Рішення № 84851600, 09.10.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2019 року м. Київ № 320/3067/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: управління Державної казначейської служби України у м. Ірпені Київської області, про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Ірпінського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: управління Державної казначейської служби України у м. Ірпені Київської області, в якому просить суд зобов`язати відповідача сформувати та подати до управління Державної казначейської служби України у м. Ірпені Київської області подання про повернення позивачеві 7129, 88 грн. сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

Позивач зазначає, що 12 грудня 2017 року вперше придбала житло і цей факт підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. При цьому, при укладанні договору купівлі-продажу ОСОБА_1 було помилково сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7129,88 грн.

2 травня 2019 року позивач звернулась до Ірпінського ОУ ПФУ Київської області з письмовою заявою з проханням повернути безпідставно сплачений збір на обов`язкове державне пенсійне страхування. Проте, листом від 15 травня 2019 року № 3337/08 відповідач відмовив позивачу в такому з тих мотивів, що органи Пенсійного фонду України не володіють інформацією відносно прав власності на нерухоме майно, у тому числі щодо вперше придбаного. Вважаючи таку відмову необґрунтованою позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 15.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та попереджено, що згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

ГУ ПФУ у Київській області, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнало та просило відмовити у їх задоволенні з урахуванням того, що сплачений позивачем з підстав статті 49 Закону України "Про нотаріат" збір є правомірною дією, а отже не може вважатись помилковим чи надмірно сплаченим. З огляду на вказане у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

У поданому відзиві на позовну заяву ГУ ПФУ у Київській області вказує на те, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628, Ірпінське ОУ ПФУ Київської області реорганізоване шляхом приєднання до головного управління.

Статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Процесуальним правонаступництвом є заміна у справі сторони чи третьої особи у разі переходу повноважень (для суб`єкта владних повноважень) прав і обов`язків від однієї особи до іншої (правонаступника) у відносинах, щодо яких виник спір.

Однією із підстав процесуального правонаступництва є припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення (стаття 108 Цивільного кодексу України).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" від 22.08.2018 № 628 Ірпінське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Вказані обставини підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Так, згідно відомостей ЄДРПОУ Ірпінське ОУ ПФУ Київської області, код 41248152, припинено 01.08.2019 як юридична особа, про що внесено відповідний запис № 13571120002005241. Правонаступником за даними реєстру є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, Подільський район, вул. Ярославська, буд. 40.

Враховуючи, що ГУ ПФУ у Київській області як правонаступником Ірпінського ОУ ПФУ Київської області самостійно ініційовано заміну первісного відповідача правонаступником, у зв`язку з його припиненням як юридичної особи, відповідач по справі - Ірпінське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області підлягає заміні на його правонаступника, а саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як слідує з матеріалів справи, 12.12.2017 між АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Велт інвест" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (далі по тексту - квартира). Покупцем сплачено вартість квартири за ціною та на умовах, встановлених цим договором. Як передбачено положеннями пункту 2.2 договору, продаж зазначеної квартири вчиняється за ціною 712987,89 грн. без ПДВ.

Договір зареєстровано в державному реєстрі за № 2198 приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кінащук В.С.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.12.2017 № 107216443, позивачем придбано у власність квартиру.

Згідно з висловленими у позові твердженням позивача і наявною у справі копією квитанції від 12.12.2017 № 0000727, останньою з операції придбання нерухомого майна сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% в сумі 7129,88 грн.

Як зазначає позивач, вищезазначене нерухоме майно придбавалось вперше, про що свідчить інформаційна довідка від 22.04.2019 № 1644448906, згідно якої за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у вказаних реєстрах за ОСОБА_1 обліковується єдиний об`єкт нерухомого майна - квартира за вказаною адресою.

2 травня 2019 року позивач звернулась до Ірпінського ОУ ПФУ Київської області з письмовою заявою з проханням повернути безпідставно сплачений збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7129,88 грн.

Листом від 15.05.2019 № 3337/08 Ірпінським ОУ ПФУ Київської області повідомлено ОСОБА_1 про відсутність законних підстав для повернення зазначених коштів з огляду на те, що органи ПФУ не володіють інформацією, яка підтверджує факт придбання жила особами вперше, а поданий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно такі дані не містить.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернулась до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначено положеннями Закону України від 26.06.1997 № 400/97-ВР "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 400/97-ВР).

Згідно з пунктом 9 статті 1 цього Закону платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком, зокрема, громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 8 статті 2 Закону № 400/97-ВР встановлено, що об`єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1, статті 2 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом № 400/97-ВР врегульовано Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі - Порядок № 1740).

Згідно з пунктом 15-1 Порядку № 1740, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком, зокрема, громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Як вбачається з наявних у справі копій договору купівлі-продажу квартири від 12.12.2017, нотаріально посвідченого і зареєстрованого в реєстрі за № 2198, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.12.2017 № 107216443, позивачем придбано у власність квартиру.

