Рішення № 84822559, 03.10.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2019 року м. Житомир справа № 240/810/19

категорія 112030300

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:

- визнати дії Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради щодо відмови у виплаті одноразової щорічної допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат протиправними;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь недоотриману суму одноразової щорічної допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки у розмірі 33402,00 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та інвалідом третьої групи, а тому відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Стверджує, що відповідач неналежним чином виконав свій обов`язок з виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення у належному розмірі, а тому необхідно зобов`язати його здійснити таку виплату. Позивач наголошувала на тому, що певні соціальні пільги, компенсації і гарантії є складовою конституційного права на соціальний захист і звуження змісту та обсягу цього права не допускається. За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами при визначенні розміру щорічної грошової допомоги застосуванню підлягає стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. N 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Управлінням соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради направлено до суду відзив на позовну заяву з проханням постановити рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог за безпідставністю. При цьому вказано, що відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, для інвалідів III групи та дітям-інвалідам розмір щорічної допомоги на оздоровлення встановлено на рівні 90 гривень, які і виплачувались ОСОБА_2 ..

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 262-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та особою з інвалідністю 3 групи. Копія посвідчення серії НОМЕР_1 разом із вкладкою № НОМЕР_2 , копія довідки МСЕК серія 2-18 ЖИЗ № НОМЕР_3 наявні в матеріалах справи.

У грудні 2018 року та лютому 2019 року позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради із заявами про нарахування та виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки.

Листами №3431/05-09 від 02.01.2019 та № 445/07-02 від 08.02.2019 Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради повідомило ОСОБА_3 В. про те, що їй щорічна допомога на оздоровлення за 2016, 2017 та 2018 роки призначена відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та виплачена у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 90 грн.

Позивач, вважаючи, що щорічна допомога на оздоровлення за 2016, 2017 та 2018 роки повинна бути виплачена в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У відповідності до статті 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за:

1) пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

2) втрату годувальника, якщо його смерть пов`язана з Чорнобильською катастрофою;

3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім`ї у зв`язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

На державу покладаються також зобов`язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Приписами статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції від 09.07.2007, було закріплено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам другої групи в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI внесені зміни до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яку викладено у редакції, згідно із якою, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 таке звуження права осіб на одержання щорічної допомоги на оздоровлення і положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI про внесення таких змін до редакції ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - визнано неконституційними, та зазначено, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діє в попередній редакції, тобто від 09.07.2007.

Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції, що існувала після визнання зазначеним рішенням Конституційного Суду України неконституційними змін, внесених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI, щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Втім, в подальшому законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилось.

Так, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII внесені зміни до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та вказану статтю викладено у редакції, згідно якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно із Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», в зазначеній частині цей Закон набирає чинності із 01.01.2015.

Таким чином, починаючи з 01 січня 2015 року стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не містила положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення особам у відповідних розмірах кратних до мінімальної заробітної плати як хибно вважає позивач. Починаючи з 01.01.2015 виплата щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення здійснюється у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 р. N 760 затверджено Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян.

Відповідно до пункту 10 Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 р. N 760, щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, - в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. N 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Офіційний вісник України, 2005 р., N 28, ст. 1636). У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав допомога надається за однією з таких підстав за вибором особи.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. N 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам III групи та дітям-інвалідам - 90 гривень.

Судом встановлено, що Управлінням соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради позивачу як особі потерпілій від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що має ІІІ групу інвалідності щорічну допомогу на оздоровлення за 2016-2018 роки виплачено в сумі 90 грн за кожен рік у червні 2016 року, квітні 2017 року та січні 2018 року, відповідно.

Таким чином, нарахування та виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у 2016 - 2018 роках проведена відповідачем у розмірі, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України, тобто відповідач діяв на підставі та у спосіб, що визначені діючим законодавством.

Суд критично оцінює посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на те, що вищевказані постанови Кабінету Міністрів України звужують соціальні гарантії та не підлягають застосування, оскільки як на момент виникнення спірних правовідносин так і на час розгляду справи в суді постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 N 760 та від 12.07.2005 N 562 є чинними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Основного Закону закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Разом з тим, у вказаному рішенні Конституційним Судом України було визначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений.

У рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 зазначено, що суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціальною захисту за рахунок коштів Державною бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.

При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції України та законів України.

Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у тому числі нормативно-правових, актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Крім того, право встановлювати тимчасові обмеження щодо виплати пенсії узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційними переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс («золоту середину») до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому ЄСПЛ зазначає, що зменшення розміру пенсії мабуть було зроблено державою через економічну політику і фінансові труднощі.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що нарахування та виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі згідно вимог чинної Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не норм статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що діяли до 01.01.2015, не суперечить положенням частини третьої статті 22 Конституції України.

З огляду на зазначене, відповідач, проводячи нарахування та виплату позивачу допомоги на оздоровлення, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ої категорії, інваліду ІІI групи, інвалідність якої пов`язана з наслідками аварії на ЧАЕС, діяв у відповідності до норм чинного законодавства України, вірно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює розміри виплати вказаної допомоги на оздоровлення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №202/4104/17 та від 18.01.2019 у справі №554/7879/16-а. Висновки, викладені в цих постановах, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки виплати за 2016 рік отримала у червні 2016р., за 2017 рік - у квітні 2017 року, за 2018 рік - у січні 2018 року.

Згідно із ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України.

З огляду на викладене, а також ураховуючи предмет спору, суд вважає, що в даному випадку днем, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав та інтересів є день отримання листів відповідача від 02.01.2019 та 08.02.2019.

Таким чином, суд вважає, що посилання відповідача на недотримання позивачем строку звернення до суду, визначеного 122 КАС України, є необґрунтованими.

Аргументи відповідача щодо неналежності відповідача в справі суд до уваги не приймає, оскільки листи від 02.01.2019 та 08.02.2019 підписані заступником директора Департаменту, начальником Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, тобто суб`єктом владних повноважень до якого пред`явлені вимоги в даному позові.

Разом з цим, суд ураховує, що відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради від 11.12.2018 № 318 ОСОБА_2 перебуває на обліку у відділі соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 згаданого Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у виплаті одноразової щорічної допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Водночас позивач не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 229, 242-246, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Управління соціального захисту населення Корольовського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради (Площа Польова, 8, м.Житомир, 10009, ідентифікаційний код: 42103215) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко