Рішення № 84847133, 30.09.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2019 р. Справа № 911/1973/19

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛ ТРЕЙД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Астор Корп»

про стягнення 12500,00 грн.

за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «СЛ ТРЕЙД» (далі – позивач, ТОВ «СЛ ТРЕЙД») з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Астор Корп» (далі – відповідач, ТОВ «Астор Корп») про стягнення 12500,00 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання з поставки оплаченого позивачем товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.08.2019 відмовлено ТОВ «СЛ ТРЕЙД» в задоволенні заяви від 02.08.2019 про забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2019 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи по суті призначено на 16.09.2019.

Ухвалою суду від 16.09.2019 відмовлено ТОВ «СЛ ТРЕЙД» в задоволенні заяви від 13.09.2019 про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 16.09.2019 розгляд справи по суті відкладено на 30.09.2019.

В судове засідання 30.09.2019 представник позивача не з`явився, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надсилав.

Відповідач явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подав, будь-яких заяв чи клопотань процесуального характеру на адресу суду не направив.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За змістом статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду від 12.08.2019 про відкриття провадження у справі № 911/1973/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 2/14, офіс 1.

Проте поштовий конверт із копією зазначеної ухвали було повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення ТОВ «Астор Корп».

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень – автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 цього Закону).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду по справі № 911/1973/19 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Положеннями ч. 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки судом було вчинено усі дії для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України, здійснює розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадках розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи – також заслуховує їх усні пояснення.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Астор Корп» виставлено ТОВ «СЛ ТРЕЙД» рахунок на оплату № 436 від 18.07.2019. В рахунку визначено товари (роботи, послуги), що оплачуються: морський контейнер 20 футів (тонн) ETTU 2012 року, ціна без ПДВ – 19000,00 грн.; послуга з перевезення краном маніпулятором Бориспільський р-н, с. Васильки, ціна без ПДВ – 1833,33 грн. Всього до оплати підлягає 25000,00 грн., в т. ч. ПДВ – 4166,67 грн.

Відповідно до вказаного рахунку постачальником є ТОВ «Астор Корп», покупцем – ТОВ «СЛ ТРЕЙД».

В рахунку також міститься вказівка: «Протягом 1 дня оплатити 50% вартості контейнеру Всього найменувань 2, на суму: 25000,00 грн.».

На підставі платіжного доручення № 1437127958 від 18.07.2019 ТОВ «СЛ ТРЕЙД» перерахувало на рахунок ТОВ «Астор Корп» 12500,00 грн. з призначенням платежу «Оплата за контейнер, згідно рах№436 від 18.07.2019р в т.ч. ПДВ 20% 2083,33 грн.».

Посилаючись на викладені обставини, позивач зазначає, що між сторонами таким чином укладено усний договір поставки, за умовами якого відповідач був зобов`язаний поставити позивачу визначений в рахунку на оплату товар. Однак, як стверджує позивач, жодних дій щодо поставки товару відповідачем вчинено не було, у зв`язку з чим ним було направлено вимогу про поставку товару або повернення коштів протягом семи днів.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи та правовідносинам сторін, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За положеннями ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичним особами належить вчиняти у письмовій формі.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За положеннями ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ст. 642 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом встановлено, що відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № 436 від 18.07.2019 на суму 25000,00 грн., на підставі якого останнім здійснено попередню оплату в розмірі 50% на суму 12500,00 грн.

У рахунку на оплату № 436 від 18.07.2019 зазначено, що його оплата означає погодження з умовами поставки товарів; повідомлення про оплату є обов`язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі; товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.

Таким чином, вказаний рахунок на оплату № 436 від 18.07.2019 містить усі істотні умови договору поставки товару, оскільки виражає намір особи (постачальника) вважати себе зобов`язаною поставити відповідний товар та, відповідно до положень ст. 641 Цивільного кодексу України, може вважатися пропозицією укласти договір (оферта).

Зі свого боку позивач, отримавши пропозицію укласти договір (у вигляді рахунку на оплату), вчинив дію відповідно до вказаних у пропозиції умов, а саме – сплатив відповідну суму грошових коштів з посиланням на вказаний рахунок, чим засвідчив своє бажання укласти договір, тобто прийняв пропозицію.

Враховуючи викладене, суд вважає, що сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб на визначених у рахунку умовах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, – у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, – відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Позивач стверджує, що з 18.07.2019 відповідач не вчинив жодних дій щодо поставки спірного товару, крім того припинив відповідати на дзвінки позивача та реагувати на повідомлення у текстових месенджерах.

За словами позивача, з метою виконання вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, ним була направлена вимога про поставку товару або повернення коштів у семиденний строк.

Згідно з положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

В якості доказів звернення до відповідача з вимогою про поставку товару або повернення коштів позивачем надано викопіювання електронного листування між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Згідно з ч. ч. 2-4 статті 96 ГПК України, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів.

Відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Позивачем не надано доказів дотримання ним вимог щодо засвідчення долучених до позовної заяви електронних викопіювань в порядку, встановленому Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Разом з тим суд зазначає, що надані позивачем роздруківки електронної переписки нібито між сторонами є неналежними доказами у справі, оскільки зазначене листування не містить інформації щодо предмета доказування, неможливо ідентифікувати осіб, що здійснюють переписку. Крім того наявна технічна можливість здійснення зміни зазначеної інформації, а тому такі докази також не можуть бути прийнятий як належні та допустимі.

Статтею ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. За загальним правилом, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положенням ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів направлення відповідачу вимоги про поставку товару або повернення передоплати та, відповідно, виникнення у відповідача обов`язку повернення передоплати в семиденний строк з дня одержання такої вимоги.

У зв`язку з цим суд вважає, що звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 12500,00 грн. є передчасним, а відтак відсутні передбачені законом підстави для задоволення позову.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються у даній справі на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позову відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.10.2019.

Суддя О.В. Щоткін