Пунктом 15-3 Порядку передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Таким чином, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в обов`язковому порядку сплачується фізичними особами - покупцями нерухомого майна; проте, особи, які придбали житло вперше, звільняються від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Факт сплати позивачем збору обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 7129,88 грн. (1% від операції купівлі-продажу нерухомого майна) не заперечується сторонами і підтверджується квитанцією від 12.12.2017 № 0000727, копія якої наявна у справі.

Згідно з наявною у справі інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 22.04.2019 № 1644448906, окрім вищевказаної квартири, відсутні інші відомості про придбання позивачем житла, що дає суду підстави для висновку про придбання цієї квартири вперше.

Натомість, відповідач не надав заперечень і доказів, які б спростували вказані твердження позивача і надані ним докази. Також не висловлено своєї позиції щодо суті спору третьою особою на стороні відповідача управлінням Державної казначейської служби України у м. Ірпені Київської області.

Доцільно зауважити, що станом на час виникнення спірних правовідносин та на час вирішення цієї справи судом відсутній механізм перевірки інформації щодо повторності придбання об`єктів нерухомості.

Проте, за висновком суду, відсутність цього механізму не є підставою для позбавлення позивача встановлених пільг по сплаті збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Беручи до уваги твердження позивача, які підтверджені належними доказами і не були спростовані відповідачем, суд дійшов висновку, що позивач вперше придбала житло, тому на підставі пункту 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР і пункту 15-1 Порядку № 1740 ОСОБА_1 була звільненою від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже позивач, яка вперше придбала житло і помилково сплатила збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7129,88 грн. має право на його повернення.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону № 400/97-ВР платники збору, визначені пунктами 5-7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачують на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.

Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 "Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету" контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 "Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна" покладений на Пенсійний фонд України.

Пунктом 3 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787), повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Відповідно до частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України, Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

За пунктом 5 Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Тобто відповідним органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету у сфері обов`язкового пенсійного страхування в даному випадку є ГУ ПФУ у Київській області, а тому саме воно повинно подати відповідне подання до казначейської служби про повернення коштів, у разі наявності підстав для прийняття останнього.

Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Положеннями пункту 10 Порядку № 787 передбачено, що заява та подання або ухвала суду подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету. Органи Казначейства приймають подання від органів, які контролюють справляння надходжень бюджету або які здійснюють облік заборгованості в розрізі позичальників, у строки, визначені нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів. У разі відсутності такого нормативно-правового акта платник подає до відповідного органу Казначейства заяву та подання, дати складання яких не перевищують 30 календарних днів.

Отже, повернення помилково або надміру сплаченого до бюджету збору на обов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється з відповідного рахунку за надходженням відповідно до частини 3 статті 3 Закону № 400/97-ВР за поданням відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, що контролює надходження цього збору до бюджету.

Водночас враховуючи, що позивач була звільненою від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при придбанні житла, але фактично сплатила цей збір, суд, погоджуючись з доводами позивача, дійшов висновку про те, що така сплата здійснена нею помилково, а тому сплачені кошти підлягали поверненню позивачу за поданням відповідача.

За цих обставин суд вважає відмову Ірпінського ОУ ПФУ Київської області у задоволенні заяви позивача, викладену у листі від 15.05.2019 № 3337/08, за наявності законних підстав для підготовки відповідного подання, протиправною і такою, що порушує майнове право позивача на отримання помилково сплачених коштів.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме Держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на Державу.

Таким чином, посилання у відзиві на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 (справа № 819/1498/17), 31.01.2018 (справа № 819/1667/17), 20.03.2018 (справа № 819/1249/17) та 10.09.2018 (справа № 819/1012/17).

З метою поновлення порушеного права позивача на повернення йому помилково сплачених коштів, та враховуючи, що позивачем з урахуванням Порядку № 787 було подано до відповідача відповідну заяву, суд вважає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню вимогу про зобов`язання відповідача сформувати подання до управління Державної казначейської служби України у м. Ірпені Київської області про повернення позивачу збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 7129,88 грн.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При вказаних обставинах, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи із системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В матеріалах справи міститься квитанція № 91051 від 07.06.2019, відповідно до якої позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., який підлягає відшкодуванню. Доказів понесення позивачем інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , інд. АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, Київська обл., м. Київ, вул. Ярославська, 40, код ЄДРПОУ 22933548), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: управління Державної казначейської служби України у м. Ірпені Київської області про зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області сформувати та подати до управління Державної казначейської служби України у м. Ірпені Київської області подання про повернення ОСОБА_1 7129 (сім тисяч сто двадцять дев`ять) грн. 88 коп. сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором від 12.12.2017.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, Київська обл., м. Київ, вул. Ярославська, 40, код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 09.10.2019

Суддя Панченко Н.Д.