Рішення № 84825897, 07.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 жовтня 2019 року № 826/12477/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «ОРІОН»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Науково-дослідний інститут «ОРІОН» (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (надалі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 липня 2017 року №0006941209.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2017 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечив з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва.

ВСТАНОВИВ:

03 липня 2017 року відповідачем на підставі акта перевірки №677/26-15-12-09-19/14310709 від 12.06.2017, прийнято наступне оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а саме:

- №0006941209, яким позивачу за порушення п.п.274.1, 12.3 Податкового кодексу України, п.5.6 Рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 (у редакції рішення КМР від 28.01.2015 №58/923 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві), збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Земельний податок з юридичних осіб» всього в сумі 1 854 310,88 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 1 483 448,70 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 370 862,18 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмового відзиву відповідача, збільшення грошового зобов`язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах обрахунку позивачем земельного податку виходячи з 1% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в той час як на переконання контролюючого органу, земельний податок має бути обрахований на рівні 3% від нормативної грошової оцінки, відповідно до вимог п. 5.6 Рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 (у редакції рішення КМР від 28.01.2015 №58/923 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві).

Тобто, оскаржуваним ППР позивачу донараховано різницю суми земельного податку в розмірі 2% за перевіряємий період 2016 рік.

Не погоджуючись з обґрунтованістю вказаних доводів контролюючого органу, як наслідок, правомірністю оскаржуваного ППР, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За змістом підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно, який у відповідності до підпункту 265.1.3 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України складається, в тому числі, і з плати за землю, яка в силу вимог підпункту 14.1 Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі по тексту - Закон України від 01 липня 2004 року №1952-IV).

За правилами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Із аналізу даних норм чинного законодавства слідує, що у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Позивачем не заперечується наявність у нього обов`язку щодо своєчасного подання декларації на земельний податок та сплати такого податку. В межах даної справи позивачем оскаржується визначений податковим органом розмір грошового зобов`язання із земельного податку за 2016 рік.

Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України визначено, що ставка земельного податку за земельні ділянки, оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3-х відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Особливості оподаткування платою за землю встановлені статтею 284 Податкового кодексу України, якою передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни (пункт 284.1 статті 284 Податкового кодексу України).

Обґрунтовуючи правомірність обрахунку земельного податку на рівні 1% від НГО, позивач посилається на те, що відповідно до п.5.1 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923) із змінами та доповненнями «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яким затверджено «Положення про плату за землю в місті Києві», ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.

В той же час, як зазначено вище, оскаржуване ППР прийняте на підставі п.5.6 вказаного Положення.

Як встановлено судом, рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923) із змінами та доповненнями «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» затверджено «Положення про плату за землю в місті Києві», пунктом 5.6 якого встановлено: «Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення».

Натомість, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне звернути увагу на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року у справі № 826/10434/16 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компас» задоволено повністю - визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 «Положення про плату за землю в місті Києві», яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629»:

« 5.6. Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку».

Зазначена постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року у справі № 826/10434/16 залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на 27 червня 2017 року) постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Тобто, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року у справі № 826/10434/16 набрала законної сили - 27 червня 2017 року.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що розрахунок податкового зобов`язання із застосуванням пункту 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві», здійснений відповідачем в липні 2017 року не може вважатися законним та обґрунтованим.

Стосовно того, що рішенням Київської міської ради від 23 лютого 2017 року №1005/2009 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» внесено зміни до Положення про плату за землю в м. Києві та пункти 5.4 та 5.5 виключені; у зв`язку з чим пункт 5.6 вважати пунктом 5.4, тобто зміст пункту 5.6 викладений в пункті 5.4 і це свідчить про те, що ставка 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, залишилась не змінною, суд зазначає наступне.

Вказане рішення Київської міської ради від 23 лютого 2017 року №1005/2009 оприлюднене у газеті Київської міської ради «Хрещатик» 15 березня 2017 року, а відтак набрало чинності з 15 березня 2017 року, що свідчить на користь неможливості його застосування в перевіряємому періоді (2016 рік).

Зворотна дія нормативно-правового акта у часі - це дія нового нормативно-правового акта на факти та відносини, що мали місце до набуття ним чинності. Синонімами виступають терміни зворотна сила, ретроактивність. Окрім того, на позначення суміжних понять використовуються латинські терміни: закон ex post facto (ретроактивний закон), принцип lex retro non agit.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99у за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення про визначення земельного податку за 2016 рік підлягає скасуванню, як таке, що прийняте на підставі незаконного та такого, що не відповідає актам вищої юридичної сили пункту вказаного вище рішення Київської міської ради.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 липня 2017 року №0006941209.

3.Стягнути на користь Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «ОРІОН» (03057, м.Київ, вул. Антона Цедіка, 8-а код ЄДРПОУ 14310709) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 27 814,66 грн (двадцять сім тисяч вісімсот чотирнадцять грн 66 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Державне підприємство «Науково-дослідний інститут «ОРІОН» (03057, м.Київ, вул. Антона Цедіка, 8-а код ЄДРПОУ 14310709).

Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04226, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович