Рішення № 84847244, 03.10.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1364/19

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., при секретарі судового засідання Брунько А.І., розглянув матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТрансСервіс" (Київська обл., м. Бориспіль) до Фізичної особи-підприємця Захарова Олександра Костянтиновича (Київська обл., м. Ірпінь) про стягнення 72588,45 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Висотенко Р.В. - довіреність від 01.03.2019;

від відповідача: не прибув.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТрансСервіс" (далі - позивач) подало до господарського суду позов про стягнення з Фізичної особи-підприємця Захарова Олександра Костянтиновича (далі - відповідач) 72588,45 грн заборгованості, з яких: 64000,00 грн основного боргу, 5696,00 грн пені, 689,10 грн 3% річних та 2203,35 грн інфляційних втрат.

В обгрунтування позовних вимог позивач просилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 16.03.18 про надання транспортних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні від 16.03.2018 в частині своєчасної оплати постуг по перевезенню вантажу.

Ухвалою від 04.06.2019 Господарський суд Київської області відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 25.06.2019.

Ухвалою від 25.06.2019 Господарський суд Київської області продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 05.09.2019.

В засіданні суду 05.09.2019 Господарський суд Київської області оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 03.10.2019.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не прибув, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, доказом чого є поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (вх. № 34915/19 від 02.10.2019). Правом на подачу відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріали справи докази, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

16.03.2018 між Фізичною особою-підприємцем Захаровим Олександром Костянтиновичем як експедитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТрансСервіс" як перевізником був укладений договір № 16.03.18 на надання транспортних послуг на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні (далі - договір).

Відповідно до умов договору сторони погодили, що на кожне окреме завантаження оформляється транспортне замовлення, яке містить опис умов і особливостей конкретного перевезення та є додатком до даного договору.

На виконання договору 03.12.2018 між сторонами було підписано разову заявку №03/12/18, згідно з якої було погоджено умови перевезення вантажу, зокрема, встановлено машрут перевезення (Україна-Іспанія), адресу завантаження (Кіровоградська обл., Кіровоградський р-н, с. Грузьке, вул. Саблина, 62), вид вантажу (мед в бочках кількістю до 22,05 т, об`ємом 82-86 м3), адресу вивантаження (Ctra Vecinos (CL-512) Km 8:2, 37187 Aldeatejada (Salamanca) Spain), строк доставки (до 12-13.12.18) та плату за перевезення у розмірі 4150,00 євро.

Відповідно до п. 2.4 договору передбачено, що підтвердженням факту надання послуг є оригінал товарно-транспортної накладної відповідного зразка (CMR) з відмітками вантажовідправника, перевізника (експедитора), отримувача вантажу і митних органів.

Підпунктом 4.2.1 договору сторони узгодили, що перевізник повинен здійснювати перевезення по заявкам експедитора суворо дотримуваючись умов отриманого замовлення.

За умовами п. 5.2 договору підставою для оплати фрахту експедитором є оригінал рахунку-фактури перевізника в одному екземплярі, оригінал CMR-накладної з митними відмітками і відміткою вантажоодержувача про прийняття вантажу і оригінали інших додаткових документів, вказаних у транспортному замовленні. Для перевізника обов`язковим є пред`явлення акту виконаних робіт. Вказані документи повинні бути пред`явлені не пізніше 30 днів після виконання вантажоперевезення. Ненадання перевізником вищевказаних документів дає право експедитору відмовити в оплаті фрахту до моменту пред`явлення необхідних документів.

У відповідності до п. 5.3 договору передбачено, що строк оплати послуг перевізнику складає 14 днів для оплати в EUR, USD чи російських рублях і 7 днів в гривнях з моменту отримання експедитором документів, вказаних в пункті 5.2 даного договору. При цьому оплата здійснюється в валюті вказаній в транспортному замовленні. Можлива передоплата.

У випадку оплати експедитором фрахту шляхом часткового авансування чи оплати інших видатків по виконуваному перевезенні, суми авансування враховуються при оплаті того перевезення, по якому вони були здійснені (п. 5.5 договору).

Так, в разовій заявці №03/12/18 сторони узгодили порядок оплати за перевезення вантажу таким чином: 1000,00 євро має бути оплачено на день замитнення по курсу НБУ на день митного оформлення, 3150,00 євро - до вивантаження при підтвердженні цілосності доставки.

Видатки по ветеринару на кордоні відшкодовуються за квитанціями по курсу НБУ на день проходження кордону разом з фрахтом. Т1 не відшкодовуються.

З матеріалів справи вбачається, що в рахунок здійснення попередньої оплати за товар, позивач 05.12.2018 виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0001743 на суму 32088,60 грн, який того ж дня був оплачений відповідачем згідно з платіжного доручення №212 від 05.12.2018.

На виконання умов договору згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 240622 водієм ОСОБА_1 на автомобілі марки МАН, держ. номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 було здійснено перевезення вантажу у кількості 70 стальних бочек з медом пчелиним та доставлення його вантажоотримувачу до місця призначення в Італію.

Доданим до матеріалів справи рахунком-фактури №18-7159/PLDOR3 від 07.12.2018 позивач підтверджує, що на кордоні з Польщею ним було понесено додаткові витрати у розмірі 798,00 злотих, у зв`язку із оглядом вантажу Прикордонною ветеринарною інспекцією у Дорохуську.

Згідно з відміткою на міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) № 240622 вантаж було доставлено та прийнято вантажоодержувачем 13.12.2018, у зв`язку з чим у цей день позивачем було виставлено відповідачу на оплату рахунок-фактуру №СФ-0001743/1 на суму 105407,95 грн, куди, за твердженням позивача, вже було включено вартість послуг по відшкодуванню додаткових витрат, понесених позивачем, у зв`язку з ветеринарним оглядом вантажу на кордоні з Польщею.

14.12.2018 між сторонами було підписано акт № ОУ-0001743 здачі-прийняття робіт (надання послуг), яким сторони підтвердили факт належного виконання позивачем свого обов`язку щодо перевезення вантажу, визначеного умовами разової заявки №03/12/18 від 03.12.2018.

В матеріалах справи містяться платіжні доручення №225 від 13.12.2018 та №240 від 21.12.2018, якими підтверджено лише часткову оплату відповідачем транспортних послуг, наданих позивачем, на загальну суму 41407,95 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача із вимогою (претензією) від 12.03.2019 вих. № 99 з проханням сплатити повну вартість транспортних послуг.

Суд встановив, що претензію разом з доданими до неї документами (рахунком-фактурою №СФ-0001743/1 від 13.12.2018, копією CMR № 240622 та копією акту № ОУ-0001743 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14.12.2018, було відправлено рекомендованим повідомленням за № 0318900829744 з описом вкладення до цінного листа.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вимогу (претензію) від 12.03.2019 вих. № 99 відповідачем було отримано особисто 16.03.2018.

Несплата відповідачем як замовником всієї вартості послуг з транспортування вантажу, здійсненого на виконання умов договору та разової заявки №03/12/18 від 03.12.2018, стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення на його користь коштів у розмірі 72588,45 грн.

Оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно поданих до справи доказів, господарський суд вказує на таке.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами абз. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України.

Згідно з ст. 629 ЦК України унормовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом ст. 307 ГК України, ст. 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Приписами ст. 916 ЦК України унормовано право перевізника на провізну плату за перевезення вантажу розмір якої визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

У разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920 ЦК України).

Оскільки сторони у договорі (п.5.3) визначили конкретний строк виконання експедитором гривневого зобов`язання по оплаті наданих перевізником послуг, який складає 7 днів з моменту отримання експедитором документів, вказаних в п. 5.2 даного договору, то зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться належні докази отримання відповідачем від позивача рахунку-фактури №СФ-0001743/1 від 13.12.2018, копії CMR № 240622 та копії акту № ОУ-0001743 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14.12.2018 лише в якості додатку разом до вимоги (претензії) від 12.03.2019 вих. № 99, отже у відповідача виник обов`язок розрахуватись за надані позивачем послуги у строк до 25.03.2019 включно (16.03.2019 (дата отримання претензії) + 7 днів + ч. 5 ст. 254 ЦК України). Однак, як підтверджується матеріалами справи, та не спростовано відповідачем, останній повну вартість наданих послуг по перевезенню вантажу позивачу не сплатив.

Разом з тим, суд не оцінює копію експрес-накладної №59000391476325 від 08.01.2019 як належний доказ в підтвердження направлення позивачем відповідачу документів, визначених п. 5.3 договору, оскільки поштове відправлення було адресовано відповідачу не позивачем, а приватною особою ОСОБА_2 , відношення якого до позивача суду невідоме. Також в експрес-накладній відсутня розшифровка переліку документів, які були адресовані відповідачу.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Це положення кореспондується зі ст. 193 ГК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані транспортні послуги є обгрунтованими, однак суд не погоджується із сумою основного боргу, яка нарахована позивачем до стягнення з відповідача з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України). Частина 3 ст. 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов`язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов`язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб`єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов`язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За п. 3.3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Положення ч. 2 ст. 533 ЦК України та ч. 2 ст. 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов`язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов`язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

За умовами договору сторони передбачили виникнення у відповідача грошового зобов`язання щодо оплати позивачу наданих послуг у валюті, вказаній в транспортному замовленні.

Разом з тим в разовій заявці №03/12/18 від 03.12.2018 сторони узгодили, що розрахунки за надані транспортні послуги здійснюються у такому порядку: передоплата у 1000,00 євро розраховується за курсом НБУ відносно 1 євро до гривні станом на день митного оформлення; кінцевий розрахунок у 3150,00 євро проводиться за курсом НБУ відносно 1 євро до гривні станом на день вивантаження вантажу при підтвердженні цілосності доставки; видатки по ветеринару на кордоні у розмірі 798 злотих відшкодовуються за квитанціями по курсу НБУ відносно 1 злотого до гривні на день проходження кордону разом з фрахтом.

Оскільки за п. 3.3 договору умови, узгоджені в конкретному транспортному замовленні, мають переважне право по відношенню до умов даного договору, за виключенням пункту 6.4, отже суд погоджується з позивачем, що валютою виконання грошового зобов`язання відповідача є гривня.

Суд встановив та позивач підтвердив, що днем митного оформлення вантажу та проходження кордону разом з фрахтом була дата 07.12.2018, а днем вивантаження вантажу - 13.12.2018.

Відповідно до інформації щодо курсу валют відносно гривні, яка міститься на офіційному веб сайті Національного банку України, станом на 07.12.2018 курс 100 євро складав 3164,6099 грн, курс 100 злотих - 737,9982 грн. Станом на 13.12.2018 курс 100 євро дорівнював 3155,111 грн.

Таким чином, в якості передоплати за послуги з транспортування відповідач повинен був перерахувати позивачу 31646,10 грн (1000х3164,6099/100), а в подальшому доплатити 105275,23 грн ((3150х3155,111/100)+(798х737,9982/100)). Отже загальна сума гривневого еквіваленту зобов`язання, яке мав виконати відповідач, складає 136921,33 грн, а не 137496,55 як стверджує позивач у позовній заяві.

Проплатами від 05.12.2018 та 13.12.2018 відповідач частково оплатив на рахунок позивача 73496,55 грн (32088,60+41407,95), у зв`язку з чим його борг перед позиваем склав 63424,78 грн (136921,33 - 73496,55).

