Вирок № 84837292, 08.10.2019, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН193/387/18

Провадження №1-кп/193/11/19

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

В И Р О К

08 жовтня 2019 року сел. Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді Кащук Д.А.,

при секретарі Ратушної В.В., Кіріченко І.О., Ширинової К.С., Кудрявцевої Н.А.,

за участю прокурора Іванків В.В., Чумак В.А., Петрова І.І.,Мельника О.В.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

представника потерпілого Мудраченко В.М.,

представника цивільного відповідача Кійко О.А. ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника Снігур А.С.,

розглянувши відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Софіївського районного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження за №12018040580000048 від 03.02.2018 року за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Єлізарово, Солонянського району, Дніпропетровської області, громадянина України, українця, маючого повну загальну середню освіту, працюючого водієм експедитором ТОВ "Катеринославхліб", одруженого, маючого на утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 02.02.2018 року, близько 23:00:00 год., керуючи технічно справним автомобілем «ГАЗ 3302», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вул.Каштанової в бік вул.Незалежності смт.Софіївка Софіївського району Дніпропетровської області, проявляючи необачність до дорожньої обстановки та її змінам, в порушення вимог п. п. 1.3, 1.5. 12.3 Правил дорожнього руху України, введених в дію з 01.01.2002 року, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, зі змінами та доповненнями, де зазначено, що:

- п. 1.3. «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху України, а також бути взаємно ввічливими»;

- п. 1.5 «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо не неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган»;

- п.12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечно для інших учасників руху об`їзду перешкоди»,

під час руху допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який перетинав проїзну частину дороги з права на ліво по ходу руху автомобіля, в невстановленому для цього місці.

Згідно висновку експерта №7/10.1/114 від 20.03.2018 року Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, в діях водія ОСОБА_3 по керуванню автомобілем «ГАЗ 3302» вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв`язку з даним ДТП.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , спричинені тілесні ушкодження у вигляді: розрив селезінки з послідуючим її видаленням, розрив поперечно-обводової кишки, розрив, гематома брижки тонкої кишки; відкритий уламковий внутрішньо суглобовий перелом нижньої третини лівого стегна зі зміщенням, забійні рани правого стегна та лівого колінного суглобу, садна правого колінного суглобу та правої гомілки. Гемоперитоніум. Заочеревинна гематома. Шок 4 стадії.

Ушкодження виникли від ударної дії тупого твердого предмету (предметів), який міг мати як обмежену, так і не обмежену травмуючи поверхню, або при ударі об такий же предмет (предмети), що могло бути при механізмі дорожньо-транспортної пригоди.

За своїм характером виявлені тілесні ушкодження у ОСОБА_1 згідно висновку судово-медичної експертизи № 349 від 19.03.2018 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_3 , скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою провину у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України визнав частково, дав показання, які відповідають обставинам, викладеним в обвинувальному акті і пояснив обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 02.02.2018 року близько 23:00:00 год.. Пояснив, що він працює водієм в ТОВ «Катеринославхліб». 02.02.2018 приблизно о 23:00 год. він працював на автомобілі підприємства ГАЗ 3302 та розвозив хлібобулочні вироби. Рухався в смт. Софіївка зі швидкістю приблизно 40-50 км/год. з включеним ближнім світлом фар. На дорозі був туман, та приблизно за 30-40 метрів побачив пішохода, який різко звернув та почав переходити дорогу. ОСОБА_3 не встиг загальмувати та збив пішохода лівою частиною автомобіля. Після чого одразу викликав швидку медичну допомогу. Крім того пояснив, що він працює по графіку та майже добу не відпочивав. Також, пояснив, що при можливості матеріально допомагав потерпілому грошовими коштами на лікування та одразу після ДТП купував ліки потерпілому на операцію.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат Снігур А.С. підтримує свого підзахисного та просить в задоволенні цивільного позову відмовити з урахуванням обставин справи. Надав на розгляд суду клопотання в порядку ст.89 КПК України, згідно якого просить визнати письмові докази, а саме висновок судово-медичної експертизи №349 від 19.03.2018 р., досліджений в ході судового розгляду, недопустимим доказом, просить постановити виправдовувальний вирок.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 суду пояснив, що дорожньо-транспортна пригода відбулась 02.02.2018 року близько 23:00:00 год.. Він йшов по правій стороні дороги в смт. Софіївка Софіївського району Дніпропетровської області по ходу руху автомобіля. Дорога була без вибоїн та біля дороги горіли ліхтарі. Йому необхідно було перейти дорогу на інший бік. Перед тим як переходити він побачив, як по проїзній частині рухався автомобіль, його швидкість була приблизно 40-45 км/год. Метрів за 30 від автомобіля він звернув на дорогу щоб перейти її. Перейшовши дорожню розмітку, він відчув удав автомобіля. Після чого нічого не пам`ятає. Пам`ятає як вже перебував в лікарні. Зазначає, що жодної допомоги грошима чи ліками він від обвинуваченого не отримував. Цивільний позов просить задовольнити в повному обсязі, стягнути з ТОВ "Катеринославхліб" на його користь матеріальну шкоду в сумі 20737 гривень 98 копійок, яка складається з вартості придбаних медичних препаратів та ексесуарів для лікування в сумі 19310,94 грн., витрат на пальне для перевезення з лікарні до місця проживання та медичного обстеження, вартості автобусних квитків для проїзду до м.Кривого Рогу та в зворотньому напрямку в сумі 1427,04 грн.. Також просить стягнути на його користь моральну шкоду в сумі 100000,00 гривень та сплачений судовий збір у сумі 1762,00 грн..

Представник потерпілого ОСОБА_1 - адвокат Мудраченко В.М. у судовому засіданні підтримав думку свого довірителя про призначення суворого покарання, пов`язаного з реальним позбавленням волі, підтримав позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ «Катеринославхліб» у якості відшкодування матеріальної шкоду в сумі 20737 гривень 98 копійок, яка складається з вартості придбаних медичних препаратів та ексесуарів для лікування в сумі 19310,94 грн., витрат на пальне для перевезення з лікарні до місця проживання та медичного обстеження, вартості автобусних квитків для проїзду до м.Кривого Рогу та в зворотньому напрямку в сумі 1427,04 грн.. Також просить стягнути на користь потерпілого, моральну шкоду в сумі 100000,00 гривень та судовий збір у сумі 1762,00 грн..

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що перебуває на посаді слідчого СВ Софіївського ВП Жовтоводського ВП ГУНП в Дніпропетровській області. Слідчий експеримент за участю обвинуваченого проводився ним в світлий час доби. На його думку, це не могло завадити проведенню слідчого експерименту, оскільки на момент ДТП в нічний час було включено освітлення, видимість складала близько 100 метрів. Зі слів водія ОСОБА_3 він вказував на місце наїзду на пішохода згідно протоколу огляду місця ДТП, схема до протоколу ним була підписана. Спочатку ОСОБА_3 вказував місце наїзду по протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди 2,3 м. від правого краю проїздної частини дороги, а потім вже на слідчому експерименті місце наїзду ним вказувалось 3,2 м. від правого краю проїздної частини дороги. На момент огляду місця події ОСОБА_3 пояснював, що не заперечує що збив потерпілого, також пояснював, що за добу відпочивав 2-3 години. Під час досудового слідства винним себе не визнавав, приїзджав до потерпілого щоб домовитись про допомогу, але потім будь-яких дій щодо врегулювання з потерпілим не здійснював. Медичні документи потерпілого ним було отримано по запиту слідчого і були надані добровільно, таким чином у тимчасовому доступі до документів не було потреби.

Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_8 , який проводив авто-технічну експертизу, пояснив, що йому для проведення експертизи були надана постанова слідчого з вихідними даними, а саме: протоколу огляду місця події та слідчих експериментів проведених з потерпілим та підозрюваним. З іншими матеріалами кримінального провадження він не ознайомлювався, оскільки даних матеріалів йому було повною мірою достатньо для того щоб визначити, що в діях водія ОСОБА_3 по керуванню автомобілем «ГАЗ 3302» вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв`язку з даним ДТП.

Допитана у судовому засіданні експерт ОСОБА_9 суду пояснила, що вона проводила судово-медичну експертизу стосовно потерпілого. Судово - медичну експертизу вона проводила на підставі постанови та історії хвороби. Крім того пояснила, що характер отриманих тілесних ушкоджень отриманих потерпілим характерний при поясненнях потерпілого. Також зазначила, що перший удар потерпілий отримав в ліве стегно та живіт, потерпілий був повернутий стегном та животом до автомобіля. Перш за все потерпілий знаходився в вертикальному положенні та після удару впав на землю. Розрив селезінки - це саме туди був здійснений контактуючий удар. Потерпілого не переїхали, оскільки при переїзді потерпілого були б інші тілесні ушкодження.

Представник цивільного відповідача ТОВ "Катеринославхліб" - Кійко О.А. просила відмовити у цивільному позові потерпілому, та надала до суду відзив на позовну заяву, згідно якого посилається на те, що надані ОСОБА_1 розрахункові документи є неналежними та не достатніми доказами матеріальної шкоди.

За клопотанням цивільного відповідача про залучення співвідповідача, яке в судовому засіданні погодив потерпілий ОСОБА_1 та який в свою чергу також просив суд залучити співвідповідача, залучено до участі у розгляді кримінального провадження в рамках цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 до відповідача ТОВ "Катеринославхліб" про стягнення матеріальної та моральної шкоди, в якості співвідповідача - страхову компанію ПрАТ «Страхова компанія "ПЗУ Україна».

В обгрунтування відзиву на позов, цивільний відповідач зазначив, що положеннями ч.1 та ч.2 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 79 Цивільного процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Звертає увагу на те, що позивачем не надано жодного документу відповідного лікувального закладу, з якого можливо отримати інформацію про те, які медичні препарати, ліки, аксесуари, тощо були призначені позивачу лікарем. Позивач надав тільки розрахункові документи. Однак з таких розрахункових документів не можливо дізнатись, чи були медичні товари, зазначені в чеках, призначені позивачу лікарем відповідного лікувального закладу у зв`язку з ушкодженнями, які були ним отримані під час дорожньо-транспортної пригоди 02.02.2018 року.

Зазначає, що докази, надані позивачем, не можуть вважати достатніми, оскільки з них не можливо отримати повну інформацію та встановити зв`язок між ушкодженнями, отриманими позивачем 02.02.2018 року, та переліком медичних товарів, вказаних у наданих позивачем розрахункових документах.

Звертає увагу суду на неточності, які мають місце між заявленим позивачем розміром вартості медичних препаратів та аксесуарів з загальною сумою доданих ним до позовної зави доказів у вигляді розрахункових та інших документів (фіскальних, товарних чеків, видаткових накладних тощо).

Після уважного ознайомлення та вивчення наданих позивачем доказів ними було з`ясовано, що до деяких розрахункових документів за товар, оплату за які позивач здійснив у безготівковій формі, також додаються чеки банківської установи про підтвердження здійснення безготівкового розрахунку. За результатами вивчення матеріалів справи та підрахування сум, ними з`ясовано, що загальна сума, зазначена у розрахункових документах становить 18 478,80 грн.. Таким чином сума, вказана позивачем у якості вартості придбанних медичних препаратів та аксесуарів для лікування у розмірі 19 310,94 грн. є не вірною та такою, що не відповідає наданим доказам.

Вважає, що вказані видаткові накладні не повинні прийматися судом до уваги у якості доказів понесених позивачем витрат з огляду на наступне.

Зазначає, що накладна - це документ, який використовується під час передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій. Видаткова накладна фіксує факт отримання/передачі товарів і по суті завершує купівлю-продажу між продавцем і покупцем, заповнений вручну. Отже, підтвердженням факту здійснення позивачем розрахунків за вказаними видатковими накладними може бути виключно розрахунковий документ, виданий суб`єктом господарювання, який здійснив продаж товарів за такими накладними.

А видаткові накладні є документами первинного обліку, з огляду на що може йти мова про розгляд наданих позивачем видаткових накладних № Р-0015537 від 10.02.2018 р. та №Р-0015549 від 12.02.2018 р. у якості документів, які можуть підтверджувати факт передачі позивачу товарів, зазначених у таких накладних. Надані позивачем видаткові накладні не є розрахунковими документами, а тому, на думку відповідача, не можуть прийматися судом у якості доказів витрат, понесених за такими накладними.

Також на думку цивільного відповідача, серед наданих позивачем доказів вартості придбаних медичних препаратів та аксесуарів для лікування мають місце розрахункові документи, які містять товари, які не мають відношення до медичних препаратів і аксесуарів для лікування або назва яких не дає можливості дізнатись про призначення товару, зазначеного в чеку. Враховуючи наведене вище, вважає, що вартість товарів, які не мають відношення до медичних препаратів та аксесуарів для лікування, але які зазначені в наданих позивачем розрахункових документах, не можуть враховуватись судом під час визначення загальної суми вартості придбаних позивачем медичних препаратів та аксесуарів для лікування.

Обґрунтовуючи заявлений розмір моральної шкоди позивач також посилається на істотність змушених змін життєвих відносин. Звертає увагу суду на те, що посилаючись на істотність змушених змін життєвих відносин ОСОБА_1 взагалі не зазначено якими були раніше його життєві відносини, яким саме чином вони змінились, не зазначено в чому саме виражається порушення життєвих відносин, з чого це вбачається, якими доказами підтверджується. З огляду на наведене, з урахуванням відсутності доказів істотності змушених змін життєвих відносин вважає, що такі посилання позивача не відповідають фактичним обставинам справи, тому не можуть прийматися судом до уваги в якості обгрунтування заявленого розміру завданої моральної шкоди. Позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди (моральних страждань) з огляду на що такі доводи позивача можуть не відповідати фактичним обставинам справи та відповідно не можуть прийматися судом до уваги в якості обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди. Таким чином, заявлені позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 гри. мають бути доведеними та обґрунтованими шляхом надання суду належних доказів.

Однак, ОСОБА_1 не надав докази того, що він зазнав моральної шкоди, не обгрунтував заявлений розмір суми моральної шкоди, з огляду на що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у заявленому позивачем розмірі. З урахуванням викладеного вище, вважає, що вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Катеринославхліб», викладені у позовній заяві, є необгрунтованими.

Представник цивільного співвідповідача ПАТ "Страхова Компанія "ПЗУ Україна" до суду не з`явився, належним чином був повідомлений про місце та час розгляду справи, заяв, клопотань та відзиву на цивільний позов не надходило.

Крім показів самого обвинуваченого, потерпілого, експертів та свідка, винуватість ОСОБА_3 доводиться також зібраними в ході досудового розслідування та дослідженими в судовому засіданні матеріалами даного кримінального провадження, а саме:

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної події від 03.02.2018 року, схемою до протоколу огляду та фото таблицею до протоколу огляду місця ДТП, в ході яких зафіксовано місце дорожньо-транспортної події, яка сталась по проїзній частині вул.Каштанової в бік вул. Незалежності смт. Софіївка Софіївського району Дніпропетровської областіза участю автомобіля «ГАЗ 3302» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував обвинувачений ОСОБА_3 , а також потерпілим ОСОБА_1 , який був пішоходом (т.1 а.с.7-16);

- наказом №32/ОС від 16.02.2015 року, відповідно до якого ОСОБА_3 був прийнятий на работу у ТОВ "Катеринославхліб", експедитором автотранспортних засобів ТОВ "Катеринославхліб" (т.1 а.с.22);

-свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу марки АС, моделі G3302 AXX-1 ЗНГ, типу фургон малотонажний-В, д.н.з НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , який з 09.04.2012 року належить ТОВ "Катеринославхліб" (т.1 а.с.24);

- протоколом огляду місця події від 14 лютого 2018 року був оглянутий автомобіль "АС G3302" (Газ) реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , належить ТОВ "Катеринославхліб" (т.1 а.с.29-30);

- протоколом слідчого експерименту від 26.02.2018 року, схемою до протоколу проведення слідчого експеременту та фото таблицею до протоколу проведення слідчого експеременту, проведеного за участю захисника Петренко П.Д. та ОСОБА_3 , де останній пояснив механізм та обставини ДТП, на підставі проведених замірів було також складено схему до протоколу (т.1 а.с.38-41);

- протоколом слідчого експерименту від 09.03.2018 року, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_1 , останній пояснив механізм та обставини ДТП, на підставі проведених замірів було також складено схему до протоколу (т.1 а.с.42-43);

- висновком експерта №7/10.1/114 від 20.03.2018 року, з якого вбачається що, в діях водія ОСОБА_3 , по керуванню автомобілем "ГАЗ-3302", вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 ПДР України, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з даним ДТП (т.1 а.с.47-51);

- висновком експерта №349 від 13.03.2018 року, з якого вбачається що, у потерпілого ОСОБА_1 була наявна закрита травма живота: розрив селезінки з послідуючими її видаленням, розрив поперечно-обводової кишки, розрив, гематома брижки тонкої кишки; відкритий уламковий внутрішньо-суглобовий перелом нижньої третини лівого стегна зі зміщенням, забійні рани правого стегна та лівого колінного суглоба, садна правовго колінного суглоба та правої гомілки. Гемоперитоніум. Заочеревинна гематома. Шок 4 степені. Ушкодження виникли від ударної дії тупого твердого предмету (предметів), який міг би мати як обмежену, так і необмежену травмуючу поверхню, або при ударі об такий же предмет (предмети), що могло бути при механізмі ДТП. За своїм характером виявлені ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. П.2.1.3 "л,м" "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 року №6 (т.1 а.с.53-57);

- потерпілим також надано, а судом безпосередньо досліджено квитанції придбання ліків та медикаментів на лікування ОСОБА_1 (т.2 а.с.23-41).

Даючи, оцінку клопотанню захисника Снігур А.С. про визнання доказів недопустимими, а саме висновок судово-медичної експертизи №349 від 19.03.2018 року, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ч.1 і ч.2 ст.93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченим цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державноївлади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку). Суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе: 1) наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв`язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні (п. 2 ч. 5 ст. 163 КПК України); 2) можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів (ч. 6 ст. 163 КПК України). При цьому, для оцінки потреб досудового розслідування, згідно ч. 4 ст. 132 КПК України, слідчий суддя (суд) зобов`язаний врахувати можливість без застосовуваного заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Оскільки адміністрація ЦРЛ добровільно надала медичну картку потерпілого за його заявою, а останій не заперечував проти цього та добровільно надав на вимогу слідчого свої медичні документи то у слідчого не було підстав звертатись до слідчого судді з клопотанням про застосовуваного заходу забезпечення кримінального провадження.

Дані документи були надані добровільно потерпілим за його заявою, а отже дані документи отримані у спосіб, передбачений ст. 93 КПК України, що не перешкоджає вимогам даної статті, оскільки в тому числі потерпілий може здійснювати збирання доказів.

Твердження захисника про те, що вони експертом могли бути досліджені тільки після їх вилучення з дозволу слідчого судді в даному випадку на думку суду є безпідставними.

Суд приходить до того, що висновок судово-медичної експертизи обґрунтований з наукової точки зору і узгоджується з іншими доказами у кримінальному провадженні.

Також, суд зазначає, що медичні документи на підставі яких було проведено судово-медичну експертизу були витребувані судом та оглянуті в судовому засіданні. З даними документами мали можливість ознайомитись сторони та заявити клопотання.

Крім того, сторона захисту у своєму клопотанні про недопустимість доказів посилається на недотримання слідчим вимог п.3 ч. 2 ст. 84 КПК України, а саме недотримання процесуального порядку отримання доказів.

Суд вважає, що посилання захисника на даний пункт ст. 84 КПК України взагалі є безпідставним, оскільки відповідно чинний Кримінальний процесуальний кодекс України в частині другій данної статті зовсім не містить пункти, на які посилається захисник в своєму клопотанні.

Суд не знаходить підстав для визнання вказаних доказів недопустимими з підстав передбачених ст.87 КПК України, оскільки вони отримані в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством і судом не встановлено будь-яких істотних порушень прав та свобод людини під час отримання вказаних доказів. Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачений КПК України, суду надано не було.

Суд враховує показання свідка, експертів та потерпілого, які підтверджують винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкрімінованого йому злочину. Будь-яких підстав сумніватися у достовірності показань допитаного свідка по кримінальному провадженню немає.

Аналізуючи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 , повністю знайшла своє підтвердження в ході судового провадження, а тому його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспортного засобу особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження.

При вирішенні питання про призначення обвинуваченому покарання суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, враховує Постанову Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» з послідуючими змінами та доповненнями, виходить із принципів законності, справедливості, обгрунтованності та індивідуалізації покарання, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При обранні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у відповідності до ст. 65 КК України, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, що згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких необережних злочинів, конкретні обставини злочину, а саме тверезість водія ОСОБА_3 , особу обвинуваченого, що вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, згідно довідок на наркологічному та психіатричному обліку не перебуває, приймає до уваги стан здоров`я, сімейні обставини, а саме те, що він одружений, має на утриманні неповнолітнього сина: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також допомогає дружині з малолітними дітьми над якими встановлено опіку: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , злочин скоїв по необережності. (т.1 а.с.72-82).

Також суд враховує обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, а саме щире каяття та активне спияння розкриттю злочину, що передбачено ст.66 КК України.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 у відповідності до ст.67 КК України, судом не встановлено.

При застосуванні обвинуваченому кримінального покарання, суд додержується вимог справедливості, закріплених в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч.2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих.

Приймаючи до уваги вищевикладене, зважаючи на те, що обвинувачений до і після скоєння злочину адміністративних правопорушень, в тому числі за порушення ПДР і злочинів не вчиняв, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі, без позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки наявність такого права є єдиним джерелом його доходів та доходів його сім`ї, зважаючи на необхідність утримання обвинуваченим трьох неповнолітніх дітей, а втрата такого права позбавить обвинуваченого постійного місця роботи та значною мірою погіршить його матеріальне становище. Крім того, суд вважає за можливе застосувати положення ст. 75 КК України, звільнивши обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням та покладенням обов`язків, передбачених п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України. Саме таке покарання, на думку суду, буде достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів, відповідно до ст. 50 КК України.

Суд не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_3 ст. 69 КК України та призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела. Правила ч. 2 ст. 1187 ЦК передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є «особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку». Тобто вказується на дві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки - юридичну і матеріальну. Так, за юридичною ознакою володільцем визнається тільки та особа, яка володіє певним правом по відношенню до джерела підвищеної небезпеки. Таким правом може бути право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо. Згідно з матеріальною ознакою володільцем визнається той власник або інший титульний володілець джерела підвищеної небезпеки, який одночасно фактично його використовує, зберігає або утримує.

Не визнається володільцем джерела і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джерелом в силу виконання своїх трудових обов`язків перед володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону №1961-IV обов`язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов`язку з`ясовується судом першої інстанції, у зв`язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.

При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно матеріалів кримінального провадження, між ТОВ «Катеринославхліб» та ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів № АК/6205381 (надалі-Поліс) яким передбачено, що страхова сума відшкодування на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю і здоров`ю становить двісті тисяч гривень, а за шкоду заподіяну майну - сто тисяч грн. (п. 4 Полісу). (т.1 а.с. 25).

Цивільним відповідачем ТОВ «Катеринославхліб» було заявлено клопотання про залучення до участі в якості співвідповідача страхову компанію ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна».

Суд заслухав думку учасників процесу, які не заперечували проти задоволення клопотання, потерпілого, який також просив залучити співвідповідача, ухвалою від 18 червня 2018 року залучив в якості співвідповідача страхову компанію ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна».

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень чч.1 та 2 ст.509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають із підстав, установлених ст.11 цього кодексу.

За загальним правилом, відповідальність несе особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до ст.999 ЦК законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним законом «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-IV.

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності закон №1961-IV (ст.3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 закону №1961-IV).

Згідно зі ст.6 закону №1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом закону №1961-IV (стст.9, 22-31, 35, 36), настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено ст.1194 ЦК, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок щодо страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч.2 ст.14 ЦК).

Відповідно до ст.511 ЦК зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, установлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із чч.1 та 4 ст.636 ЦК договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування в деліктному зобов`язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування, або шляхом звернення до страховика, в якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК підстав.

Тому, щодо стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого на його користь та в рівних частках 19310,94 грн., суд приходить до висновку, що позов в даній частині підлягає залишенню без розгляду і він підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, з огляду на наступне.

