Рішення № 84824980, 09.10.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

09 жовтня 2019 р. Справа № 645/4787/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Харківської медичної академії післядипломної освіти (вул. Амосова, буд. 58, м. Харків, 61176, код ЄДРПОУ 01896872) про визнання протиправної бездіяльності щодо ненадання відповіді на інформаційний запит та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся 30.07.2019 року до Фрунзенського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Харківської медичної академії післядипломної освіти, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ХМАПО щодо ненадання відповіді по суті ОСОБА_1 інформаційного запиту від 15.07.2019 року;

- зобов`язати ХМАПО розглянути інформаційний запит позивача від 15.07.2019 року до ХМАПО та надати позивачу обґрунтовану письмову відповідь на цей запит, а саме: 1) у якому обсязі у відсотках виплачується доплата за лікувальну роботу ректору ХМАПО Хвисюку О.М. , першому проректору ХМАПО Марченко В.Г. , та проректору з науково-педагогічної (лікувальної) роботи ХМАПО Кривобоку В.І .? 2) яку суму складає щомісячна зарплата, кожного окремо, ректора ХМАПО Хвисюка О.М. , першого проректора ХМАПО Марченко В.Г. , та проректора з науково-педагогічної (лікувальної) роботи ХМАПО Кривобока В.І .? 3) в яких лікувальних закладах і в якому обсязі здійснює лікувальну роботу кожен з вище перелічених співробітників ХМАПО?;

- стягнути з ХМАПО на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 770 гривень (сімсот сімдесят гривень) та комісію у сумі 25 гривень (двадцять п`ять гривень);

- стягнути з ХМАПО на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень (десять тисяч гривень).

Ухвалою судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31.07.2019 року адміністративну справу № 645/4787/19 за позовом ОСОБА_1 до Харківської медичної академії післядипломної освіти про визнання протиправної бездіяльності щодо ненадання відповіді на інформаційний запит та відшкодування моральної шкоди - передано на розгляд Харківському окружному адміністративному суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2019 року головуючим суддею по справі № 645/4787/19 визначено суддю Супруна Ю.О..

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 року вказаний адміністративний позов було залишено буз руху та надано позивачу строк на усунення недоліків. У передбачений ухвалою строк недоліки позовної заяви були усунуті.

Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду по суті звернення позивача від 15.07.2019 року.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження від 10.09.2019 року надсилалась відповідачеві засобами поштового зв`язку за адресою, вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та до суду повернулось поштове відправлення з відміткою, що уповноважена особа відповідача отримала ухвалу про відкриття спрощеного провадження у справі з доданими до неї документами - 19.09.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 8 ст. 126 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.

Згідно з ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на 09.10.2019 року відзив на адміністративний позов до суду відповідачем надано не було.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 15.07.2019 року позивач звернувся до Харківської медичної академії післядипломної освіти (надалі за текстом - ХМАПО), шляхом надіслання електронною поштою інформаційного запиту № 104, в якому просив надати наступну інформацію: 1) у якому обсязі у відсотках виплачується доплата за лікувальну роботу ректору ХМАПО Хвисюку О.М. , першому проректору ХМАПО Марченко В.Г. , та проректору з науково-педагогічної (лікувальної) роботи ХМАПО Кривобоку В.І .? 2) яку суму складає щомісячна зарплата, кожного окремо, ректора ХМАПО Хвисюка О.М. , першого проректора ХМАПО Марченко В.Г. , та проректора з науково-педагогічної (лікувальної) роботи ХМАПО Кривобока В.І .? 3) в яких лікувальних закладах і в якому обсязі здійснює лікувальну роботу кожен з вище перелічених співробітників ХМАПО?.

Листом від 17.07.2019 року №01-10/1610 відповідач повідомив позивача, що запитувана ним "інформація щодо лікувальних закладів в яких здійснюють лікувальну роботу науково-педагогічні працівників ХМАПО згідно ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не є обов`язковою для оприлюднення. Враховуючи те, що ви запитуєте інформацію по персоналіях, повідомлено, що ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що кожна особа має право знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються".

Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам у даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Положеннями статті 9 Закону України «Про інформацію» обумовлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, а також надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Такі випадки встановлені частиною першою статті 6 цього Закону, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

За правилами статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

В силу статті 16 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.

Пунктом 2 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що до розпорядників інформації належать, зокрема, юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.

Згiдно з iнформацiєю, розмiщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осiб, фiзичних осіб-підприємців та громадських формувань ХМАПО є державною органiзацiєю (установою, закладом), засновником якої є Мiнiстерство охорони здоров`я України.

Як вбачається зi статуту ХМАПО, затвердженого наказом Мiнiстерства охорони здоров`я України, фiнансування ХМАПО здiйснюється за рахунок коштiв державного бюджету.

З огляду на вищевикладене, вбачається, що ХМАПО є розпорядником публiчної інформацiї стосовно iнформацiї щодо використання бюджетних коштiв.

Таким чином, запитувана позивачем iнформацiя є публiчною iнформацiєю в розумiннi Закону, а вiдтак питання про її надання має вирішуватись у вiдповiдностi до Закону.

Згiдно зi статтею 22 вищевказаного Закону розпорядник iнформацiї: має право вiдмовити в задоволеннi запиту в таких випадках: 1) розпорядник iнформацiї: не володiє i не зобов`язаний вiдповiдно до його компетенції, передбаченої законодавством, володiти iнформацiєю, щодо якої зроблено запит; 2) iнформацiя, що запитується, належить до категорiї iнформацiї з обмеженим доступом, відповідно до частини другої статтi 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на iнформацiю, не оплатила передбаченi статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язанi з копiюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на iнформацiю, передбачених частиною п`ятою статтi 19 Цього Закону.

Наведений перелiк є вичерпним i розширеному тлумаченню не пiдлягає, проте у листі вiд 17.07.2019 року №01-10/1610 жодної з вищевказаних пiдстав не зазначено.

Крiм того, вiдповiдно до частини п`ятої статтi 6 Закону не може бути обмежено доступ до iнформацiї про розпорядження бюджетними коштами, володiння, користування чи розпорядження ним, комунальним майном, у тому числi до копiй вiдповiдних документiв, умови отримання коштiв чи майна, прiзвища, iмена, по батьковi фiзичних осiб та найменування юридичних осiб, які отримали цi кошти або майно. Доступ до цiєї iнформацiї може бути обмежено у випадку, коли оприлюднення або надання такої iнформацiї може завдати шкоди iнтересам нацiональної безпеки, оборони, розслiдуванню чи запобiганню злочину.

Таким чином, надання доступу до iнформацiї щодо фактично лікувальних закладів у яких здійснюють лікувальну роботу працiвники ХМАПО, як умови для нарахування та виплати їм заробiтної плати за рахунок коштiв державного бюджету, є обов`язковим i здiйснюється вiдповiдно до Закону.

Надання відповіді позивачу з посиланням на ст. 10 та ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» без фактичного надання зацікавленої інформації є відповіддю не по суті запиту, а тому в сенсі положень ст. 22 Закону вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Запит позивача від 15.07.2019 року № 104 в повній мірі відповідає положенням ст. 19 Закону щодо оформлення запитів на інформацію.

Таким чином, суд приходить до висновку, про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді по суті Діасамідзе Елгуджа Джемаловічу інформаційного запиту від 15.07.2019 року.

З огляду на висновки суду про протиправність бездіяльності відповідача, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути по суті інформаційний запит позивача від 15.07.2019 року, з урахуванням висновків суду.

Щодо позовних вимог в частині надання позивачу обґрунтованої письмової відповіді на запит від 15.07.2019 року, а саме: 1) у якому обсязі у відсотках виплачується доплата за лікувальну роботу ректору ХМАПО Хвисюку О.М. , першому проректору ХМАПО Марченко В.Г. , та проректору з науково-педагогічної (лікувальної) роботи ХМАПО Кривобоку В.І .? 2) яку суму складає щомісячна зарплата, кожного окремо, ректора ХМАПО Хвисюка О.М. , першого проректора ХМАПО Марченко В.Г. , та проректора з науково-педагогічної (лікувальної) роботи ХМАПО Кривобока В.І .? 3) в яких лікувальних закладах і в якому обсязі здійснює лікувальну роботу кожен з вище перелічених співробітників ХМАПО?, суд зазначає наступне.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині надання позивачу обґрунтованої письмової відповіді на запит від 15.07.2019 року, а саме: 1) у якому обсязі у відсотках виплачується доплата за лікувальну роботу ректору ХМАПО Хвисюку О.М. , першому проректору ХМАПО Марченко В.Г. , та проректору з науково-педагогічної (лікувальної) роботи ХМАПО Кривобоку В.І .? 2) яку суму складає щомісячна зарплата, кожного окремо, ректора ХМАПО Хвисюка О.М. , першого проректора ХМАПО Марченко В.Г. , та проректора з науково-педагогічної (лікувальної) роботи ХМАПО Кривобока В.І .? 3) в яких лікувальних закладах і в якому обсязі здійснює лікувальну роботу кожен з вище перелічених співробітників ХМАПО?.

Щодо позовних вимог про стягнення з ХМАПО на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10000 гривень, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що його моральні страждання - емоції, безпосередньо пов`язані з протиправною поведінкою відповідача і знаходяться з нею в причинному зв`язку.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 10000,00 грн..

Водночас суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10000 гривень є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача, на свою користь, сплату судового збору у розмірі 770 гривень та комісію у сумі 25 гривень.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Згідно з ст. 132 КАС України - судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною 1 ст. 138 КАС України зазначено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Як вбачається з квитанції № 0.0.1422199287.1 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 770 гривень 00 копійок та квитанції № 0.0.1422199287.2 позивачем сплачено банківську комісію у розмірі 25 гривень 00 копійок.

Банківська комісія - це винагорода за здійснення банком банківських операцій. Правова основа комісійної винагороди за банківські послуги - договір, за яким одна сторона - банк - зобов`язується здійснювати банківські операції від свого імені в інтересах клієнтів, які, у свою чергу, беруть на себе зобов`язання за здійснення цих операцій сплачувати на користь банку комісійну винагороду за банківські послуги згідно з банківськими тарифами.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України - при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, банківська комісія не є видом судових витрат у розумінні КАС України, а тому у задоволенні вимог щодо стягнення 25 гривень 00 копійок слід відмовити.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Харківської медичної академії післядипломної освіти (вул. Амосова, буд. 58, м. Харків, 61176, код ЄДРПОУ 01896872) про визнання протиправної бездіяльності щодо ненадання відповіді на інформаційний запит та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Харківської медичної академії післядипломної освіти (вул. Амосова, буд. 58, м. Харків, 61176, код ЄДРПОУ 01896872) щодо ненадання відповіді по суті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) інформаційного запиту від 15.07.2019 року.

Зобов`язати Харківську медичну академію післядипломної освіти (вул. Амосова, буд. 58, м. Харків, 61176, код ЄДРПОУ 01896872) повторно розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) від 15.07.2019 року до Харківської медичної академії післядипломної освіти, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Харківської медичної академії післядипломної освіти (вул. Амосова, буд. 58, м. Харків, 61176, код ЄДРПОУ 01896872) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 538 (п`ятсот тридцять дев`ять гривень) 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення виготовлено та підписано 09 жовтня 2019 року.

Суддя Ю. О. Супрун