З огляду на встановлені в процесі розгляду спору обставини, що підтвердженні належними та допустимими доказами у справі, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок розрахуватися з позивачем за отримані послуги з перевезення вантажу виключно на суму 63424,78 грн. Отже у стягненні з відповідача 575,22 грн боргу суд відмовляє.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд враховує, що за ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні в сумі 2203,35 грн за період з 18.01.2019 по 28.05.2019, а також 689,10 грн 3% річних та 5696,00 грн пені, нараховані за аналогічний інфляційним період.

При перевірці вищевказаного розрахунку щодо обгрунтованості стягнення з відповідача суми річних та інфляційних, судом було встановлено, що позивачем невірно визначено період їх нарахування та суму, на яку здійснювалося нарахування. Враховуючи, що граничним строком оплати наданих послуг по перевезенню вантажу є 25.03.2019, отже заборгованість у відповідача виникла з 26.03.2019, тому річні та інфляційні слід нараховувати також з 26.03.2019, а не з 18.01.2019 як зазначив позивач.

Здійснивши перерахунок річних та інфляційних, суд вважає, що обгрунтовано заявленою є сума річних у розмірі 333,63 грн та сума інфляційних втрат у розмірі 1082,66 грн. Таким чином, в частині стягнення з відповідача 355,47 грн річних та 1120,69 грн інфляційних втрат слід відмовити.

Що стосується заявленої позивачем пені, що згідно з розрахунку останнього становить 5696,00 грн, то слід зазначити таке.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як встановлено ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст. 232 ГК України).

За статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлені певні обмеження щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платниками грошових коштів.

Так, стаття 3 вищеназваного закону передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.7 договору сторони визначили, що при порушенні строків виконання фінансових зобов`язань винна сторона виплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен банківський день прострочки.

З огляду на приписи ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" суд зазначає, що нарахування пені за прострочення виконання зобов`язань за договором мало здійснюватись позивачем саме з урахуванням вимог статті 3 вищевказаного Закону.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені за період з моменту виникнення заборгованості по визначену ним у розрахунку дату - 28.05.2019, суд дійшов висновку, що обґрунтовано заявлена до стягнення сума пені складає 3946,23 грн. При цьому суд встановив, що при проведенні розрахунку пені, позивачем було невірно визначено період початку здійснення її нарахування, суму, на яку здійснювалося нарахування, та відсоток, який обчислювався від суми простроченого платежу. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у стягненні з відповідача 1749,77 грн пені слід відмовити.

Відповідно до ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що відповідач позов за підставою та предметом не оспорив, доказів сплати заборгованості та/або інших доказів на спростування позовних вимог суду не надав. Водночас вимоги позивача, заявлені у позові, суд вважає доведеними належними та допустимими доказами у справі.

На підставі викладеного, суд вказує про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 16.03.18 про надання транспортних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні від 16.03.2018 на суму 68787,30 грн, з яких: 63424,78 грн основного боргу, 333,63 грн 3% річних, 1082,66 грн інфляційних втрат та 3946,23 грн пені. В частині стягнення з відповідача 575,22 грн основного боргу, 355,47 грн річних, 1120,69 грн інфляційних втрат та 1749,77 грн пені слід відмовити.

У зв`язку з частковою відмовою в задоволені позову, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74-79, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТрансСервіс" до Фізичної особи-підприємця Захарова Олександра Костянтиновича про стягнення 72588,45 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Захарова Олександра Костянтиновича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТрансСервіс" (08300, Київська обл., місто Бориспіль, вулиця Київський шлях, будинок 84 код ЄДРПОУ 20583021) 63424 (шістдесят три тисячі чотириста двадцять чотири) гривні 78 копійок основного боргу, 333 (триста тридцять три) гривні 63 копійки 3% річних, 1082 (одну тисячу вісімдесят дві) гривні 66 копійок інфляційних втрат, 3946 (три тисячі дев`ятсот сорок шість) гривень 23 копійки пені та 1820 (одну тисячу вісімсот двадцять) гривень 41 копійку витрат зі сплаті судового збору.

3. У іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).

Повне рішення складено: 10.10.2019.

Суддя В.М. Антонова