Відповідно до роз`яснень п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.1989 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна» та п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 02.07.2004 № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» не підлягають розгляду в кримінальній справі позови про відшкодування шкоди, що не випливають із пред`явленого обвинувачення. При виникненні такої ситуації суд повинен роз`яснити потерпілому можливість вирішення спірних питань у порядку цивільного судочинства.

З матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що обов`язок про відшкодування заподіяної шкоди страховиком випливає не з обвинувачення, яке пред`явлене обвинуваченому, а з договірних зобов`язань про відшкодування шкоди, які визначаються спеціальним законом, зокрема - Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон) від 01 липня 2004 року, яким передбачено порядок звернення з вимогами про відшкодування шкоди і умови такого відшкодування.

В даному випадку, правовідносини між Позивачем і ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» є цивільно-правовими і не випливають із обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 2 ст.286 КК України.

Питання правовідносин, які випливають з договірних відносин із страховими компаніями потребують таких досліджень, що не притаманні кримінальному процесу з урахуванням його специфіки та строків судового розгляду.

Крім того, суд вважає, що страховику повина бути надана можливість з`ясування наявності умов та підстав для виплати страхового відшкодування потерпілому після надання визначених у ст.35 Закону документів про ДТП, які до цього часу страховику не подавалися.

Вирішуючи заявлений цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди суд виходить з наступного.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ст.ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Судом проаналізованні пояснення потерпілого ОСОБА_1 , а саме те, що внаслідок спричення найманим працівником ТОВ «Катеринославхліб» - ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, спричиненні ушкодження стали причиною моральних та фізичних страждань потерпілого, він переніс хірургічні операції, знаходився на стаціонарному лікуванні, його переживання посилились повною байдужістю до його фізичного, морального стану зі сторони відповідача, не бажання відшкодувати йому матеріальну та моральну шкоду. При визначенні величини моральної шкоди, він виходить зі ступеню вини відповідача, обставин при яких була заподіяна шкода, характеру, тривалості переживань, моральних та фізияних страждань, судової тяганини, істотності змушених змін життєвих відносин, часу й зусиль необхідних для відновлення колишнього стану спокою та здоров`я, вірогідності залишитися інвалідом на все життя. Відповідач станом справи не цікавився, проявив байдужість до його страждань. Але потерпілий вважає, що спричинивши йому тілесні ушкодження він мусив проявити турботу і надати потерпілому належну допомогу. Відсутність моральної відповідальності у винної особи є обтяжуючою обставиною, ображає його як потерпілого, завдає моральних страждань. Тому потерпілий оцінує всі ці страждання в 100000,00 гривень.

Враховуючи те, що обвинувачений та ТОВ «Катеринославхліб» цивільний позов в частині моральної шкоди не визнали, аналізуючи матеріали кримінального провадження, пояснення учасників судового розгляду, виходячи із засад виваженості та справедливості, відповідно до вимог ст.1167 Цивільного кодексу України суд вважає за необхідне частково задовольнити позов ОСОБА_1 до ТОВ «Катеринославхліб» і стягнути як відшкодування моральної шкоди на його користь, враховуючи в сукупності негативні наслідки, які настали для позивача у сумі 50000,00 гривень.

Відповідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Ромашов проти України «по заяві від 27.07.2004 року № 67534/01 ( пункт 52 ) встановлено, що суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. За ст. 41 Конвенції розмір сатисфакції має бути справедливим. Враховуючи практику ЄСПЛ, суд вважає, що розмір моральної шкоди, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача в сумі 50000,00 грн. буде справедливою сатисфакцією за дії та наслідки, які були заподіяні потерпілому внаслідок вказаного злочину.

