30.06.2015 № 82154-17, проте, правомірність нарахування податкового зобов`язання, визначеного оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням не надавалась правова оцінка у межах провадження № 810/4017/16.

Слід зазначити, що предметом доказування у даній справі є правомірність визначення позивачу податкового зобов`язання - транспортного податку за 2015 рік.

При вирішенні питання щодо того, чи є належний позивачу автомобіль об`єктом оподаткування транспортним податком саме у 2015 році, суд виходить із наступних положень нормативно - правових актів.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, які визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з Податкового кодексу України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 19328-17), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, як вбачається з пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Як встановлено судом, Рішенням Бучанської міської ради № 2056-65-VI від 29.01.2015 «Про встановлення ставки транспортного податку на території м.Буча» затверджено положення про справляння «транспортного податку».

При цьому, суд зазначає, що згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 цього кодексу.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених норм Кодексу, нові податки прийняті в 2015 році практично не можуть бути визнані обов`язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний об`єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов`язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

За наведених обставин та особливостей правового регулювання встановлення податків, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов`язання з транспортного податку на 2015 рік, відтак податкове повідомлення-рішення Ірпінської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області № 82154-17 від 30.06.2015 є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду , як джерело права.

Так, рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов`язання з транспортного податку на 2015 рік.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного суду від 25.06.2018 у справі № 816/1835/16, від 08.11.2018 у справі № 816/397/17, від 12.06.2018 у справі № 808/1195/17.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 82154-17 є необґрунтованим та прийнятим не у відповідності до чинного законодавства, через що позовна вимога про скасування податкового повідомлення - рішення підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 8 від 30.07.2019, підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 69, 73 - 77, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Ірпінської ОДПІ Головного управління державної фіскальної служби у Київській області від 30.06.2015 № 82154-17.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39393620 , місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_3 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 08 жовтня 2019 р.