При вирішенні питання щодо цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 до ТОВ «Катеринославхліб» про відшкодування шкоди заподіяної злочином, в якому позивач просить: стягнути з ТОВ «Катеринославхліб» на його користь матеріальну шкоду в сумі 20737,98 грн., яка складається з 19310,94 грн. - вартості придбаних медичних препаратів та аксесуарів для лікування та 1427,04 грн. - витрат на пальне для перевезення з лікарні до місця проживання, вартості автобусних квитків для проїзду до м.Кривого Рогу та в зворотньому напрямку, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням, може бути стягнута за судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Проаналізувавши цивільний позов в частині відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, суд вважає що він обгрунтований, підтверджений доданими доказами, зокрема квитанціями про купівлю медичних препаратів, видатковим накладними про отримання ОСОБА_1 лікарських засобів та медичних виробів, квитанціями на оплату пального для перевезення потерпілого з лікарні до місця проживання, вартості автобусних квитків для проїзду до м.Кривого Рогу та в зворотньому напрямку.

Заперечення цивільного відповідача ТОВ «Катеринославхліб» щодо цивільного позову в цій частині суд оцінює критично, оскільки надані потерпілим докази підтверджують причинно наслідковий зв`язок між дорожньо-транспортною пригодою, лікуванням та поїздками потерпілого до місця проживання, відповідають періоду лікування потерпілого, у квитанціях та видаткових накладних зазначені препарати та медичні вироби, які відповідають нанесеним в результаті ДТП травмам потерпілому, характер тілесних ушкоджень підтверджує той факт, що потерпілий не взмозі був самостійно дістатись з лікарні до місця проживання та змушений був наймати транспортні засоби, а в подальшому самостійно відвідувати лікарню для проведення додаткових операцій, операції з купівлі пального та автобусних квитків відповідають періоду лікування та реабілітації потерпілого.

З врахуванням зазначених обставин, суд вважає за необхідне стягнути з цивільного відповідача - ТОВ «Катеринославхліб» грошове відшкодування матеріальної шкоди в заподіяної злочином в сумі 20737,98 гривень на користь потерпілого ОСОБА_1 ..

Цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, цивільний позивач у кримінальному провадженні не повинен сплачувати судовий збір за вимоги про стягнення моральної шкоди (ухвала ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2016 року у справі №161/7221/16-к). При вирішенні у межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам ч. 5 ст. 128, статей 118, 119, 370 цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених указаним Кодексом (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі №187/291/17).

Отже, потерпілому слід повернути сплачену ним суму судового збору в сумі 1762,00 грн. за подання цивільного позову до суду.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.124 КПК України слід стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на судово-автотехнічну експертизу, що склали 1430,00 грн. (т.1 а.с.48).

Запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_3 не обирався.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.100, 118, 124, 369-371, 373-376, 395 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 05 (п`ять) років без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у вигляді п`яти років позбавлення волі з випробуванням строком на 3 (три) роки, якщо він протягом визначеного судом випробувального терміну не вчинить нового правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

У відповідності з п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_3 такі обовязки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Захід забезпечення кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_3 - не обирався.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до ТОВ "Катеринославхліб" про відшкодування шкоди заподіяної злочином та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ "Катеринославхліб" на користь потерпілого ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 20737,98 гривень та моральну шкоду в сумі - 50000,00 гривень.

В частині стягнення матеріальної шкоди з ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на користь потерпілого ОСОБА_1 - цивільний позов залишити без розгляду.

Речовий доказ - автомобіль "АС G3302" (ГАЗ) реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ТОВ "Катеринославхліб" та який був переданий під розписку на відповідальне зберігання представнику ТОВ "Катеринославхліб" ОСОБА_10 - після набрання вироку законної сили, залишити у власника - ТОВ "Катеринославхліб" (т.1 а.с.31-32).

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 витрати на проведення судово-автотехнічної експертизи, що склали 1430,00 грн. (т.1 а.с.48).

Одержувач платежу: УДКСУ у Шевченківському районі м.Дніпро, Дніпропетровської області, р/р:31118115700004 ГУДКСУ у Дніпропетровській області, МФО:805012, код ЄДРПОУ: 37989274, призначення платежу за експертизу №7/10.1/114 від 20.03.2018 року.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у Софіївському районі Дніпропетровської області повернути потерпілому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 сплачену на підставі квитанції №1/159 від 16.04.2018 року суму судового збору в розмірі 1762,00 грн..

Матеріали кримінального провадження №12018040580000048, залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням у справі за № 193/387/18, провадження № 1-кп/193/11/19.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Софіївський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя Д.А.Кащук